– На даний час чим займаєшся, ким працюєш?

– Ой, на даний час займаюся трьома напрямками. Перший – це радіо-школа, яка носить назву «Українсько-польська радіо-школа». Скажемо так: вона виникла не зовсім спонтанно. Задумував її, бачачи потребу, що всіх наших спеціалістів, навіть після факультету журналістики, треба все рівно ще довчити. Якби дати їм інші якісні знання, практичні вміння. Відповідно, виникла ця школа, де ми привозимо практикуючих спеціалістів з України та Польщі. І вони викладають кожен напрямок, на який ми набираємо людей. Це не є акредитований заклад. Це – сезонні тренінги, що ведуть першокласні практикуючі журналісти.

– Скільки вона вже триває?

– Два роки. Друга справа, якою займаюся – це розвиток радіомовлення в інтернеті. Так само два роки. Це – власний портал. Разом з порталом надаємо сервісні послуги, починаючи від онлайн-магазину і закінчуючи продакшн-послугами радіостудій, які у нас достатньо якісні.

І третя справа – це радіо «FMГаличина», де останні три місяці я є керівником. Хоча не зовсім так. Можна назвати: керівник – кризис-менеджер.

– А тепер пропоную змінити «платівку». Як часто буваєш у Ходорові?

– В силу тих обставин, що батьки в Ходорові є рідко, а частіше на Дрогобиччині, то і я, на жаль, приїжджаю рідко. Оскільки ми працюємо у всіх тих ділянках, що я перечислив, сім днів на тиждень, то навіть не маю вихідних днів. Субота й неділя також робочі. Тому в Ходорові буваю переважно на свята.

– Але залишилися якісь гарні думки про місто?

– Мушу подумати, що мені асоціюється.

– Ти казав, що цікавився історією Ходорова. Навіть мою книжечку «Місто над ставом» ще й зараз іноді гортаєш.

– Так. Тому що я просто любив цей район, де ми мешкали: на Корнійчука (район за «Поліграфмашом» – примітка Л.К.). А це близько до лікарні, тобто до колишнього палацу Любомирських. І були якісь зацікавлення історією Ходорова, починаючи від Ходоровських і закінчуючи Жевуськими, Любомирськими і так далі. Це дуже сильно «перло». Хотілося тим займатися.

Добре пригадую як у 1989 або 1990 році кінь провалився в лікарняному парку. То ми з хлопцями лазили в те підземелля. Наскільки мені відомо: та яма і дотепер відкрита.

– Подейкували, що виявлене підземелля, то один з підземних ходів, який сполучав лікарню, а в недалекому минулому палац Любомирських, з горою Стінкою. Не відомо достеменно чи так це, чи ні. Хоча можна передбачити, що на випадок небезпеки в палацах прокладали підземні ходи. Щоправда, наш палац, який збудований в другій половині ХІХ століття, навряд чи споруджувався як фортифікаційна споруда. Отож у підземних ходах не було необхідності.

З цього приводу зауважу, що на горі Стінці однозначно були підземні ходи чи печери. А ось вони вже могли сполучатися зі старим замком, що розташовувався за костелом і про який збереглися документальні підтвердження. Можливо, відповідь на ці питання вдасться отримати після розкопок, які планує провести ходорівський підприємець Володимир Мелех.

А чи є ще якісь місця в містечку, де тобі подобалося бувати?

– Подобався, наприклад, костел, який височить над ставом. Дуже добре був знайомий з його покійним настоятелем отцем Августином Меднісом. Його оперували в Луцьку. На Волині він і помер. Але перед тим ми були дуже добре знайомі. І в мене в голові закарбувалися ті моменти, коли часто сиділи й пили каву. А він розказував, знову ж таки, дуже багато речей з історії Ходорова, які відшукував по церковних книгах.

– Якщо не помиляюся, то він походив з Латвії.

– Він був з Курляндії, це Прибалтика. Але разом з тим знав історію і розбирався в мистецтвознавстві. А ще він був людиною смаку.

– Коли приїжджаєш до Ходорова,  то звертаєш увагу на якісь негативні речі? Що не подобається тобі в нашому містечку?

