Пісні, що поєднали нас, українських заробітчан Мадрида, з Україною прозвучали в березні у виконанні заслуженої артистки України, члена Спілки композиторів Лесі Горової. Тож нехай жалкують ті, хто не прийшов на її концерти. А на них, повірте, було що послухати й подивитися. Ті напрочуд високі емоції, які співачка намагалася максимально передати, відтворюючи та наближаючи атмосферу бойових дій на сході нашої країни, лягли на благодатний ґрунт в особі тих, хто все ж відвідав виступи нашої краянки.

Кому, як не їй, годилося б це зробити, оскільки разом з чоловіком з перших днів Майдану перебувала, як мовиться, в епіцентрі подій, навіть у найгрізніші моменти. Її пісенні та поетичні твори надихали, підтримували, вселяли віру в серця щирих українських патріотів. Тому не дивно, що вона влилася в лави митців, які сформували «Народну філармонію» – проект, спрямований на духовну підтримку тих, хто зі зброєю в руках захищає рідну землю. Її ініціатором стала співачка з Черкащини Руслана Лоцман. Серед учасників багато цікавих людей. Кожна поїздка –  це приблизно дванадцять чоловік. Але кістяк складають Руслана Лоцман, Леся Горова, народна артистка України Раїса Недашківська.

Пісні з концертної програми «Революція. Війна. Свобода», запропоновані Лесею для глядачів іспанської столиці, не могли не схвилювати, як і не могли не сподобатися Адже виходили вони від глибин її душі та серця. Як, зрештою, і її вірші, а також «підводки» до кожного номера, які артистка так майстерно та щиро намагалася донести до глядацької аудиторії. Тому жоден ведучий був непотрібний.

А ще запам’яталися дуже цікаві душевні епізоди, які, безумовно, прикрасили концерт. Зокрема, ремарка Лесі про перебування в залі її землячки-заробітчанки із Золочівщини, що на Львівщині, Лесі Ганчук. Чи веселі бувальщини, пов’язані з бабцею співачки,  мешканки села Богутин Золочівського району, де, власне, минули дитячі роки її внучки. Не забудьмо і про імпровізований номер артистки з малесенькою Яною Сковрінок-Климусь, який став «родзинкою» програми. Навіть збір пожертв на потреби АТО, проведений дівчатами в українському вбранні, був не лише доречним, але й неординарним.

 І все ж «зіркою» цього дійства була, ясна річ, Леся Горова. Неспроста, мабуть, за версією інтернетівського видання «Надсегурська Україна», що виходить у Валенсії, їй присвоєно титул «Найрідніша співачка та композитор для української громади Іспанії».

Уже після концертної програми в Мадриді вдячні глядачі піднесли Л. Горовій букети квітів і пам’ятні подарунки.  Відбувся також і обмін думками, до якого долучилася ще й  інша гостя, яка прибула разом з Лесею. А саме голова секретаріату Товариства зв’язків з українцями за кордоном «Україна – світ» Алла Кендзера (її ми пам’ятаємо по виступах Національного заслуженного академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, гастролі якого в Іспанії вона організовувала). Не було також відбою від бажаючих сфотографуватися із заслуженною артисткою України.

А вашому покірному слузі вдалося взятии у співачки ексклюзивне інтерв’ю. Щоправда запропонувати його вашій увазі доводиться дещо пізніше. Хоча для цього є ще один привід. 8 травня Леся відсвяткувала свій день уродин. З чим ми її щиро вітаємо. Але перш, ніж розпочати з нею розмову, кортка біографічна довідка.

 Горова Леся Володимирівна (народилася 8 травня 1971 у Львові) –  українська співачка, композитор, член Національної Спілки композиторів (2001).

Має в репертуарі більше 240 власних пісень. Пише пісні для молодих виконавців, дітей, інструментальну музику. Її пісні звучать в ефірі 1-го, 2-го і 3-го каналів національного радіо, на студії «Майдан» радіо «Голос Києва», на всесвітній службі радіо «Україна», на радіо «Люкс» та радіо «Свобода», періодично й на інших FM-станціях. Виступала на Майдані Незалежності під час помаранчевої революції.

У 1989 році закінчила музичну спеціальну школу ім. С.Крушельницької. У 1994-му Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка. Спеціальність – композитор, викладач теоретичних дисциплін. Навчалася в класі відомого українського композитора професора Мирослава Скорика.

Працювала викладачем у Львівському державному музичному училищі. З 1996 року працює у Вищому мистецькому коледжі Київської дитячої Академії мистецтв викладачем імпровізації та композиторської техніки. Серед учнів – лауреати міських, всеукраїнських та двоє лауреатів міжнародних конкурсів юних композиторів.

