В околицях іспанської столиці розпочав діяльність клуб дозвілля для активних українців, серед яких є і ходорів’яни
Що це за незнаний братчик ні з того-ні з сього об’явився (неначе Пилип з конопель вискочив) в українського культурно-освітнього центру «Дивосвіт», що ось уже понад десять років успішно діє в містечку Алькоркон поряд з Мадридом? Таке питання резонно може виникнути в будь-кого, хто добре обізнаний з діяльністю української установи в країні кориди та фламенко. Проте такому «реверансу» нема чого дивуватися, адже молодший родич уже добре відомого, та й навіть славного закладу (ще б пак, друга у світі за кількістю учнів українська суботня школа діє при ньому!), робить лише перші несміливі кроки. Його спокійнісінько можна прирівняти до дитинчати, яка лишень спинається на ніжки. Одначе вже напрочуд зацікавленими очима спостерігає за оточенням. Ба, більше того: хоче щоб навколишні звернули на нього прискіпливу увагу і намагалися, належним чином, реагувати…
А якщо більш серйозно, то «Товариство «Дивокрай» – клуб дозвілля й ініціатив, створено буквально нещодавно при «Дивосвіті» з метою об’єднати для спільної діяльності активних, творчих, життєлюбних, амбіційних (у доброму розуміння цього слова) осіб з числа вчителів, батьків учнів, діяльного контингенту не тільки з цього культурно-освітнього центру, а і з-поза його меж. Між іншим, не будь-кого вирішили приймати в свої лави товаришечки, щоб не лишень очима кліпали, спостерігаючи за тим чи іншим заходом, але й акумулювали свої ідеї, втілюючи їх у життя. Зрештою, вже перші кроки об’єднання показали, що таких, хто схильний лежати камінцем на канапі, сподіваючись манни небесної, не буде. Всі готові братися спільно до діла.
Спершу створили групу в телефонній мережі «вацап», щоб значно полегшити спілкування поміж собою, а також спільно вирішувати як початкові, так і подальші проблеми, що виникатимуть на шляху. Завдяки цьому до першого організаційного засідання, яке відбулося 31 березня, було обумовлено коло насущних питань, які вартувало б вирішити першочергово. Серед них, для прикладу, назва клубу. З-поміж попередньо запропонованих найбільше голосів зібрали такі: «Дивокрай», «Рідна хата», «Рідний край», «Барви», «Краяни», «Українська світлиця» та ще кілька. Першу з них пропонувалося максимально наблизити до культурно-освітнього центру «Дивосвіт» (про це вже свідчить перша складова обидвох слів), під склепіннями якого і має розвиватися життєдіяльність нової структури. Ще один важливий нюанс: друга складова, однокоренева з Україною, постійно нагадуватиме про рідні краї та засвідчуватиме спорідненість з ними. По-третє, перша складова «диво» асоціюватиметься з особистостями, які здатні постійно дивуватися: прекрасному, цікавому, захоплюючому, особливому, доброму і таке інше. В кінці кінців ця назва не мала конкурентів під час першого голосування на зібранні в останній березневий день, напередодні Вербної неділі.
Важливими передумовами діяльності товариства стало також бажання не творити занадто формалізовану структуру, тобто обирати керівні органи, розробляти статути і т.п. Домовилися також, що суперечливі моменти потрібно врегульовувати більшістю голосів з числа присутніх на конкретних зборах-зустрічах. До липня намічено збиратися один раз на місяць у суботу з 19-ї до 22-ї години (з осені спробувати збільшити кількість до двох разів). Запровадити щомісячний членський внесок у сумі трьох євро.
Проте чи не найголовнішим у порядку денному стало визначення основних напрямків праці, до яких увійшли: культурно-організаційний (творчі вечори, концерти, вогники, вечірки), суспільно-громадський (організація громадського життя й участь у ньому, круглі столи з актуальних тем сьогодення), благодійний (адресна допомога Україні та конкретним особам, які вкрай потребують цього), внутрішньої діяльності (заняття співом, танцями, спортом, вишивкою, драматургією, туристичними походами, мандрівками тощо). Вирішено було також допомагати як один одному (в пошуку роботи, житла, консультувати з правових та інших питань заробітчанського життя і т.п.), так і особам з-поза кола членів товариства.