– Мені не подобається, що Ходорів занепадає. Вважаю, що місто реально зупинилося в розвитку. Навіть той самий банальний момент, коли треба їхати до Ходорова машиною, і ти їдеш по поганій дорозі. То це відштовхує. Мені не подобається, що в Ходорові часто брудно. Мені не подобається, що багато моїх однокласників виїхали і не повертаються назад, а деякі випивають. Тобто, як кажуть, «сіли на склянку».

– З кимось із ходорів’ян підтримуєш стосунки?

– Часто контактую й навіть колєгую з Ігорем Ковалем. Він жив на Чехова. Його сестра Ярослава була моєю однокласницею. Ігор на рік старший. От з ним ми активно спілкуємося.

– Це й мій старий знайомий, оскільки з його старшим братом Любомиром ми вчилися в одному класі в «третій» школі. А потім брали участь в кількох концертах, бо він грав у складі вокально-інструментального ансамблю під керівництвом Василя Кобрина. Він, наскільки мені відомо, працює фармацевтом.

– Так. Тепер займається дистрибуцією. Приходить до мене в гості. І в нас є задумка зробити на радіо спільні програми. Він же «приколіст» ще той, знає і в будь-який момент може видати захоплюючу історію чи анекдот.

Хто ще з моїх добрих знайомих, з ким я контактую? В телефонному режимі з багатьма. Зараз будемо мати 20-річчя закінчення школи, то, напевно, зустрінемося.

– На радіо «Львівська хвиля» працює ходорівчанка Ірина Мартинюк. Чи перехрещувалися ваші дороги?

– Ні, ми не знайомі. Просто знаємо, що вона і я працюємо в медіа.

– А батьки бувають в Ходорові?

– Зимою вони постійно в Ходорові. А на весну і літо батьки з’являються там рідше.

– Тобто квартира на Корнійчука залишилася?

– Так. Квартира є, а батьки раз на кілька тижнів приїжджають туди.

– Кілька слів про твою сім’ю, якщо одружений.

– Дружина Оксана, донька Неля.

– Найближчі плани загалом?

– У найближчих планах повністю перейти на інтернет. Розширити інтернет-мовлення і стати мовником №1 по ньому в Україні.

– Що любиш робити у вільний час?

– Люблю займатися радіо, але останнім часом – це вже не хобі. Це – швидше, робота.

Читати дуже люблю і читаю багато.

– Яку літературу?

– Від документалістики до белетристики. Будь що. Раз у три місяці спеціально виїжджаю вКраків тільки за літературою. Закуповую багато книжок, тому що українською вони перекладаються через два-три роки, після того як виходять польською. Якщо взагалі перекладаються.

– Відповідно, читаєш по-польськи?

– Так, без проблем. Оскільки працювалося в Польщі на радіо. Кажуть, що не маю акценту.

Також люблю фотографувати. Фотографую не професійно. Просто так: для себе.

Цікаво все, що пов’язано з якимись програмами в ефірі: оформлення, виготовлення, так званий копірайтинг. А ще люблю писати короткі слогани, переважно скетчі. Або взагалі креативні тексти на рекламу. Оце – хобі. А все решта – робота. Тобто я люблю свою роботу. Відповідно, мені дуже пощастило: моє хобі – це моя робота. Ще що? Зрештою, справжні радійники багато не говорять.

– Ти розповідав про серію репортажів із замків. Якщо не секрет: чи є в думках зробити бодай щось з Ходорова?

– Дивися: не таємниця, що не тільки з Ходорова. Загалом хочеться зробити серію репортажів з багатьох міст, які мають цікаву історію, де є цікаві люди-співрозмовники. А з Ходорова хочеться зробити тільки через те, що вже, як мінімум, знаю дещо цікаве про його минуле. Є тут і люди, з якими можу поспілкуватися, до кого можу приїхати. Я думаю, що це ми зробимо. Без перебільшення: в найближчі два-три роки щось та й буде.

Бесідував Любомир КАЛИНЕЦЬ.