Це йому адресовані щирі слова подяки, висловлені незабутнім Маркіяном Шашкевичем у передмові до альманаху «Русалка Дністрова». Це його неспроста, мабуть, підносив на високий щабель пошани Іван Франко, вважаючи «одним з вельми заслужених в ділі нашого народного пробудження мужів». Це на його честь у Ходорові уже в роки незалежності перейменовано колишню вулицю Гагаріна, яка розташована поруч з храмом Косми і Дам’яна. Хоча, готовий покласти голову під гільйотину, мало хто з її мешканців, як і, зрештою, всіх інших ходорів’ян знає бодай дещицю про того, чиє ім’я увіковічнено у назві вулиці.
Отож, вважаю своїм обов’язком нагадати широкому загалу про українського етнографа-фольклориста, педагога, мецената – священика Миколу Верещинського. Він, без жодного сумніву, має всі підстави увійти до когорти найвидатніших людей не лише жидачівського краю, а й України.
Чому така прискіплива увага має бути прикута до цієї особистості з боку саме наших краян? Скринька дуже просто відчиняється: отець Микола Верещинський народився у Ходорові в далекому 1793 році (тобто цьогоріч йому виповнюється 220 літ від дня уродин). Його батько – уродженець Холмщини – парохував тоді у містечку.
На ті часи пролито обмаль світла. Не відомі навіть достеменно ані число, ані місяць народження просвітителя. Однак на підставі деяких історичних джерел вдалося таки дещо довідатися. Отець Михайло Верещинський з’явився в Ходорові в другій половині XVIII століття. Такий висновок напрошується бодай з дати народження його сина.
А ось в загашниках Центрального державного історичного архіву у Львові мені вдалося «відкопати» один документ, датований 1803 роком. Це «Специфікація (перелік – примітка Л. К.) всіх реальностей (нерухомого майна) і прав церкви Косми і Дам’яна, обряду грецького в Ходорові, циркулу (округу) Бережани». Серед підписів, що затверджують цей список, стоїть і власноручний підпис отця Михайла. Як засвідчує документ, душпастиреві вдалося чимало зробити на закріпленій за церквою території. І нову дзвіницю збудувати (є всі підстави вважати, що це саме та старенька дзвіниця, яка стоїть сьогодні позаду храму і нагадує нам про вже доволі віддалене минуле), і дерев’яне парафіяльне приміщення звести, рівно ж як і возівню з конюшнею, стодолу, курник, каплицю на цвинтарі. В специфікації уточнено, що все це, крім дзвіниці, споруджено на кошти пароха.
Очевидно, священик користувався великим авторитетом у громади, був не лише добрим духовним проводирем, але й господарником. Крім цього дбав про свою родину, піклувався майбутнім свого сина. Так гімназію та філософський факультет Микола закінчив у Львові. А теологію студіював у Відні, в так званому «Барбареумі» (греко-католицькій духовній семінарії, заснованій австро-угорською цісаревою Марією-Терезою в 1774 році при церкві святої Варвари).
Після рукоположення на священика в 1816 році й включно до1824 року працював у містечку Сучава на Буковині (тепер територія Румунії), де виконував обов’язки вчителя Закону Божого. А з 1824 до 1856 року був директором єдиної на все Покуття чоловічої гімназії в Коломиї. Саме в ці роки отець Микола проявив талант педагога і просвітителя. Тоді ж щаслива доля звела його із збирачем народної творчості Григорієм Ількевичем, який також прибув до Коломиї вчителювати. Заприятелювавши, вони посіяли в місті зерна народної просвіти. Про це писав у своїх спогадах «Пережитое и перестраданное» співавтор «Руської Трійці» Яків Головацький. Священик Верещинський, за свідченнями сучасників, був людиною, обізнаною з гуманітарними науками, добре знав німецьку літературу, мав власну бібліотеку з рідкісними і цінними виданнями.
У 1856 році отець Микола переїхав до Чернівців, де й помер 5 листопада 1882 року.
Передусім ходорівський уродженець відомий переважно як меценат. Завдяки його грошовим пожертвуванням з’явилися друком такі важливі видання, як «Русалка Дністрова», «Галицькі приповідки і загадки» Григорія Ількевича, два випуски альманаху «Вінок русинам на обжинки».
Серед цих книг особливо важливою була перша – «Русалка Дністрова». Видрукувана наприкінці 1936 року, вона за книгарським звичаєм отримала дату найближчого 1837 року.
Коли Якову Головацькому через серба Георгія Петровича пощастило домогтися дозволу на видання альманаху, відразу виникло питання коштів. Головацький просив отця Миколу допомагати фінансово. «На радощах я написав листа до директора Верещинського до Коломиї, і він погодився дати 400 флорентів», – згадував Я. Головацький.
Однак вагомішою, ніж матеріальна допомога «Руській трійці», була моральна підтримка її починань. Микола Верещинський – один з небагатьох інтелігентних людей старшого покоління, котрі побачили сенс у діяльності молодих ентузіастів і солідаризувалися з їх програмою.
