«Вишиваючи хрестиком, дівчина стелить собі долю»

У цьому переконана ходорівська вишивальниця Ярина Цвик, яка з п’ятнадцяти років прикута до ліжка.

Збираючись до Ходорова, в гості до Ярини Цвик, намагалася відповідно себе налаштувати: думала про те, яким може бути життя людини, прикутої до ліжка і залежної від інших… Побачивши вираз обличчя цієї молодої жінки, зрозуміла, що наша розмова буде оптимістичною. Ярина, попри усі випробування, позитивно налаштована до життя.

…Ярина мешкає у спальному районі Ходорова, недалеко від залізничного вокзалу. Місцеві люди підказали, де її будинок. Двері відчинила пані Леся – подруга і доглядальниця Ярини. Перше, на що звертаю увагу, – величезні вазони у вітальні та стіна біля вікна, оббита природним каменем, великі картонні коробки у кімнаті. Пані Леся пояснює, що Ярина… робить у квартирі ремонт.

До п’ятнадцяти років Ярина була фізично здоровою і повноцінною дитиною: займалася гандболом, плаванням, каталася на лижах. Одного дня, коли чистила зуби, відняло ноги. Лікарі ставили різні діагнози, але допомогти дівчині так і не змогли. Ярина вже більше не змогла самостійно пересуватися. У 99-му від раку легень помер її батько, за кілька місяців – мама. Переживала ці втрати, до того ж почалися проблеми з коліном. З 2000 по 2003 роки Ярина провела у лікарнях. Ногу довелося ампутувати. А друга нога так і залишилася нерухомою.

“Після смерті батьків дім став сумним, – розповідає Ярина. – Збирала копійку до копійки на ремонт, щоб трохи щось змінити. Я отримую пенсію у зв’язку з інвалідністю та з втратою годувальника. Вона іде на ліки, оплату комунальних послуг, на мийні засоби, продукти. Відкладаю в основному з вишиття”.

Кімната Ярини – найменша. Жінка напівсидячи лежить на ліжку з ручкою-трубою вгорі, за яку притримується. Біля ліжка – табуретка з ліками. У кімнаті – нове металопластикове вікно, телевізор. На стіні – образ. На рівні витягнутої руки до стіни прикріплений телефон.

Поки розмовляємо, пані Леся приносить роботи Ярини. “Ось – рослинний орнамент, поширений у Центральній Україні, – пояснює вишивальниця і показує полотно, вишите червоними квітами та зеленим листям. – Ось – наш, західноукраїнський, багатий на геометричні фігури. Цей – також наш, але відтінки уже полтавські (у пастельних тонах), а це – обрус на квадратний стіл, вишитий білим по білому”.

Беру обрус в руки і придивляюся до роботи. “Та ви ж на виворіт дивитеся, – робить зауваження Ярина і сміється. – Я так вишиваю, що не відразу розбереш, де лице, а де – виворіт. Одна кравчиня якось до моєї вишитої сорочки пришила навиворіт рукави. Клієнтка мала з нею мороку”.

Окрім обрусів, рушників, сорочок, Ярина вишиває й картини. Одну з картин вишила за чотири дні. “Більшість узорів придумую сама, дещо – підглядаю у журналах. Зразки мені друзі шукають в Інтернеті, приносить поштарка, – розповідає Ярина. – На найближчий час уже маю вісім замовлень”.

Вишивані роботи Ярини Цвик розходяться не лише по Україні, а й за її межами. Їх замовляють українські заробітчани на подарунки – в Італію, Португалію, Росію, Польщу, а також в Аргентину, США, Канаду та в багато інших країн, де є українська діаспора.

“У моїй родині – як по татовій, так і по маминій лінії усі жінки гарно вишивали, – веде далі Ярина. – Мабуть, любов до вишивки у мене закладена в генах. Народна вишивальниця Ольга Возниця – моя цьоця, багато чого почерпнула від неї. Мені не потрібно показувати, як вишивати тією чи іншою технікою. Досить подивитися на роботу, і я вже її відтворю”.

Першу свою серветку Ярина вишила у п’ять років. Хоч і допустила при вишитті помилки, береже її як зіницю ока. Після цього пішли подушки, рушники та сорочки. “Мої подруги мали у селі бабусь, тож їздили до них на канікули, – розповідає Ярина, – а я на все літо залишалася в місті. Тоді старші дівчата любили сидіти на лавці перед будинком і вишивати. Проводила з ними час”.

Ярина Цвик не лише вишиває, а й плете гачком та робить цікаві вироби з бісеру: гердани, силянки, писанки, серветки, підставки під кавові та чайні сервізи, навіть пляшки від вина прикрашає бісером. Вміє майстриня також набивати килими (відтворює узори на спеціальній сітці за допомогою гачка). “Як надоїсть вишиття, беруся за вироби з бісеру, – розповідає жінка. – Надоїсть ця робота, беруся за іншу. Так день швидше минає. Найдовше дні тягнуться у релігійні свята, коли не можна братися за голку з ниткою. Тоді починаю себе шкодувати і думати про болячки”.

Ярина живе зі старшим братом, який час від часу їздить на заробітки. Доглядає за жінкою її найкраща подруга Леся. “Двічі на тиждень Ярину відвідує соціальний працівник, але цих візитів для лежачої людини замало”, – пояснює пані Леся.

На думку Ярини Цвик, кожна дівчина до заміжжя має вишити три рушники: перший – на який буде ставати в церкві з чоловіком, другий – старості під коровай, третій – на образ до хати. “Вишиваючи хрестиком, дівчина наближається до Бога, стелить собі долю, – пояснює Ярина. – Про що буде думати під час вишиття, так і життя складеться. Не варто весільний рушник купувати на базарі, бо невідомо хто і з якими думками його вишивав”.

Ярина мріє навчитися виготовляти біжутерію з пластику – під свій вишиваний одяг. Для цього потрібен комп’ютер – в Інтернеті можна знайти не лише фото виробів з цього матеріалу, а й майстер-класи. Якби напередодні свята Миколая якась добра душа подарувала хоч і вживаний, але у доброму стані ноутбук, майстриня була б щасливою. Її комп’ютер згорів і ремонту не підлягає…

Олеся Пастернак, Високий Замок 24 листопада 2011 року