Слідами провідників ОУН-УПА в Ходорові (Частина друга)

Слідами провідників ОУН-УПА в Ходорові (Частина друга)

Отож перебування Романа Шухевича в Ходорові – доконаний факт. Лише одне питання виникає в цьому контексті. Хто ж був саме тим послідовником Гіпократа, до якого звертався провідник? Відповіді на це охоронець «Зенко» не дає.

Спершу я висунув припущення, що оглядав очільника УПА вже згадуваний раніше лікар Олександр Білинський, котрий користувався великим авторитетом не лише в ходорівській окрузі, але й за її межами. До того ж не лише як фахівець, але і як особистість, український патріот, громадський діяч.

 О. Білинський – третій зліва
О. Білинський – третій зліва

Але якщо відштовхуватися від спогаду М. Зайця, то їхній з командиром похід з Княгинич до Ходорова відбувся на початку 1947 року. Натомість Білинський помер 3 червня 1946-го. Відповідно, він не міг прийняти високого гостя.

З розповідей дружини О. Білинського пані Меланії відомо, що під час німецької окупації разом з її чоловіком опреації проводив також хірург-поляк Едвард Гак. Чи залишався він у Ходорові в післявоєнні роки – це ще надвоє бабця ворожила. Крім цього згідно зі спогадами міських старожилів і в довоєнний час, і під час війни у Ходорові практикували лікарі-євреї Фальк, Айзенштайн, Діаменштайн. Одначе сумнівно, що хтось із них дещо пізніше міг консультувати Шухевича, бо не відомо достеменно чи вони саме в той момент перебували в містечку.

Що ж тоді залишається? Як засвідчила пані Ірина Чуловська в 1946-47 роках посаду головного лікаря районної лікарні, а Ходорів був тоді центром району, обіймав Чуловський (можливо, Чоловський). А ось пані Дзвенислава Костур, яка досліджує історію медицини в нашому місті, пригадала ще двох тодішніх українських лікарів: Тарнавського та Мігоцького. Власне, останнє прізвище наштовхнуло мене на думку пошукати в своїх загашниках спогади його сина Зеновія, які дещо швидше потрапили в поле мого зору.

Так ось. 2007 року львівське видавництво «ЛНАМ-Сполом» видрукувало матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Українці Закерзоння». Є там і спогад-дослідження Зеновія Мігоцького «Як бережанець “де юре” став лемком». Деякі уривки вважаю за необхідне процитувати:

 «…1944 рік, починаючи  з  січня, був для бережанців, напевне, найважчим за всі воєнні часи.

Мій батько – доктор медицини Лонгин Мігоцький – працював у «народній» лікарні. По-людськи приятелював з лікарем Білінським, часто грав з ним в шахи; тато не знав, що Білінський – організатор медслужби АК; водночас Білінський не знав, що Мігоцький виконував таку ж функцію в УПА, членом якої був з 1939 р.

Тим часом наближалися відділи Червоної армії, за якими йшли не менш жахливі СМЕРШі і НКВД. Одного вечора «вдячний пацієнт» із польського оточення, котрий дуже симпатизував батькові, повідомив, що наш будинок заміновано, а коли злетить в повітря – йому не відомо. Випробовувати власну долю було вкрай небезпечно: наступного дня зібралася родина, взяла в руки що могла і поїхала в напрямку Львова.

У Львові наша родина тимчасово зупинилася в доктора Бариляка. Звичайно, що в нього довго бути не могли, адже в родині було семеро осіб.

Із батьком зв’язалися його давні знайомі Ярослав Старух (наш сусід з Бережан) та Роман Шухевич. Батькові наказали поселитися на території Закерзоння та допомагати в організації медслужби УПА. Так мої найближчі опинилися на Лемківщині.

Мігоцьким довелось жити в багатьох містечках та селах, переважно на теренах Ряшівщини, виходячи з потреби батькових медичних знань та його лікарського фаху. Спочатку батько влаштувався на посаду лікаря в Балигороді… Далі був наказ перебратися до Радиви. Мешкали у священика Радьо. Вдень священик був при церкві, а вночі із зброєю в руках воював проти ворогів УПА. Наступним пунктом стало с. Горянка. Замешкали в отця Мокрого… Далі був наказ перебратися в с. Затварницю... У Затварниці довго не пробули, бо не хотіли привертати уваги чужих, адже тут був головний госпіталь УПА.

Далі доля нас кинула в м. Ходорів (Львівської області). Мешкали в комуналці при лікарні, де тато працював лікарем… Зблизилися з доктором Вівсянецьким, стоматологом Трушем (підпільний член цивільної сітки УПА). В дуже добрих стосунках ми були із вчителями Дмитром та Емілією Макогонами – батьками Ірини Вільде, котру в Ходорові всі знали як пані Дарцю Макогон. Дмитро Макогон теж був письменником, а в молоді роки – секретарем І. Франка. Найближчими сусідами були пани Костурі. Мій товариш з дитячих збитків Тарас (Тьотько) Костур (тепер пенсіонер) став начальником юстиції Львівської області.