Отець Микола залишився з «Руською трійцею» і пізніше. Навіть тоді, коли дехто з її членів виявив певну непослідовність. Він категорично виступив проти спроби Якова Головацького надрукувати «Приповідки» Ількевича латинським алфавітом і послідовно відстоював «гражданку» в українській писемності.
«Ми нічого не зискаємо, пишучи латинськими літерами, – наголошував Верещинський у листі до Якова Головацького від 2 травня 1840 року, – а тому і не можемо прийняти їх, хоча ними пишуть і друкують чехи, іллірійці, котрих ми дуже любимо, але наслідувати не можемо, як нам пан Іван (брат Головацького – примітка Л. К.) і його колеги радять». Інформуючи про підготовку збірника пісень, Головацький писав братові, що бажання видавця, тобто Миколи Верещинського, – друкувати «руською азбукою». Картаючи відступи від принципів Маркіяна Шашкевича, Верещинський писав Головацькому: «Коли-сьмо Маркіяна хвалили за його руське серце, то заховаймо і єго правила писанія в пам’яті, які нам зоставив; він нас на праву дорогу справив, до чого нам чіпатися общини, коли маємо рідну мову».
Великого значення наш краянин надавав народознавчій роботі. Під його значним впливом зумовлена збирацька діяльність Григорія Ількевича на Покутті. Він обіцяв дати гроші на видання збірника українських пісень у Галичині, у листах спонукаючи Якова Головацького якнайшвидше підготувати рукопис. Невідомою залишається власна збирацька діяльність духовного наставника. У листі до чеха Павла Шафарика від 3 жовтня 1836 року Іван Вагилевич інформував, що «…Верещинський та Ількевич збирають казки і небилиці, також обряди і поведінки народні». У листі до Михайла Максимовича (7 березня 1837 року) він згадує про Верещинського як «пісняра», тобто збирача народних пісень.
Заслуговує на увагу ще один цікавий момент. У збереженому рукописі ненадрукованої обширної рецензії на збірник українських пісень Жеготи Паулі, у написанні якої брали активну участь Іван Вагилевич і Яків Головацький, вказується, що остання пісня у першому томі цього збірника – «композиція» Миколи Верещинського. Йдеться про пісню «Ох, поїхав Романонько до Сучави на ярмарок» – один з варіантів народної балади про продану братом туркові сестру.
Можна з певністю твердити, що життя та діяльність отця Миколи були просякнуті любов’ю до рідної землі, українського народу. А це риси, притаманні справжнім патріотам. На зорі національного пробудження він докладав усіх зусиль до розвитку просвітницького руху. Сприяв організації першої в Галичині читальні «Просвіти», був одним із засновників «Галицько-Руської Матиці», яка виникла у Львові 1848 року.
Напередодні революції 1848 року в Галичині українська інтелігенція була в основному зденаціоналізована, соромилася розмовляти рідною мовою, зневажливо ставилася до старовинних традицій. Проблеми національної свідомості піднімали лише подвижники. До них належав і Микола Верещинський. Не випадково він писав тоді: «Недавно я чув з уст одного нашого священика слова погорди до наших руських книжок. І таких найбільше. У смутних часах живемо. Тільки золото й почесті оплачують у нас, про правду і добро народу ніхто не журиться».
Заслугою священика було і те, що він одним з перших поставив питання про запровадження української мови у Львівському університеті. З цією метою підготував окрему петицію і просив багатьох діячів культури підписатися під нею. Він також брав активну участь у Соборі руських учених 1848 року, на якому відстоював право видання церковних книг староукраїнською літературною мовою.
У тому ж таки 1848 році о. Микола Верещинський був обраний головою Коломийської меншої Руської Ради. На перших зборах коломийців і селян округу він виголосив блискучу промову на захист політичних, економічних і культурних прав українського народу.
Разом з I. Озаркевичем отець М. Верещинський стояв біля витоків першого в Галичині Коломийського театру. 8 червня 1848 року цей аматорський колектив показав свою першу виставу «Дівка на виданні, або на милування нема силування» – переробку «Наталки Полтавки» Iвана Котляревського.
Напрошується логічний висновок, що не лише з почуття вдячності за матеріальну підтримку «Русалки Дністрової» писав Маркіян Шашкевич у передмові до цього видання: «Поклонися, Русалко наша, низько всечесному сподареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися». Низький поклін нашому землякові мали б віддати і ми з вами, шановні сучасники. І, безперечно, берегти пам’ять про нього.
Насамкінець зауважу: «кругла» дата від дня народження нашого земляка пройшла повз увагу громади нашого міста. А жаль. Хоча можна ще знайти час, навіть на початку наступно року під час коляди, щоб гідно відзначити її. Зрештою, присвятити концерти колядок, які традиційно відбуваються у нас, видатному ходорівському уродженцю. Хто відгукнеться на таку ініціативу?..
Любомир КАЛИНЕЦЬ.