І знову про ходорівців на євромайдані… в Мадриді

Posted on Гру 10 2013 - 3:08pm by Любомир Калинець

Лише всього кілька днів минуло відтоді, як я розповів про зустріч на Мадридській площі Колумба з нашою ходорів’янкою Ярославою Крупнак (з роду Сенишинів), яка відбулася 28 листопада. І ось нова здибанка на тому ж самому місці в неділю, 8 грудня. Але ми вже не одинокі. Про тих наших краян, яких довелося зустріти на мітингу, подальша моя розповідь.

Передусім зауважу, що, мабуть, і сам «господар» столичної площі, славетний мореплавець, легендарнй підкорювач Америки Христофор Колумб був приємно подивований таким здвигом українського заробітчанського товариства. Вочевидь, мітинг, що відбувся більше тижня назад, а саме 28 листопада, видався йому не більш, аніж прелюдією недільного зібрання…

Клич, кинутий в Україні, що мав на меті зібрати народне віче на Майдані Незалежності в Києві, знайшов свій лункий відгомін у всьому світі. Прокотилася інформація, що в понад двадцяти країнах планети відбуваються подібні заходи. Вони вивели на площі мільйони наших співвітчизників, які волею долі змушені скитатися по заробітках. І вже вкотре вони доводять, що їм не байдужі болі й прагнення рідної землі…

Цього разу мітинг розпочався зі спільної молитви, яку очолили священнослужителі, що також численно прибули на площу. До місцевих греко-католицьких душпастирів отців Івана Липки та Володимира Нейлюка долучилися священики з міста Стрия: декан Стрийський, парох парафії Всіх святих українського народу отець Іван Барабаш і сотрудник цієї ж парохії отець Віталій Лесів. Власне, останні й стали посланцями нашого краю, які, немов міцною-преміцною ниткою-тятивою перевязали-переплели всіх нас, присутніх, з батьківськими теренами. А мені стало особливо приємно, що душпастирі служать у недалекому від нашого Ходорова (всього якихось 36 кілометрів) Стрию.

Звичайно, наскрізною темою, що пронизувала всі виступи, стало єднання з нашими земляками в Україні, які виступили проти владної кліки Януковичів-Азарових. Ця банда злочинним способом намагається позбавити нас і наших нащадків прагнення бути в Європі, штовхаючи в лабети наглого і загребущого російського «ведмедя». Як доказ наших бажань, звучали дружні вигуки присутніх, що виливалися у закликах: Банду геть! Януковича на нари! Україно, ми з тобою! Іспанія з Майданом! Росіє, руки геть від України!

А ще поміж промовами лунали патріотичні пісні, які вносили особливий настрій в лави мітингувальників, поєднуючи їхні уста й серця: «А ми тую червону калину підіймемо…», «О, Україно, о, люба ненько, Тобі вірненько присягнем…». Не забули також чи не найпопулярнішу повстанську пісню «Лента за лентою» (її авторами є наші близькі земляки: автор віршів – уродженець Вибранівки Микола Сорокаліта, знаний у підпіллі ОУН-УПА під псевдо «Люлька»; музику написав виходець із сусідніх з Вибранівкою Чижич Василь Заставний-«Шершень»).

Ясна річ, не оминули і такої важливої справи, як збір коштів для Євромайдану в Києві. Кілька разів оголошувалися суми в євро, які щоразу зростали: 5172, 5520, 6544. Насамкінець – 7731! Щоправда і ця цифра виявилася не остаточною. Після збірки в українській греко-католицькій парохії Благовіщення під час щонедільного Богослуження вона зросла до 8812 євро. Цю суму перекажуть на один з рахунків, котрий обслуговує потреби мітингуючих української столиці.

Перебуваючи в епіцентрі подій, а саме на величезному камені, звідки лунали промови виступаючих (звідси мені було добре фотографувати), мій погляд вихопив з гурту кілька знайомих облич. Передусім, вже знайомої вам по попередній публікації Ярослави Крупнак (дівоче прізвище Сенишин), яка з допомогою фотоапарата також фіксувала для історії події, свідками яких ми були.

Ярослава Крупнак

А також пані Мирослави Голубович і моєї товаришки по спільних виступах у народному ансамблі танцю «Наддністрянка» Тетяни Мончак (в заміжжі Суварян), яка підтримувала плакат з написом «Януковича і банду – геть!» (на світлині праворуч).

Тетяна Мончак (в заміжжі Суварян)

Уже після мітингу поставив собі за мету зібрати їх трьох для спільної світлини. Але задумане не вдалося повністю виконати, оскільки Таня розтанула серед велелюддя. Та все ж пані Мирося та Ярослава залюбки позували перед моїм фотоапаратом.

Наші

Окрім цього ще й з радістю поспілкувалися. Яра зокрема згадала про свого батька – вояка оунівського підпілля, який походив зі села Васючин Рогатинського району. Перебравшись до Ходорова, він після відходу в потойбічний світ, знайшов спочинок на цвинтарі рідного села. Я ж повідомив Ярославі, що вуйко пані Мирослави Сидір Голубович був членом українського уряду в 1919 році. Тоді ж, під час бурхливих подій українсько-польської війни, він частенько бував у Ходорові.

Від пані Мирослави ми почули ще й сумну новину про дочасну кончину нашого ходорівянина Віктора Ільїнського, який значний шматок свого життя провів у Мадриді. Я ж з цього приводу зауважив, що його до останку як могла доглядала Галя Курко (дівоче прізвище Швець), яку я обігнав, прямуючи на цей мітинг.

І все ж не хотілося б завершувати цей допис на тужливій ноті. Настрій, що панував на майдані в іспанській столиці, налаштовує на оптимістичні думки про найближче майбутнє нашої держави. На цьому ми й зійшлися поміж нами, ходорівчанами.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.