Уперше за все своє свідоме життя в недалекому минулому керівник українського культурно-освітнього центру «Дивосвіт» у місті Алькоркон поблизу Мадрида, наважилася зустріти світлий празник Богоявлення Господнього не так, як завше.

Маємо на увазі те, що Оксана постановила не просто окропити себе Йорданською водицею, але й цілковито зануритися у льодяну купіль на одній з водойм бази відпочинку «Озерний край», що неподалік від Львова, а саме поблизу районного центру Пустомити.

До цього варто додати той важливий факт, що сміливиця народилася не будь-де, а в Ходорові у родині працівників пересувної механізованої колони та меблевої фабрики Богдана і Марії Чмирів (уродженців села Кнісело). Хоча і не прожила вона багато часу в нашому містечку, оскільки родина перебралася до Нового Роздолу, проте Оксана гордиться тим, що з’явилася на світ саме в Ходорові. Нині вона продовжує трудитися керівником відділу інформатики однієї з іспанських фірм, що надає технологічні інноваційні послуги. Хоча основним місцем проживання вважає село Сокільники біля Львова, де мешкають її чоловік та донька Марта.

Відважним співаємо пісню. Пам’ятаєте такий крилатий вислів? Отож і ми, співбрати, і співсестри О. Горін по заробітках, мусимо добряче поплескати в долоні й промовити: «Браво! Молодчина!!!»

… Задум пірнути в холодну воду визрів у Оксани десь за місяць до 19 січня. Спонукав до цього приклад її Богдана, котрий уже протягом кількох років здійснює подібну процедуру. Справжнім «моржем» він себе не вважає, але поплавати на Йордан стало для нього традицією. Звичайно, деякий острах в Оксани був присутній. Ну, ще б: адже перший раз все-таки, крижана вода і т.п. Але вона не просто настроювала себе, але й готувалася. Зокрема завчасу почала «штудіювати» відповідну літературу. Прокручуючи в думках момент занурення, вже знала, що промовлятиме такі слова: «Дай, Боже, здоров’я мені та всім людям на землі!» Проте давайте надамо слово їй самій, поцікавившись, які ж відчуття володіли нею в той «піковий» момент.

– Зі зверненням до Господа, щоб послав здоров’ячка і мені, і всім іншим, я наблизилась до драбинки, що вела у воду. Всі вагання якось випарувалися, тож я, заткнувши ніс пальцями лівої руки, рішуче шубовснула у воду.

У ту мить лише слова прохання до Всевишнього снували в моїй голові. Потім ще двічі повторила занурення. Відплисти подалі від драбинки, як це зробив Богдан, не наважилася, бо боялася, що злапає корч.

Коли почала підніматися на берег, то відчула, що ніби наново народилася. А з кожним кроком по землі з’являлося бажання злетіти в вись.

Наступного року обов’язково повторю цю процедуру. Одначе вже не в штучному водоймищі, а в одній з річок. Щоб було відчуття повного зіткнення з первісною природою».

А може нам усім, хто трудиться на заробітках в столиці Іспанії та поблизу неї, взяти на «озброєння» приклад Оксани і наступного року послідувати її стопами? З цього приводу доречними будуть слова, з якими самій О. Горін годилося б звернутися до тих, хто вагається: «Роби зі мною, роби як я, роби краще від мене»…

Любомир КАЛИНЕЦЬ.