З чоловіком Нусі акордеоністом-віртуозом Ярославом не один концерт «відкатали». Репетиції ж, здебільшого, проводимо в оселі Допілків.  Так ось: не раз Славко нахвалявся шваґром Васильком, якого він небезпідставно вважає своїм учнем на музичній ниві.  Його «високо задертий ніс» можна сприймати як само собою зрозуміле. Ще б пак, не у кожного родич – головний хормейстер і диригент одного з провідних українських оперних театрі, лауреат кількох всеукраїнських конкурсів.

Та незважаючи на високі регалії родича Допілків, усе ж пропоную парочку цікавих фактів з їхнього побуту в Мадриді. Спершу про Ганнусю, котра, вважаю, більш причетна до Львівської опери, власне, через брата. Упродовж кількох літ вона працює в помешканні доволі відомої іспанської художниці Крістіни Бергольйо. Здавалося б, чому тут дивуватися, проте не поспішайте з поспішними висновками. Річ у тім, що її прізвище в оригінальному варіанті пишеться таким чином: Bergoglio. При вимові деякі літери не читаються, то ж чуємо: Бергольйо.

Якщо ж зазирнути глибше в біографію теперішнього Святішого Отця, то не важко зауважити, що до сходження на Папський Престіл у нього було аналогічне прізвище. При зустрічі я поцікавився в Нусі чи тут просте співпадіння, чи поміж її господинею та Папою Франциском існують більш тісні узи. І ось що почув у відповідь:

– Точно не відомо. Нещодавно Крістіна їздила в Аргентину, де шукала свої родинні корені. Вони, як виявляється, беруть початок в Італії (цей штрих також співпадає з біографією Папи – примітка автора). Але, на жаль, мало що «розкопала». Можливо, якісь далекі родинні зв’язки поміж ними існують. Хоча це і не так важливо, як на мою думку.

Важливіше, що Крістіна – дуже добра душа, і я з великою приємністю працюю в неї. А ще в моєї господині неабиякий талант художниці. Вона провела не одну виставку, видала кілька книг, що яскраво ілюструють її творчість. Одне слово, мені не лише хочеться робити все на совість, але й надзвичайно приємно з нею спілкуватися…

А тепер «замовмо» слово про Нусиного чоловіка, бо чого-доброго «образиться». З мого досьє…

Ярослав Допілка народився 2 березня 1954 року в місті Дрогобич Львівської області. В 1978 році закінчив музично-педагогічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту. За скеруванням працював учителем музики та співів у Трускавецькій середній школі №2. Понад 25 літ віддав роботі в цьому навчальному закладі. Був художнім керівником і диригентом шкільного дитячого хору «Трускавчаночка» – учасника всеукраїнського телевізійного фестивалю «Сонячні кларнети». Кавалер ордена Трудової слави ІІІ ступеня. Нагороджений численними медалями та дипломами за участь у фестивалях та конкурсах. Під час урочистої частини одного з шкільних випускних балів у центрі Трускавця акомпанував Герою України співачці Ніні Матвієнко.

З 2001 року перебуває на заробітках в Іспанії. Працював на будівництві, охороні. Супроводжував численні концерти української громади Мадрида.

А тепер про ще одну цікавинку з заробітчанського життя Допілків. 22 листопада 2011 року їхня донька Наталя народила двох хлопчиків-двійняток.Зробила це, спеціально прилетівши до іспанської столиці. Проте ще до пологів треба було залагодити деякі нюанси. Це ж не так просто: фіть-фіть – і  прилітає з Києва до Мадрида «велике цабе» й, наче з корабля на бал, потрапляє до лікарні, щоб привести на світ маляток. Славкова кебета в цьому випадку спрацювала – дай, Боже, кожному! Ще за три місяці до пологів Наталя з’явилася в Мадриді. Врахували те, що згідно з міжнародними нормативними актами, вагітній дозволяється завчасу подорожувати літаком. Далі Петрович прописав доньку в орендованій ним квартирі, що дозволило виробити медичну картку. Таким чином вдалося владнати найнеобхідніші організаційні моменти.

Ото ж коли наблизився довгоочікуваний час «ікс», татко спровадив доньку до клінічного шпиталю «Сан Карлос». Та він ані сном, ані духом не міг скумекати, що доведеться бути присутнім при…пологах. Річ у тім, що Наталя, потрапивши до рук акушерів, наважилася відмовитися від анестезії. Іспанці, яким важко було доглупати, що вимагає від них пацієнтка «з-за паркана», не довго розмірковуючи, вирішили вдатися до послуг Ярослава. А що? Саме він, як ніхто інший, міг швиденько розтовкмачити, чого прагне донька. Ось так капризуля-доля піднесла йому роль перекладача при пологах рідної кровиночки. І що б ви думали? Татусь прийшов у легке замішання. Тобто холодок переляку прошурхотів по плечах, неначе мурашки протоптали там доріжку. Здавалося б на перший погляд, Допілка – особа з твердим характером, про що він сам твердить. Але ж і відомо достеменно, що вода найтвердіший камінь точить.

Ні-ні, за іспанську мову він не турбувався аніскілечки. Тут у нього, як мовиться, все «чікі-пікі». А ось за пологи та ще й у власної доньки… Власне, з іншого боку, подітися було нікуди: назвався грибом, залазь до кошика. Опанувавши собою, з покладеними на нього функціональними обов’язками Славік впорався блискуче. Зрештою, як і його донечка, котра, за висловом іспанців, «дала світло» двом хлопчакам – Допілкам №5 і №6. Такий облік визначив для всіх своїх внучат Петрович.

Згідно з ним перший номер по праву належить Миколаєві (не плутати з Миколою) – синові знову ж таки Миколи (більш звичний для нас варіант цього імені)  Ярославовича. №2 «застовпила» за собою Анна-Марія, що доводиться донькою тому ж Миколі. Третій за ліком онук Сергійко (син доньки Наталі). Наступний член сімейства – Петро Миколайович. І нарешті двоє наймолодшеньких – двійнятка Захар і Макар Назаровичі…

ПРЯМА МОВА

Я. Допілка:– Цікаво, що обійшлися мені двійнятка лишень п’ятьма пляшчинами доброго шампанського та парою пачок цукерків. Не годиться ж наші традиції порушувати. Додам, що напій скуштував медичний персонал середньої ланки. Натомість не торкнулися його лікарі, котрі приймали пологи.

І ще про одну особистість, з якою пощастило зустрітися в стінах Львівської опери, дозвольте розповісти. Маю на увазі Василя Садовського, який кілька років тому навідався до Мадрида разом зі своїми трьома колегами з квартету «Tenors BEL´CANTO». Прилетіли вони, щоб дати два концерти для українських заробітчан іспанської столиці. Власне, тоді, познайомившись із ним, довідався, що він є солістом Львівського оперного, а вільний час від основного місця праці присвячує репетиціям та концертам з «Тенорами». Крім цього навчається ще й в аспірантурі Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, готує дисертацію в галузі мистецтвознавства.

А ось у вересні цього року ми з Василем здибалися вже у пасажирському поїзді «Львів-Рахів» на під»їзді до Івано-Франківська. Щоправда впізнав його не одразу, оскільки він дещо змінив «імідж», запустивши косичку, скріплену на потилиці гумкую.  Власне, в потягу співак і запросив мене на «Запорожця за Дунаєм», повідомивши, що буде виконувати партію одного з головних дійових осіб, а саме Андрія.

На цю оперу, шановні ходорівці, і я хочу запросити вас. Переконаний, що не пожалкуєте. Тож не баріться і поспішіть до міста Лева в театр, який разом з Міланським «Ла Скала» та Одеським оперним належить до трійки найвишуканіших театрів світу. Можливо, і на вас там очікують приємні зустрічі. Хоча одну я вам гарантую стовідсотково: з чарівним світом мистецтва.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.