У місті Уельва, що в провінції Андалузія, в неділю, 31 травня, у світлий празник Зіслання Святого Духа, відбулося урочисте освячення храму святих рівноапостольних Кирила та Методія. Це – перша виключно наша церква в країні Сервантеса.
Хоча, заради справедливості, потрібно зазначити, що в місті Торрев’єха, неподалік від Аліканте, вже є сакральна споруда, збудована в нашому стилі. Проте її надали в розпорядження української громади вже готовою. До того ж на правах спільного користування з іншими релігійними громадами, а саме болгарською та румунською.
Ініціатором спорудження святині в Уельві виступила парохія святих Кирила та Методія УГКЦ та отець Дмитро Савчук (уродженець Коломийщини, він неодноразово бував у нашому містечку, оскільки тут мешкають його родичі – родина Прокопівих). зокрема.
Прибувши у ці місця понад десять років тому, він, як ніхто інший, розумів вагу побудови власного храму. Хоча справа ця видавалася надважкою: інша країна, інші умови, врешті-решт не до порівняння з Україною ціни. Хоча, як мовиться, очам страшно, а руки все зроблять.
Аргументів на користь будівництва було кілька. Місто Уельва, розташоване на південному заході країни кориди та фламенко, в 50 кілометрах від кордону з Португалією, – молоде, з добре розвиненою промисловістю, яка зростає доволі швидкими темпами. Ще в 1930-их роках там мешкало 30 тис. осіб «з гаком». А зараз їх уже понад 170. Оскільки розквіт відбувався упродовж останнього часу, то старих храмів у місті обмаль. А ось нових удосталь ще не встигли звести. Відповідно, наші віряни змушені були тулитися в римо-католицькому храмі святого Петра. Як правило, великих проблем не виникало, адже наші заробітчани заслужили авторитет і повагу в місцевого побожного люду. Одначе інколи, особливо напередодні Пасхи, важко домовитися про використання церковних приміщень для сповідей чи іншої поточної роботи. І це не тому, що іспанці не хотіли надати їх, а через те, що вони їм cамим необхідні. Адже у них триває підготовка до традиційних великопісних процесій, які вимагають копіткої праці багатьох осіб.
По-друге, в Уельві вже «кинули якір» чимало родин українських заробітчан. Серед них, як зазначає отець Савчук, є вихідці з Ходорівщини – приблизно тридцять осіб. Але не всі, на жаль, вчащають до церкви. Чого не скажеш про уродженця Отиневич Дмитра Пшика, який упродовж багатьох років і дякує, і співає в хорі.
Здебільшого, наші трудові міґранти мають більш-менш стабільну роботу, придбали житло, привезли дітей. Словом, у близькому майбутньому не збираються покидати насиджені місця. Тому для них рідна домівка, якою мала б стати церковця, була вкрай важлива. Зваживши всі «за» і «проти» вирішили таки зводити храм. 26 серпня 2012 року Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії й Іспанії владика Діонісій Ляхович освятив хрест, наріжний камінь й ікону святих рівнопрестольних Кирила і Методія. Звертаючись тоді до присутніх, його преосвященствонаголосив на важливості нової сакральної споруди, тому що «…українці, які тут проживають, – уже не заробітчани, а нова українська діаспора. Майбутній храм має стати не лише духовним, а й важливим культурним центром, який допоможе вірним, котрі зараз відірвані від рідної землі, «не втратити в серцях України…»
Не велика таємниця, що з приводу будівництва в Уельві просочувалися і такі думки: навіщо споруджувати свої храми, на які потрібно силу-силенну коштів (лише на виготовлення технічної документації пішло понад 80 тис. євро)? Простіше використовувати існуючі римо-католицькі. Частково ми вже заторкнули цю проблему вище. Як контраргумент до цього хотілося б навести і фразу все того ж владики Діонісія:
«Аби зберегти нашу Церкву, мусимо мати свої храми. Бо не можемо залежати від настрою тамтешніх єпископів чи парохів. Один нас може дуже гарно приймати, а інший не прийме. І ми тоді залишимося на вулиці. Наша Церква в діаспорі збереглася тільки тому, що ми будували свої храми. Бразилія, для прикладу, має майже двісті церков. Ясна річ, що наш храм промовляє про нашу культуру. Хто їде дорогою, той бачить нашу церковцю, вирізняє її з-поміж інших. Греко-католицький храм створює зовсім інше відчуття, ніж римо-католицький. В останньому нема іконостаса, стіни часто голі. А це не налаштовує людину на молитву. Коли ж вона входить в український храм, то відразу відчуває тільки нам притаманний сакральний простір…»
Що додати до цього? Пригадуєте, давно запроваджений нашими дідами-прадідами чудовий принцип? Свій до свого – по своє!Якщо вести мову про технологічний бік справи, то робота, як мовиться, кипіла. Розпочавши навесні 2013 року, з будівництвом впоралися фактично за два роки. Оце так темпи!
