Акційна спілка «Газоліна» одержала з міністерства торгівлі й промислу концесію на будову газотягу Дашава-Ходорів. Газотяг, довгий на 35 км, вибудують впродовж цего року.
ДІЛО, 28 квітня 1936 року
ГАЗ У ХОДОРОВІ
У звязку з будовою газового руротягу (трубопроводу – примітка Л.К.) з Дашави до Жидачева. Руротяг буде переведений теж до Ходорова, який дістане тим способом газ до освітлювання та інших господарських цілей.
ДІЛО, 17 червня 1936 року
ХОДОРІВ ДІСТАНЕ СІТЬ ГАЗОПРОВОДІВ
Місто Ходорів фіналізує тепер умову з «Газоліною» у Львові в справі достави містові газу для опалу. Цей газ переведуть у руропроводах вулицями Стрийською, Шевченка, 3-го Мая й Міцкевича з роздільної стації при вулиці Стрийській.
НОВИЙ ЧАС, 4 листопада 1936 року
А зараз, шановні читачі, ми хочемо провести ниточку від минулого в наші часи, запропонувавши вашій увазі цікаву статтю молодого науковця Олега Рибальченка, в якій, крім того, що згадується наше місто, висвітлюється проблема газопостачання з Росії. Читайте.
Російський слід у газовидобутку України
Газове питання для України є надзвичайно актуальним в останнє десятиріччя. Лише нещодавно Україна змогла відмовитися від експорту російського газу. До цього часу питання тарифів, вартості газу та його об’єму жорстко поставало щорічно на початку опалювального сезону.
Наразі Російська Федерація страждає від світового зменшення цін на вуглеводні та несе величезні збитки, а також шукає шляхи для транзиту природного газу в обхід України, вкладаючи гроші в будівництво газопроводів по дну Чорного та Балтійського морів. Проте, ще 50 років тому ситуація була кардинально протилежною.
Процес розпочався на початку ХХ сторіччя. В процесі видобутку нафти, природний газ вважався небажаним продуктом, якого намагалися уникати, бо він ускладнював буріння, призводив до пожеж і не давав поглиблювати свердловини до перспективніших покладів чорного золота. Великі об’єми нафтового газу було спалено та випущено в повітря. Згодом було відкрите велике перспективне Дашавське родовище природного газу. Були збудовані перші газопроводи «Дашава-Ходорів» та «Дашава-Львів».
Розвиток газової промисловості України у Прикарпатті гальмувала відсутність в регіоні будь-якої (крім нафтової та солевидобувної) промисловості, яка б споживала газ. Розвивати промисловість у Західній Україні, яка була аграрним придатком тодішньої Польщі, не входило в інтереси уряду. Видобувні можливості Дашавського родовища перевищували споживання газу втричі. Зрештою, газотранспортна система почала розбудовуватися після Другої світової війни – був побудований газопровід до Києва. Вже в 1951 році газопровід «Дашава-Київ» був продовжений до Москви. Вперше мешканці столиці Радянського Союзу отримали природній газ (символічно – пізніше, ніж столиця України Київ), і саме український газ. За чотири роки блакитне паливо отримують Мінськ та Рига.
Для забезпечення сезонної рівномірності постачання газу облаштовують спеціальні газосховища. У 1966 році розпочинається експорт газу до Європи. У 1976 році вводиться в експлуатацію газогін «Союз» – починається доба великого експорту газу до країн Центральної та Західної Європи. Україна отримує статус провідної газотранспортної держави світу. 1967 року був заснований Івано-Франківський національний технічний університет нафти та газу.
Українські фахівці зі своїм неперевершеним досвідом роблять вагомий внесок в освоєння далекої Півночі. Українська техніка та робочі руки працюють на березі Північно-Льодовитого океану, у зоні вічної мерзлоти. Відверто можна заявити, що підвалини сучасної російської газовидобувної промисловості були закладені саме українцями.
Проте, зрештою об’єми видобутку українського газу зменшувалися. Промисловість потребувала великих обсягів природного газу, старі родовища газу вичерпувалися, тож з волі політиків Україна все більш зав’язувалася на імпорт російського газу.
Якісною альтернативою є видобуток власного природного газу. Його достатньо, щоб повністю покрити потреби населення. Прогресивним кроком став би, бодай, частковий перехід промисловості на використання українського газу. Проте роки економічної окупації Російської Федерації даються взнаки і в цій сфері.
Компанія ПрАТ «Газінвест» зареєстрована в Івано-Франківській області в м. Тисмениця, в 2005 році. В 2007 році компанія отримала 3 спеціальні дозволи на геологічне вивчення (в тому числі дослідно-промислова розробка) на наступних ділянках – Чеканська площа, Ключівська площа та Микитинецька площа.
Керівництво ПрАТ «Газінвест» складається з доволі неоднозначних. Головою наглядової Ради є Богдан Будзуляк, уродженець Івано-Франківська, випускник Івано-Франківського інституту нафти й газу. З 1989 року довгий час працював в структурі Російського Газового концерну «Газпром». З 2001 по 2008 рік обіймав посаду начальника Департаменту з транспортування, підземного зберігання і використання газу, а також був членом Правління Відкритого акціонерного товариства «Газпром». Саме в той час коли між Україною і Росією велися активні «газові війни». Всі інші члени Наглядової Ради ПрАТ «Газінвест» є компаньйонами Будзуляка в інших компаніях в Україні.
Також з ним пов’язані компанії «Турбогазінвест Лімітед» та «Бесклаво Трейдінг Лімітед», що сукупно володіють 75 % акцій. Обидві компанії фактично є прокладками перед реальними власниками з РФ.
Так 10 відсотків акцій ПрАТ «Газінвест» належить росіянці Карасевич Олені Олександрівні, дочці Олександра Карасевича, що також є уродженцем України, а саме міста Турка Львівської області. З 1999 по 2013 рік Олександр Карасевич був генеральним директором компанії «Газпром Промгаз», що була інтелектуальним та науковим центром «Газпрому», а також забезпечувала «роботою» дітей важливих співробітників «Газпрому». Також Карасевич пов’язаний з другом Путіна Аркадієм Ротенбергом, компанія якого «Стройгазмонтаж» будує міст в анексований Крим через Керченську протоку.
Керівником ПрАТ «Газінвест» є Черкасюк Володимир Сергійович, уродженець міста Івано-Франківськ та член Франківського Реєстрового Козацтва. Як відомо, за так званим «реєстровим» козацтвом часто-густо криються проросійські організації. Також Черкасюк є зятем Будзуляка, оскільки одружений на донці Будзуляка Анні Богданівні, громадянці Російської Федерації та ще одній випускниці Івано-Франківського університету нафти і газу. Судячи з інших компаній, засновником чи керівником яких є Черкасюк, він є чисто номінальним керівником компаній, що пов’язані з Будзуляком.
Тож, підбиваючи підсумок, стає зрозуміло, що видобуток газу на теренах Західної України перебуває під контролем осіб, пов’язаних з Російською Федерацією, а саме з компанією «Газпром». Для окремих фахівців із Західної України можливість заробити гроші, співпрацюючи з ворогом, важливіше за державні інтереси. Попри те що, з моменту перемоги Революції Гідності пройшло два роки, і досі лишається актуальною проблема економічної окупації України, особливо в сфері надр.
ZIK, 11 квітня
http://zik.ua/news/2016/04/11/rosiyskyy_slid_u_gazovydobutku_ukrainy_689309