Ходорів’яни під прицілом масмедіа / Сім талантів Ірини Українець
Людські руки стають “золотими” не від народження, а в результаті наполегливої праці. Кожна секунда, наповнена ділом, приносить відповідні дари. Згодом самовіддана праця стає способом життя, його невід`ємною частиною. Кажуть, якщо займатися улюбленою справою, то не доведеться працювати жодного дня в житті. В Ірини Українець, чергової по станції Ходорів, таких справ багато, і кожній із них вона присвячує усю себе.
Ірина – корінна ходорівчанка. Усе її дитинство минуло в Ходорові, там і навчалася. Юні роки пролітали у Львові – здобувалаосвіту у Львівському технікумі залізничноготранспорту за спеціальністю “Організаціяперевезень на залізничному транспорті”. Було це у 1995 році. У родині Ірина сталапершою залізничницею. А вступила вонадо технікуму за порадою ВолодимириКороль, котра працювала старшим касиромна залізниці. Технікум Ірина Українець закінчила з відзнакою. У 1998 році продовжила навчання уХарківській державній академії залізничноготранспорту на заочній формі. Паралельнопішла працювати. Доля знову завела її урідні краї, на станцію Ходорів. Тут дівчинавлилася в трудовий колектив, досвідчені колеги допомагали, неодноразово приходилина допомогу у складних робочих ситуаціях. А потім у серці народилося справжнєкохання. Стріла Амура влучила у серцеІрини знову ж таки в Ходорові. Майбутнійчоловік Ірини Роман працював на залізниці помічником машиніста. У той день вінвів вантажний поїзд на Івано-Франківськ, а дівчина саме давала попередження. Яквиявилося згодом, вони все життя прожилина одній вулиці, але не були знайомі. Осьвони – хитросплетіння долі. Роман декількаразів приходив до Ірини на роботу, а згодомвони вирішили поєднати серця Божим благословенням. У шлюбі в подружжя Українцівнародилося двоє хлопчиків – Остап і Олег. Ірина з Романом були б раді, якби діти умайбутньому теж стали залізничниками. Але нічого наперед не загадують.
В Ірини Українець – неймовірне поєднання багатьох талантів. На дозвіллі залізничниця вишиває, співає, має дизайнерськіздібності, пече смачні торти, малює. І навсе знаходить час. Під час навчання мамаІрини – Любов – шкодувала дочку, томуІрина не брала до рук голку, не поралася накухні. Та коли у 2002 році матері не стало, її життя ніби втратило кольори, спохмурніло. Тоді в житті Ірини відкрилися ще однідвері одкровення, які привели її до церкви… Засмучена горем жінка прийшла співати уцерковний хор. І це допомогло втамуватидушевний біль, відродити надію, віру, живий блиск в очах. Саме там Ірина відчуваласебе захищеною.
А першою вишитою роботою Іринистала дитяча сорочка. Творча робота тривала приблизно місяць. У неї Ірина вклалавсю материнську любов, ніжність та ласку. Другим надбанням став великодній рушничок. Ірина каже, що процес вишиваннязаспокоює її, відволікає від буденних проблем. А сторонні люди кажуть, що вонанадзвичайно вдало підбирає кольори і цеє основою її індивідуального стилю. Великезадоволення Ірині приносять моменти, коливона дарує комусь свої роботи.Як справжня жінка-господиня, Іриназахоплюється випічкою. І робить це на професійному рівні. В оздобленні віддає перевагу фруктам, вважає, що це робить випічкувеселішою і смачнішою. Ідеї для прикрашання жінка знаходить в інтернеті та на вітринах львівських кондитерських крамниць. Вона поєднує між собою різні варіанти і створює своє, особливе. Перший торт Іринаспекла на ювілей свекрухи. Він мав виглядвеликої книги.
Ірина займається також дизайном, алелише власної оселі. Перед будинком, де колись був город, тепер чудовий газон з альпійською гіркою, декоративний пліт, старовинна лампа, яка дісталася молодій сім`ї щевід чоловікової бабусі. Влітку, коли травичказеленіє, цвітуть квіти, складається враження, що потрапив у маленький райський куточок. Тут Ірина любить посидіти, почитати, щось обміркувати.
На додаток до цих талантів Ірина ще ймалює. Любить змальовувати різноманітні
картинки. Особливо багато вона намалювала під час вагітності і зараз дітям малюєте, що їм подобається. Працює Ірина лишепростим олівцем і нерозмальовує своїхмалюнків кольорами. Каже, що, на її думку, так гарніше виглядає, а людина, розглядаючи малюнок, сама може розмалювати його
у своїй уяві.
Натхнення займатися усіма цими справами приходить до Ірини Українець несподівано. У такі моменти робота просто“горить” в її руках. Жінка каже, що це завзяття дісталося їй від матері, яка була дляІрини ідеалом справжньої жінки. Упродовжусього життя Любов Миронівна навчаладоньку бути доброю, милосердною, прививала любов до Бога, ближнього. Особливонаучала, щоб Ірина з повагою ставиласядо старших.
Спілкуючись з Іриною Українець про їїталанти до співу, малювання, вишивання,
випічки і дизайну, на думку спали ще двічесноти, про які в розмові не згадали. Ця
життєрадісна й привітна жінка– добрийфахівець-залізничник і прекрасна мама.
ЛЬВІВСЬКИЙ ЗАЛІЗНИЧНИК, №14, 2012 р.