Цікаво, що майбутній храм задумано як парохіяльний центр з учбовими класами, приміщеннями для зустрічей і концертів, занять спортом і таке інше. Важливий нюанс, чи не правда?..
Розташована будівля в дуже зручному місці: у географічному центрі Уельви. Це – мікрорайон Флоріда, що поблизу парку, названого на честь видатного іспанського поета Антоніо Мачадо.
…Звичайно, часу освячення святині українці Уельви очікували з величезним нетерпінням. І він нарешті настав. Відповідний обряд провели: «хресний батько» споруди – Апостольський візитатор владика Діонісій Ляхович і єпископ Уельви Хосе Вілаплана Бласко. В урочистому Богослуженні взяли також участь почесний єпископ Уельви Ігнасіо Ногер Кармона, парох греко-католицької громади отець Дмитро Савчук та інші наші душпастирі: о.Святослав Миронюк, о.Роман Гамрацей, о.Юрій Бартко, ієромонах Сільвіо Літвінчук з португальської Фатіми та кілька місцевих римо-католицьких священиків.
Розпочинаючи проповідь, владика Діонісій виголосив іспанською мовою: «Дорогі брати і сестри у Христі. Сьогодні великий день для місцевої української громади. Але не тільки. Це великий день для всієї громади міста Уельви, особливо християн, які любитимуть одним серцем, але дихатимуть двома «духовними легенями»: Східною та Західною. Новозбудований храм є виразним плодом діалогу та співпраці єпископа Уельви і його священиків. Спасибі їхнім преосвященствам дону Хосе Вілаплана та дону Ігнасіо Ногер Кармона! Без Вашої братньої підтримки сьогодні не було б цієї події.
Те, що колись було для нас мрією, а сьогодні стало реальністю, постало також завдяки місцевій владі…
Ну, і особлива подяка як нашому головному будівничому і двигуну місцевої української громади о.Дмитру Савчуку, так і усім парафіянам, які зробили все можливе, щоб звести першу церкву в Іспанії нашими руками…»
«…Дорогі браття і сестри, ми будемо приходити до цього храму, щоб приймати Духа животворящого і Утішителя, того доброго Духа, якого всі розуміють, хоча мови різні.
Вогненний язик доброти світить і приносить тепло усім народам. Він єднає культури і народи в один Божий народ. Отож, нехай ця церква буде тим вогником нашої релігійної культури тут, в іспанській Уельві, яка нас прийняла, яка нас гостить і дає нам можливість заробляти «хліб насущний», – продовжив владика Діонісій по-українськи.
Перед завершенням Божественної Літургії усіх присутніх привітав єпископ Уельви Хосе Вілаплана. Після відправи отець Дмитро подякував усім жертводавцям та гостям, вручивши грамоти від Апостольського візитатора тим, хто найбільше спричинився до побудови храму. Насамкінець було зачитано грамоту про нагородження о.Д.Савчука золотим хрестом з прикрасами.
Не залишилися осторонь цієї події і працівники українських дипломатичних установ. У своєму виступі Посол України в Королівстві Іспанія Сергій Погорельцев привітав усіх присутніх з цією знаковою для всієї української громади країни Дон Кіхота подією та подякував тим, хто долучився до розбудови новозбудованої святині. А також закликав консолідувати зусилля для просування інтересів України за кордоном і подолання зовнішньої агресії. Присутніми на урочистостях були також керівник Консульства України в Малазі Олег Власенко, представники ЗМІ, українських асоціацій з Мадрида, Севільї, Малаги, Мурсії, Гранади, Лісабона, а також місцеві віряни-римо-католики. Завітало також і керівництво міста в особі нещодавно обраного мера Габріеля Круса Сантани.
Опісля всіх офіційних процедур численні присутні стали свідками культурної програми на площі перед освяченою святинею, підготовленої місцевими аматорськими колективами.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.