Починалося більш-менш стерпне життя. З того часу я вже себе пам’ятаю. А тому пам’ятаю, як восени 1950-го року батька викликали в НКВД. Повернувся на другий день дуже побитий. Нічого не розповідав, хотів спати. Поки виспався – за нами вже приїхали. З’ясувалося, що моя бабця не витерпіла і поїхали до Бережан, щоб хоч подивитися на місто, та рідний дім, а в Ходорів пішов донос. Словом, настав у нас новий етап життя. Спочатку Бориславська тюрма, а через півроку етап і табір «Озерный» в м. Братськ Іркутської області, потім спецпоселення…»

На підставі цього можна дійти висновку, що саме лікар Мігоцький міг приймати у себе Романа Шухевича, якого знав ще раніше.  Та все ж це – лише здогади, які, на жаль, ще не знайшли свого підтвердження.

У цьому будиночку на теперішній вулиці Героїв Майдану (колишня 600-ліття Ходорова), де мешкала родина Мігоцьких, міг побувати Роман Шухевич
У цьому будиночку на теперішній вулиці Героїв Майдану (колишня 600-ліття Ходорова), де мешкала родина Мігоцьких, міг побувати Роман Шухевич

Поміж тим, цікаво ще й таке. Нині в тому будиночку, де жили Мігоцькі, мешкає лікарка Коновалець. Більше нікого там нема, а раніше там жило ще й стареньке подружжя Шептицьких. Вбачаєте ланцюжок з прізвищ: Шухевич-Шептицькі-Коновалець?.. Хоча та будівля зараз перебуває в занедбаному стані. То ж чи не пора всім ходорівським миром допомогти старшій жінці прибрати навколишню територію, підремонтувати хатину?..

Якщо про місце перебування Шухевича в Ходорові знаю мало, то місцини поблизу нашого містечка, де перебував провідник УПА, можу назвати не сумніваючись. Про села Пуків і Княгиничі Рогатинського району вже мовилося. Кліщівна – ще один населений пункт цього ж району, поряд з яким навесні та влітку 1946 року Шухевич користувався лісовою криївкою.

Про зустріч з ним у ті буремні роки оповідав мені також довголітній диригент народної хорової капели «Мрія» Ходорівського будинку «Просвіта» Іван Йосипович Ворона. Він – учасник опору – здибався з генералом «Тарасом Чупринкою» під час великого збору в Дев’ятницьких лісах, куди зібрали підпільників з усіх тутешніх околиць.

Відомо також, що упродовж 1945-1947 років Роман Шухевич разом із побратимами «Дніпровим», «Греготом-Різуном» та іншими очільниками ОУН-УПА перебували на конспіративній квартирі-криївці, в садибі Матвія та Акулини Сидорів у селі Кам»яне (колись Чортория). Саме тут вирішувалися тоді важливі питання у непростих умовах визвольної боротьби.

Пам»ять про перебування головного командира бережуть і в Голешеві. Зрештою, як і Степана Бандери та Миколи Лебедя. В селі на подір»ї священика в господі М. Комарницького розміщувався штаб одного з відділів УПА, куди, можливо, й навідувалися керівники ОУН-УПА.

Про ще дві місцини згадує Михайло Заєць-«Зенко». У 1948 році в Ілівському лісі (село Ілів Миколаївського району розташоване по-сусідству з нашими Бориничами та Борусовом) проводилися наради керівників ОУН. Але чи не найулюбленішим у Шухевича був повстанський лісовий табір, який він прозвав «Баранівкою», що знаходився в Бібрецьких лісах.

Нарешті останній штрих. Після трагічної загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 року в селі Білогорща поблизу Львова його тіло привезли до Львівського обласного управління МДБ, де показали не лише синові Юрієві, але й Катерині Зарицькій, заарештованому священику Миколі Паснаку, а також Зиновію Благому (псевдо «Шпак»). Всі вони впізнали у вбитому командарма УПА. Щодо останнього зауважу, що це аж надто відома «персона» на теренах Ходорівщини.

Уродженець села Голодівка неподалік від Рогатина З. Благийзаймав високі посади в ОУН на Прикарпатті. Під псевдами «Дарій», «Клич», «Марко», «Супрун», «Шпак» його знали як обласного провідника ОУН Дрогобиччини (1942-жовтень 1944), заступника крайового господарського референта фінансів ЗУЗ (Західноукраїнських земель), фінансового підреферента, окружного провідника Рогатинщини (1945-1948) і одночасно господарського референта при Проводі ОУН. Відповідно, він був особито знайомий з багатьма очільниками ОУН-УПА, зокрема з Романом Шухевичем. На той час, коли командарм загинув, Благий активно співпрацював з НКВД, яке його і завербувало.

Але ближче до наших місцин. Справа в тому, що «Шпак» був одружений на уродженці села Молодинче Марії Левицькій. Більше того: коли його тільки завербували енкаведисти, то всі свої «чорні» діла під їх керівництвом він сконцентрував на Ходорівщині. Чимало підпільників і полягло, і було затримано завдяки підривній діяльності Благого. Існують припущення, що він був причетний також і до підступного вбивства свого швагра – обласного референта Львівського краю з пропаганди Миколи Левицького-«Жабка». Але це вже тема наступного великого матеріалу, який ми невдовзі запропонуємо вашій увазі, шановні наші читачі.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.