У 2010 році я, Андрій Степанович Чад, став депутатом Жидачівської районної ради. Як кандидат за підтримки РО ВО «Свобода» я переміг у мажоритарному окрузі Жирівської сільської ради.
Це перший мій представницький мандат. Але, незважаючи на це, п’ять років не змарнував, а зумів (наскільки мені це вдалося – судити людям) відстоювати інтереси громади, і не лише Жирівської сільської ради. Завдяки наполегливості та спільно з депутатами, зокрема й нашої фракції, добився того, що до с. Городища курсує громадський транспорт. Донині маршрутка заїжджає в це село, й люди пенсійного віку можуть поїхати у справах до райцентру чи до Ходорова. 
Звісно, були різні перепони, говорили, що дорога погана, невигідний маршрут. Але все ж вдалося переконати, що такий маршрут потрібен. Тож селяни задоволені.
Теж можу нагадати, що ми припинили вивезення відходів із м’ясокомбінату на землі Жирівської сільської ради. Всі добре пригадують, який резонанс у районі викликало таке негосподарське поводження з відходами виробництва. Ми це припинили.
Неодноразово з моєї ініціативи та ініціативи нашої фракції на сесії районної ради заслуховували питання незаконних вирубок лісу. Частково вдалося це врегулювати. Мав виїзд у Бородчиці, де з річки незаконно добували гравій. Після подібних рейдів поменшало фактів розкрадання річкового гравію.
Багато можна наводити справ, у які я як депутат мав можливість втрутитися й відстояти інтереси громади. Так було, до прикладу, з недобудованим приміщенням Народного дому в с. Ліщин, що виставлялось на продаж з метою знесення. Подавав депутатський запит щодо законності продажу й приватизації приміщень заводу «Ходорівполіграфмаш», а також щодо невиплати працівникам заводу заборгованості із заробітної плати. На жаль, люди своєї зарплатні так і не отримали.
Робота депутата – це також робота в комісіях і на пленарних засіданнях. Шкода, що не зміг приїхати на останнє в цій каденції чергове засідання районної ради, оскільки несу службу в зоні АТО. Та дуже втішений тим, що депутати повернули на доопрацювання земельні питання. Сьогодні ми не можемо легковажити майбутнім наших громад, адже земля – це той найбільший ресурс, яким вони ще розпоряджаються, і віддавати його на невідомо яких умовах у довгострокову оренду великим латифундистам було б великою помилкою.
Останні два роки не лише у моєму житті, а й у житті кожного свідомого українця та й цілої країни загалом стали доленосними. Всі добре пам’ятають мовний Майдан, а пізніше Революцію Гідності. Ці події залишили помітний слід і показали, що ми, як нація, на вірному шляху. На Майдані гартувалася національна свідомість, багато хто повернувся після цих випробувань зовсім іншою людиною.
Не викарбувати з моєї пам’яті події на столичній вул. Грушевського, а також дні 18,19, 20 лютого у м. Києві. 18 лютого ми вкотре поверталися на Майдан, їхали у поїзді Івано-Франківськ — Київ. Наш потяг зупинили в Коростені, бо, начебто, в одному з вагонів є вибухівка. Почали проводити обшуки. Лише після того, як ми закрили начальника СБУ м. Коростеня, начальника залізничної міліції в купе вагона й поставили ультиматум, що або ви відпускаєте поїзд, або ми підпалимо цистерни, нам дали дорогу.
Також ніколи не забуду тої довгої дороги додому, коли ми везли тіло мого друга дитинства та сусіда Романа Точина…
Тоді, на Майдані, пліч-о-пліч зі мною перебували депутати районної ради Валентин Бобітко, Владлен Павлинський, Роман Балицький, а також Тарас Микитин, Микола Микитко, міський депутат Ходорова Юрій Івашків та багато інших ідейних патріотів Жидачівщини.
Кожний українець, який пройшов гартування на Майдані Гідності, думав, що нарешті ми встали з колін і не дозволимо більше будь-кому узурпувати владу й знущатися з народу. Але ненаситний ворог, який не зумів знищити Україну зсередини, відкрито вторгся на наші землі. Українці знову показали себе гідними своєї незалежності. Завдяки добровольцям та волонтерам ми згуртувалися перед новою небезпекою.
У січні 2015 року добровольцем поїхав у батальйон «Карпатська Січ». Утримували позиції в районі селища Піски, де отримав поранення. Щастя, що на мені тоді був бронежилет. У травні наш батальйон легалізувався шляхом приєднання до 93-ї бригади Збройних Сил України. Зараз я є заступником командира роти ЗСУ. Ми й надалі утримуємо позиції поблизу Пісок та Донецького летовища.
Мені сьогодні нестерпно слухати, як по телебаченню постійно говорять про перемир’я. Я вас запитую: яке перемир’я, з ким? Може ми вже відтіснили ворога з нашої землі? Жодного миру немає, там постійно йде війна. Про який мир може йти мова, коли ворог знаходиться на нашій території, він нікуди не подівся. Кажуть: не стріляють, а буквально в п’ятницю був поранений мій друг із Броварів, позивний «Марік». У нього вцілив снайпер. Обстрілюють наші позиції і з крупнокаліберних кулеметів, і з мінометів, що вже давно мали б бути відведені. Найгірше, що наші хлопці не можуть дати належну відповідь. Моє побажання: нехай влада перестане обманювати нас з вами. Затишшя, що сьогодні триває на Сході, лише підриває бойовий дух, це затишшя робить сепаратистів сильнішими, а місцевих жителів змушує зайняти вичікувальну позицію.
За той час, поки триває це так зване АТО, знецінилась гривня й впали доходи звичайних людей, які своїми пожертвами через волонтерів підтримували добровольчі батальйони. Сьогодні люди змушені рахуватися з кожною копійкою, бо доходи їхні не зростають, а ціни захмарні.
Сьогодні знову формуються «п’яті колони», щоб вкотре розірвати націоналістів. Почалися переслідування активних майданівців та добровольців АТО, провокації (маю на увазі події під Верховної Радою наприкінці серпня). Це не що інше як спроба скомпрометувати націоналістичні сили. Здавалося б, влада мала провести розслідування і покарати винних у розстрілі людей на Майдані, а вона навпаки пробує залякати активістів, проводячи обшуки в їхніх помешканнях, висуваючи нічим непідтверджені обвинувачення.
Сьогодні кожний свідомий українець хоче й вимагає справедливості, а хлопці на фронті неоголошеної війни, чекають наказу на звільнення рідної землі від окупантів.
Я б хотів, щоб кожен, хто йтиме на вибори 25 жовтня, усвідомлював свою відповідальність перед пам’яттю Героїв Революції Гідності та Героїв АТО, зважено робив свій вибір і не прирікав молоде покоління на нові Майдани. До влади мають прийти люди, які не заплямовані комуністичним та регіоналівським минулим, люди гідні й чесні, які ціною життя готові відстоювати національні інтереси України.
Слава Україні! Героям Слава!
Андрій ЧАД, депутат Жидачівської районної ради.