Звісно, плани – планами, а повсякденний ритм буднів внесе певні корективи в розпорядок роботи. Скажімо, не можна сподіватися постійної присутності під час кожного збору. Коливатиметься в один чи в другий бік кількість учасників. Все це пов’язано зі специфікою нашого перебування на заробітках. Що б там хто не торочив, але цей нюанс добряче таки впливає на наші плани. Напружений ритм роботи, її позмінність, часто-густо праця у вихідні та святкові дні вносять значні корективи. Тому не йде мова, щоб збиратися чи проводити репетиції бодай двічі на тиждень. Зазвичай такі заходи припадають на вихідні. І то треба зважити, що в людей є дні уродин, весілля, хрестини, дехто просто хоче відпочити. Та все ж чимало трудових мігрантів, аби відволіктися від буденності, обирають цікаві заходи, гарні компанії , в яких можна не лише чудово відпочити, але й набратися позитиву, почерпнути чимало цікавого, повчального, захоплюючого, приємного.
Сподіваємося, що саме такими критеріями відзначили члени та гості товариства «Дивокрай» друге зібрання, яке припало на 21 квітня. Як і очікувалося, тригодинну зустріч було поділено на кілька сценарних блоків. Перший склали виступи запрошених гостей: концертний – у виконанні струнно-щипкового квінтету «Construzzia», художнім директором якого є наш краянин зі Львова, а від 2000 року мешканець пристоличного іспанського міста Алкала-де-Енарес Ярослав Керниця (уродженець Зимної Води поряд зі Львовом). А також ознайомлюючо-розповідний – від першого радника Посольства України в Іспанії Ігоря Семенюка.
Мабуть, не помилюся, коли стверджуватиму, що виступ іспансько-українського ансамблю підкорив буквально всіх присутніх. Такої гробової тиші, яка супроводжувала чотири номери колективу, особисто я не чула давненько. А це щось та й важить! Звичайно, всі номери були класними, запавши в серця глядачів, одначе найбільше, безсумнівно, сколихнув такий рідний і повсякчас жаданий «Щедрик» композитора Леонтовича. Дуже доречними були супроводжуючі пояснення-ремарки до кожного твору, які давав наш земляк, у недалекому минулому викладач Одеської консерваторії. Напрочуд цікавим виявився той факт, що іспанський композитор, автор другої композиції, в свій час (ще в XVII столітті) потрапив не будь-де, а у місто Лева в Галичині.
А ось перший радник посольства Ігор Семенюк (виходець з Червонограда) постарався чітко означити різницю в роботі посольського та консульського відділів нашої дипломатичної установи. Функції ж бо їхні різняться, адже посольство відповідає за ту ділянку роботи, яка визначає міждержавні відносини поміж Україною й Іспанією в цілому. Натомість консульський відділ спрямований на роботу з документами.
Пізніше присутні почули багато цікавого від інших гостей, які визначили заходи пізнавального характеру. Зокрема колекціонера з поважним стажем, власника прекрасної колекції ікон і українського одягу з різних куточків України (до того ж Голови української асоціації «Сівач» у Мадриді) Павла Гамалевича. Як поділився Павло, за кілька годин до зустрічі, одна з ікон, в передчутті побачення з глядачами, почала покриватися масляними плямами. Збуджений і схвильований її власник не міг повірити очам, тому зробив кілька світлин. А про те, що це може бути факт мироточення, у нього навіть язик не смів повернутися.
Після нього настала черга Заслуженої майстрині України, вишивальниці, унікальна творчість якої внесена в Книгу рекордів України Тетяни Протчевої. Наша гостя з Києва недовго, зате захоплююче розповіла про свої вишивані роботи, які складають основу нового виду техніки в цій царині – GLOW ART (дослівно: мистецтво, що світиться).
Ще одна невеличка виставка була презентована глядацькій аудиторії цього вечора. З нагоди Всесвітнього дня книги і авторського права (23 квітня) організатори показали друковані доробки авторів-«товаришечків». Серед них дві поетичні збірочки Галини Михайлюк-Коризми «На крилах надії» і «Далекий берег журавлиний», спільна робота авторського колективу – альманаху «Наше слово», до складу якого ввійшли поети-«дивокрайчики»: Надія Карплюк-Залєсова, Микола Кедря, Надія Леськів, Марія Мирга, Орест Антошків (всі представляють Львівщину), Ліля Ткачук, вже згадана Галина Михайлюк-Коризма. Ще три книги належать перу Любомира Калинця з Ходорова: «Місто над ставом», «Місцями Івана Франка на Ходорівщині» та «Заробітки під мікроскопом» (у ній автор виступив як упорядником, так і одним з авторів).
