Марта Литвинюк – керуючий справами виконкому Львівської міської ради

Posted on Сер 4 2014 - 8:50am by Любомир Калинець

Мара ЛитвинюкНародилася 21 вересня 1964 р. в місті Ходорові.
У 1988 р. закінчила Львівський державний університет ім. І.Франка за спеціальністю: прикладна математика.
Досвід роботи:
1986–1990 рр. – Інститут прикладних проблем механіки і математики АН УРСР; технік, інженер; 1990–1993 рр. – Львівський медичний інститут, інженер-програміст; 1993–1994 рр. – Львівська торгово-виробнича державна фірма “Золотий колос”, інженер-програміст; 1994–1999 рр. – Рекламно-видавнича фірма “Олір”, інженер-програміст; 1999–2003 рр. – Громадський благодійний фонд “Фонд розвитку Львівщини”, провідний спеціаліст з комп’ютерних мереж; 2003–2004 рр. – ВАТ “Південьзахіделектромережбуд”, референт Голови Правління;
2004–2006 рр. – Підприємство “Інститут розвитку міста”, керуючий справами, відповідальний секретар журналу “Місто. Поліс”, член редколегії газети “Самопоміч”; з 10 травня 2006 р. – керуючий справами виконкому Львівської міської ради.

УРИВОК З ІНТЕРВ’Ю В ЧАСОПИСІ «ВИСОКИЙ ЗАМОК» (2009 рік)

Марта Литвинюк: «Львів буде не таким «товстошкірим» – жіночнішим…»

У ратуші майже всі високі посади обіймають чоловіки. Одна з небагатьох жінок, допущених до «керма влади», – керуючий справами виконкому Львівської міської ради Марта Литвинюк.

Її називають «правою рукою Андрія Садового» – уже протягом дев’яти років пані Марта працює пліч-о-пліч з нинішнім міським головою. В кабінеті Марти Литвинюк – особлива аура: пахне парфумами, є акваріум з рибками і багато квітів. Зовні ця жінка справляє враження строгого керівника. Вона комунікабельна, вміє чітко організувати роботу в колективі. Але, як виявилося, грає на фортепіано, любить готувати і обожнює квіти…
– Пані Марто, як вам вдається поєднувати напружену роботу з сімейними обов’язками?
– Якби не було сім’ї, не було б мене такої. І, напевно, я б не змогла настільки віддаватися роботі. Маю напружений робочий день: приходжу на роботу о восьмій ранку, а йду з ратуші не раніше дев’ятої вечора. Ще коли працювала в Андрія Садового секретарем-референтом, ми з напарницею працювали по змінах – з 8.30 до 24 години. Чоловік уже звик до такого робочого графіка. Він у мене надзвичайно чуйна людина, ставиться до всього з розумінням, я йому вдячна за підтримку. Дуже скучаю за сином: інколи повертаюся додому, а він уже спить…
– Знаю, що чоловік старший від вас…
– Олександр старший від мене на десять років, а одружені ми вже тринадцять. Цікава історія нашого знайомства. Олександр був одружений, але прожив з дружиною лише рік, вони розлучилися. Він має сина від першого шлюбу, якому зараз 32 роки, і він обрав чернецтво. Ми з Олександром разом починали працювати в науково-дослідному інституті. Ходили по коридорах, віталися. Потім життя нас розкидало. Я пішла викладати в медуніверситет, він залишився працювати в інституті. Через сім років ми випадково зустрілися. Поговорили і… почали зустрічатися.

– Як оцінюєте співпрацю з Андрієм Садовим?
– Коли я вийшла з декретної відпустки, випадково влаштувалася секретарем-референтом до тодішнього голови ВАТ “Південьзахіделектромережбуд” Андрія Садового. На роботу до нього було нелегко потрапити, він висував дуже високі вимоги, навіть у дрібницях. Чому обрав мене? Думаю, через досвід – я працювала в науковій установі, мала наукові праці. Андрій Іванович навчив мене швидко думати, швидко реагувати. Я – математик, у мене розвинуте логічне мислення, але він виховав у мені здатність систематизовувати роботу. Якщо він ставить завдання, воно має бути виконаним на 100 відсотків. Андрій Іванович не сприймає напіврезультатів.
– З якими питаннями звертаються люди до керуючого справами міськради?
– Двічі на тиждень я проводжу особистий прийом громадян. Люди часто кажуть, що приходять до мене як до останньої інстанції. Багато разів чула таке: “Ви завжди готові допомогти, а якщо не зможете, то будете старатись, а якщо й це не вийде, тоді хоч вислухаєте”. Немає такого питання, з яким би до мене не зверталися. І кадрові, і земельні, і архітектурні… Найбільше людей звертається з питання житла. Перед засіданням виконкому формую порядок денний, тоді у мене в кабінеті дуже багато людей. Завжди виникає купа протиріч. Мій підпис є останнім, перед тим як документи виходять на засідання виконавчого комітету. А вечорами мій чоловік слухає “лекції”, я йому розповідаю про свій напружений робочий день (сміється. – Авт.).
– Чим займаєтесь у вільний від роботи час?
– Люблю відпочивати разом із сім’єю. Вона у мене дуже спортивна: виїжджаємо в гори, на риболовлю. Моє хобі – домашні тварини. У нас вдома живуть собака – доберман, морська свинка і рибки. Колись любила плести, але тепер не маю на це часу.
– Яке місце займають у вашому житті мистецтво, музика?
– Слухаю ту ж саму музику, що і мій син. Бо живемо з сім’єю в однокімнатній квартирі… Він любить Queen, Rammstein. А мені подобається класична музика, дуже люблю оперу. На фортепіано вже не граю, подарувала його доньці мого колеги. З мене не вийшло піаніста… Тепер у мене замість фортепіано – комп’ютер.
– Чи багато маєте друзів? Що найбільше цінуєте у людях?
– Друзів дуже багато, але найближчих – п’ятеро. Моя найкраща колежанка – архітектор. Знаю усі мінуси своїх друзів, але сприймаю їх такими, які вони є. І за це їх люблю. Найбільше ціную стабільність, дружбу, перевірену роками. З часом багато друзів “губиться”. Це означає, що ці люди не були справжнім товариством. Я не люблю маніпуляцій, тобто коли на мене намагаються вплинути. Ніколи б не пробачила зради. У мене є тринадцять хрещеників. Це діти моїх колежанок. Коли я останній раз хрестила хлопчика, священик сказав, що мені треба дати орден від церкви.
– Пані Марто, яким бачите Львів через три роки?
– Більш “жіночним”. Львів завжди був для мене “товстошкірим чоловіком”, таким собі “залізобетонним” містом. Не можу навіть знайти відповідного казкового персонажа, щоб пояснити це… Я би хотіла, аби місто подобрішало, стало чистішим і світлішим. Щоб жителі навчилися любити не лише Львів, а й сусіда, який біля тебе живе…