Цей прекрасний літній день на свято св. Апостолів Петра і Павла в 1996 році запам’ятався мені на довгі роки. В цей величний святковий день я вирішив поїхати на Бориницьку святу гору, де була з’ява Матері Божої. Зайшовши в ліс, довкола було чути пташиний спів та запах різних квітів. Усе це справляло враження наче я зайшов в райський куточок чудотворного місця.
З вервичкою в руках і молитвою на вустах підійшов я до каплички і чудотворного джерела. Вклякнув на коліна і дякував Господу Богу і Його святій Матері за опіку над нашим знедоленим народом, за здоров’я і за ту свободу, що можемо вільно молитись і прийти до цього святого місця напитися з чудотворного джерела святої водиці. Адже коли панувала безбожницька влада темряви, забороняли приходити до цього святого місця. Неодноразово вороги нищили каплицю і чудотворне джерело, з якого люди пили воду, обмивалися і отримували оздоровлення душі й тіла. Закінчивши молитву на вервичці, напився цієї чудотворної водиці, яку подарувала нам і нашим нащадкам Небесна Цариця. Подякував нашому Творцеві і Божій Матері за всі ласки, які ми отримуємо кожного дня впродовж свого земного життя.
Коли я вирушив у зворотну дорогу, то назустріч мені йшов літній чоловік з молодим юнаком. Він привітався і запитав мене, чи я місцевий і чи дуже спішу. Я відповів, що не поспішаю і живу у славетному Ходорові, якщо Вам, пане, відомо про це місто.
– Чув і був колись у Ходорові, але це було давно, десь більше 50 років тому. Тоді давайте присядемо, тут біля столітнього дуба, я дещо вам розповім. Звідкіля я приїхав, чому сюди завітав до святого місця. А живу я в Канаді, і нині виповнюється 50-а річниця, коли я був зі своїми побратимами тут на молитві.
Я перепитав:
– Хто для вас цей молодий юнак?
– Це син рідного брата, він мій провідник. Живуть вони в Україні. – Я запримітив, що у всіх нас існує якийсь рабський страх, – продовжував розмову мій співрозмовник. – Пізньої похмурої ночі 1946 року накрапав дощ. Наша сотня рухалась в Карпати до чехословацького кордону, щоб потрапити до Австрії. Підійшли ми до цього святого місця, виставили вартових на краю лісу. В Бориничах було все спокійно, але ворог міг з’явитись у будь-який час. Ми всі приклякнули, помолились до нашої Небесної Цариці, щоб рятувала і благословила на щасливий перехід за кордон. Сотенний дозволив розпалити вогонь і просушити одяг, що прилипав до тіла повстанців. Через дві години відпочинку ми тихенько заспівали «Під Твою милість» і вирушили в цю небезпечну дорогу, набравши з собою чудотворної води. Довга була наша небезпечна і смертельна дорога, багато моїх побратимів навічно полягли в Карпатах та на чехословацькому кордоні. Мені і деяким побратимам із сотні пощастило залишитись живими, щасливо перейти до Австрії, а потім до Канади.
Про події, які проходять в Україні, ми добре поінформовані в Канаді. Ми радіємо, що Україна стала Незалежною Державою, але це не та Україна, за яку ми боролися. Адже поки панує комуністичний режим, поки живуть ті кати-злочинці на волі, поки Москва буде диктувати, яка має бути Україна, то наш знедолений народ довго буде чекати тої самостійної багатої європейської держави. Зараз хочу на цьому святому місці вклонитись Божій Матері і подякувати за те, що через 50 років зміг приїхати сюди і напитися цієї цілющої води, набрати її із собою до Канади.
Тож, шановні і дорогі прочани, 19 серпня виповнюється 15-а річниця від з’яви Матері Божої та чудотворного джерела на Бориницькій горі. Запрошуємо всіх на величне свято Преображення Господнього. Мати Божа кличе і чекає кожного прийти і розділити цю величну радість.
Приходьте, приїжджайте, прилітайте на крилах молитви, нагорода не забариться.
Царице Неба і Землі,
Пречиста Діво,
Радуйся, Маріє.
Твій Світлий образ
На Бориницикій горі
Чудесною появою зоріє.
Тебе благаєм у молитві:
Благослови наш рідний край,
Прийди на поміч нам, Пречиста,
У горі завжди потішай.
Павло ШИНАЛЬСЬКИЙ, м. Ходорів.
НОВИЙ ЧАС, 19 серпня