Далі прийшла черга невеличкої концертної заставки, яку представили: вокально-інструментальний гурт «Водограй» у складі Ярослава Допілки, Андрія Пилип’яка (перший з Трускавця, другий з Рудок), Романа Демчука та Романа Якуб’яка, учень «Дивосвіту» Роман Климко (пісня «Карпатський дощ») та подружня пара – Алла Танцюра (це ж треба і таке милозвучне прізвище мати, і шикарно танцювати!) та Вадим Кучер, запальне танго у виконанні яких сколихнуло присутніх настільки, що вони самі побажали закружляти у вихорі танцю.
Невдовзі це побажання сповнилося: благо, музиканти знайшлися. Ними стали вже згадані учасники гурту «Водограй», під живу музику котрих і «вишивали» всі бажаючі.
Між іншим танцям, Міжнародний день яких відзначався 29 квітня, було присвячено ще й конкурс анекдотів на цю тему. Не жаль, нечисленні з присутніх спромоглися представити твори цього жанру. Тому перше місце здобула чи не найстарша в товаристві – вчителька української мови та літератури «Дивосвіту» Марія Мирга, яка в нагороду отримала дві книжечки: «Антипедагогічну поему» Люби Клименко та «Коханку з площі Ринок» Андрія Кокотюхи.
Неформальну обстановку другої зустрічі в «Дивокраї» доречно доповнили столи, накриті канапками, солодощами, фруктами, напоями. Цікаво, що смаколиками можна було поласувати впродовж усього часу, навіть слухаючи концертні номери. Цим організатори хотіли відродити таку, дещо забуту, форму дозвілля, як вогник. А також довели, що гарна й цікава забава може відбуватися без посиденьок за столами, що ламаються від кількості виставлених на них яств. Зрештою, це сприяє лишень застіллю-переїданню і явно не йде на користь активному дозвіллю.
Важливим фактом зустрічі став збір благодійних коштів на допомогу важкохворому Зіновієві Допілці (мешканцеві Трускавця). Військовий хірург, він ще донедавна рятував життя і учасників Раволюції Гідності на Майдані в Києві, а згодом у зоні бойових дій зі «сепарами» та російськими агресорами на Донбасі. І не думав-не гадав, що медичне втручання буде потрібне йому самому. Після важкої операції з видалення пухлини мозку, для подальшого лікування та реабілітації йому потрібно ще 60 тисяч гривень. Сума захмарна та непідйомна ані для нього самого, ані для… його брата Ярослава, що вже згадувався як учасник гурту «Водограй». Зауважте, що не від нього надійшла інформація про важку хворобу рідного брата, а з програм телеканалу ЗІК. Тим не менше: небайдужість і щире співчуття до важкохворого нашого краянина з боку присутніх вилилися у зібрані 300 євро, які найближчим часом будуть передані в руки адресата.
Якщо згадувати бодай ще щось про суспільний аспект (пам’ятаючи, що жити в суспільстві та бути відірваним від нього – неможливо!), то потрібно «заїкнутися» про участь членів товариства в акті вшанування відомого українського літературознавця, перекладача, журналіста, науковця Дмитра Бучинського. Відзначення 105-ї роковини від дня його народження відбулося наступного дня після збору в «Дивосвіті», а саме в неділю, 22 квітня, що вилилося в панахиду біля могили Бучинського на цвинтарі «Альмудена» в Мадриді.
На цьому можна завершувати нотатки про перші заходи новоствореного українського формування на теренах країни Дон Кіхота. Одначе це, швидше за все, – не остання розповідь про його добрі задуми та справи. «Дивокрай» лише стартував, то ж варто побажати йому щасливої дороги. І нехай члени товариства закарбують собі на чолі: шлях здолає той, хто іде!
Іспанські новини від МИРСЬКОЇ Калини.