Меморіальну таблицю встановили на фасаді будинку №33 на вул. Шептицьких, де з 1964 до 2013 року жив правозахисник, політв’язень і дисидент. Відкрила пам’ятний знак дружина Михайла Гориня – Ольга.
Михайло Горинь (1930 – 2013) – визначний діяч дисидентського руху, політв’язень, політичний діяч незалежної України.
Народився 17 червня 1930 у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Після закінчення вишу (відділення логіки та психології Львівського університету) вчителював у Дрогобицькому районі Львівської області.
Активний шістдесятник. 1962-го налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву. У серпні 1965-го заарештований за звинуваченням і антирадянській агітації і пропаганди. Отримав шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії.
1978 року разом із В’ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник». Брав активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи. Разом із В’ячеславом Чорноволом та братом Богданом Горинем розробив «Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки», оприлюднену 7 липня 1988 на 50-тисячному мітингу у Львові. Організував і очолив Робочу групу захисту українських політв’язнів, яка увійшла до міжнародного комітету захисту політв’язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.
1981 року Горинь знову заарештований і засуджений на 10 років позбавлення волі у таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби». Помилуваний 1987-го, реабілітований 1990-го.
Працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову у Києві. На Установчому з’їзді НРУ обраний головою секретаріату партії. Був депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.
Із здобуттям Україною Незалежності Михайло Горинь активно включається у політичне життя. З травня 1992 до жовтня 1995-го – голова Української Республіканської партії. Після розпаду УРП 1997 року стає одним із засновників Республіканської християнської партії.
Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові.
Меморіальну таблицю політв’язню, дисиденту та правозахиснику встановлено за ініціативи Громадської організації «Ветеранське об`єднання Українська Гельсінська Спілка» та за підтримки Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал імені Василя Стуса» і особисто його голови – Степана Кубіва, також – Мистецького Фонду імені Короля Данила. Скульптор – Роман Кикта.
«Коли ми втратили у визвольних змаганнях можливість відтворити державу, шестидесятники взяли на свої плечі ідею і втілили її у формуванні Незалежної України, – зазначив на церемонії відкриття пам’ятної дошки голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка. – Мало хто тоді у світі вірив у Незалежність України, але, завдяки цим людям, суспільство переломило, переформатувало і витворило з народу націю. Сьогодні нам важливо слухати, чути, вчитися і запам’ятовувати, адже Україна потребує сильних, мудрих та сміливих людей. І сьогодні присутні тут, а також Михайло Горинь, пам’ять якого вшановуємо, є прикладом для наслідування, є прикладом – незламного духу, сильної волі і безмежної любові до України».
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів.