Перебуваючи у вересні в рідних «пенатах» під час короткочасної відпустки, не міг відмовити собі у задоволенні відвідати оперу «Запорожець за Дунаєм» у Львівському національному академічному театрі опери й балету імені Соломії Крушельницької. І волею випадку здибав на виставі давнього свого знайомого – відомого львівського, а тепер ще й журналіста всеукраїнського масштабу, Остапа Дроздова. Ви, очевидно, знаєте його як ведучого ток-шоу «Прямим текстом» на телеканалі «ЗІК».
З ним запізнався, коли «заскакував» в редакцію «Аргумент-газети» в часи її існування, а саме в 2003-2005 роках. У цьому виданні з’явилося кілька моїх публікацій. Головним редактором працював тоді мій приятель Тарас Смакула, а Остап «ходив» у його заступниках. Уже тоді мені видавалося, що цей хлопчина «злетить високо». Напрочуд кмітливий, комунікабельний, інтелігентний, «беручкий» і в такому ж дусі. Словом, я не помилився у своєму передчутті. З чого, направду, тішуся, по-щирому радіючи за Остапа.
Тому, можете уявити, якою теплою була наша з ним здибанка в антракті опери «Запорожець за Дунаєм». Згадавши колишні часи, коли спілкувалися в «Аргумент-газеті», я не міг пропустити нагоди, щоб не поставити моєму колезі по цеху «борзописців» одне-єдине запитаннячко. Яке? Читайте далі.
– Остапе, що привело тебе у такий нелегкий для нашої країни час в оперу? Не боїшся, що звинуватять у намаганні «забавитися» в часі лихоліття? Ти ж зараз особа напрочуд популярна, або, як кажуть, публічна.
– Знаєш, Любомире, відповім тобі думками, висловленими мною нещодавно на сторінках всеукраїнської газети «День». Тамтешні газетярі поцікавилися, що хорошого і водночас прикрого вбачаю в сьогоденні. Ось якою приблизно була моя відповідь: «Занадто мало доброго навколо усіх нас останнім часом. Інколи ловлю себе на думці, що, починаючи з листопада минулого року, ми всі занурилися в моторошний жах. Ви питаєте: «Що доброго?» Добре те, що ми вперто відмовляємося звикати до потрясінь. Це дуже добре, що люди кожну нову смерть досі сприймають як глибокий стрес. Це означає, що ми героїчно боронимо свою матрицю мирного життя. Для нас війна – це неприродно. Я дуже хочу, щоб люди не соромилися жити повноцінним життям. Хто може їхати у відпустку на море – обов’язково їдьте. Хто одружується – обов’язково влаштовуйте весілля. Щотижня ходіть на виставки, концерти, мистецькі акції. Скажу за себе: в останні місяці я побив усі рекорди з відвідуваності оперного театру та Театру Заньковецької. Тішуся, що повні зали.
Я ніколи не підтримував тих похмурих людей, які страждають напоказ і інших закликають до цього. Навпаки – чим більше стріляють, тим більше в країні має бути культури. Якби не моя приватна арт-терапія, я б уже, мабуть, з’їхав з глузду.
Хтось скаже, що веселитися в часи війни – злочин. А я вважаю з точністю до навпаки – як тільки ми відріжемо від себе гуманітарне задоволення, ми одразу перетворимося в ходяче горе. А воно буде притягувати все нові й нові потрясіння.
Когось це нервує, а мене навпаки – тішить, коли я бачу у Львові заповнені театри, галереї, кав’ярні й відпочинкові зони. Ми як ніколи почали цінувати мир. А про погане навіть не хочеться говорити…»
Повністю підтримуючи сентенції Остапа Дроздова, хочу порекомендувати вам, шановні ходорів’яни, обов’язково відвідати як оперу «Запорожець за Дунаєм» в Львівській опері, так і спектаклі в інших театрах. Можливо, під час перегляду ви побачите на їхніх сценах акторів – вихідців з нашого Ходорова. Зокрема, Юлю Михайлюк, яка працює в національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької, чи Володимира Пантєлєєва – учасника трупи Львівського драматичного театру імені Лесі Українки.
А зараз дозвольте, поважне ходорівське панство, похвалитися тим фактом, що запросила мене на «Запорожця…» не хто інша, як уродженка нашого містечка, завідуюча літературним відділом оперного театру Надія Труш, інтерв’ю з якою ми готуємо для публікації на нашому сайті.
Проте, вона виявилася не єдиною, хто запрошував мене переглянути прекрасне творіння композитора Гулака-Артемовського, що відбувалося в неділю 28 вересня. «Контрамарочки» запропонували також головний хормейстер Львівської опери, а заодно і диригент оркестру, що супроводжував виставу, Василь Коваль та виконавець ролі Андрія – лауреат всеукраїнського конкурсу Василь Садовський. Про обох – кілька слів.
Підпис: Василь Коваль за диригентським пультом
Підпис: Василь Садовський у ролі Андрія (на передньому плані)
З першим донедавна я не був знайомий особисто (цю прогалину надолужено після того ж таки «Запорожця…»). Проте чудово знаю його рідну сестру трускавчанку Нусю Допілку, з якою пліч-о-пліч долаємо труднощі заробітчанського життя. Більше того: зустрічаємося, як кажуть, навіть в «позаробочий» час. Не подумайте казна-чого, шановні, – відносини у нас приятельські.
(Очікуйте продовження)
Любомир КАЛИНЕЦЬ.