З 16 років працює на професійній сцені. Дебютувала у жанрі авторської пісні на першій «Червоній Руті-89» у Чернівцях, отримала диплом. Брала активну участь у конкурсах та фестивалях: «Пісенний Вернісаж», «Мазепа-фест», «Тарас Бульба», «Вітер зі Сходу», «Сопот»; «Леутар» (Молдова), молодіжний рок-фестиваль у м. Дербі (Великобританія), «Жакерія» (Польща).

Багато гастролювала за кордоном: сольні турне по Великобританії у 1991 та 1993 роках, концерти для представників української діаспори у США, Польщі. У серпні 2004 року разом з колективом «Світанок» брала участь у двох міжнародних фестивалях у Великобританії (м. Алнвік, м. Едінбург), де отримала спеціальний приз як композитор за найкращу пісню фестивалю в м. Алнвік, яка стала гімном фестивалю.

У Польщі у 1994 році на лейблі Edicja Swietogo Pawla вийшов її дебютний альбом «Залишитися собою», який наступного року було видано і в Україні («Гарба», м. Київ). «Колискова» з цього альбому протягом трьох років звучала на УТ-1 у передачі «На добраніч, діти!». 2000го року вийшов другий аудіоальбом «Як приходить любов» (КП «Простір» об’єднання Оберіг, м. Київ). Наприкінці 2004 року випустила компакт диск власних і народних колядок «Їде, їде Бог» (МПП «МЕД», м. Вінниця). У травні 2005-го випустила четвертий альбом власних пісень «Я патріот» (Atlantic, м. Київ).

Нагороджена медаллю і посвідченням «Видатний учасник помаранчевої революції». 23 березня 2006 року Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».

– Якими вітрами вас занесло до країни фламенко? Коли вперше навідалися і де побували?

– Торік у середині березня я приїхала в Іспанію на запрошення української громади Барселони та Мурсії. Як ви пам’ятаєте, минулий рік був присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка, тому не лише в Україні, але й поза її межами відбувалися численні святкування.

У Барселоні проведено великий концерт, який підготувала Оксана Дзюбан – голова товариства «Джерело». Присутнім тоді був консул України в Барселоні, а також запрошено українські колективи Іспанії. Зокрема відомий усім у столиці хореографічний ансамбль «Кричевчанка» виступав. Мені ж випала чудова нагоди бути гостею з України. Як і Аллі Євгенівні Кендзері. Між іншим, інтернет-видання для українців Іспанії «Надсегурська Україна» в одному зі своїх номерів розповіло про мій виступ. Навіть помістило фотографію на обкладинці. А потім ще був концерт у Мурсії.

Дуже важлива річ: зараз, коли Україна дуже потребує підтримки українців з усіх усюдів, та й не тільки наших земляків, але й взагалі всього світу, ми започаткували ці патріотичні програми. Спочатку, напередодні нового року, я дала два концерти в Римі для українців на свято Миколая. Пройшли вони дуже успішно. Люди, як на мою думку, були задоволені. Звісно, це були концерти, спрямовані на підтримку наших воїнів.

Друга наша поїздка з подібною програмою, власне, в Іспанію. Дали чотири концерти: цього разу в Барселоні, Мурсії та два в Мадриді. На власному досвіді побачила, наскільки це потрібно, і що насправді воно нас об’єднує. Як і переконалася, що потрібна і духовна, і матеріальна підтримка. Тому задоволена, що все це на концертах ми отримали.

– Наскільки я міг вловити з перебігу концерту, ви наголошували на тому, що, приїхавши сюди, відпочиваєте душею. Чи з цього випливає, що тут ви маєте можливість відійти від дуже важкого стану в Україні?

– Ну, звичайно, ситуація в Україні не до порівняння з Іспанією. Тут мирно, тут усе добре. Всі задоволені життям. Щоправда, знаю, що тутешні українці не позбавлені проблем. У зв’язку з кризою багато хто не має роботи, не вистачає грошей. Але повірте мені: порівняно з тими проблемами, які є на нашій землі, де люди втрачають своїх дітей, чоловіків, дах над головою, будь-які засоби для існування, то це з іспанськими умовами – просто мізер.

Знаєте, я переоцінила дуже багато чого в житті. І ціную тепер кожен його момент, навіть найбуденніший, який раніше видавався дуже рутинним. Звичайно, ці поїздки є для мене зміною обстановки. А це сприяє відпочинку. Хоча фізично, відверто кажучи, і не відпочиваю. Ось, для прикладу, цілу ніч з Мурсії до Мадрида їхала автобусом. Не спала взагалі. А сьогодні давала два концерти, як мовиться, на одному подиху. Тому що були глядачі, які розуміли мій психологічний стан, які радо приймали мене, з вдячністю віддаючи свої емоції. Після таких концертів я ніколи не втомлююсь, а навпаки додається ще більше сил.

– Артист, коли отримує відповідну віддачу від залу, аплодисменти, квіти і т.п., то його це, ясна річ, надихає. А, взагалі, як вам у нас тут співається, і які думки про нас, заробітчан?

– Знаєте, якщо чесно, то трішки неприємно те, що іноді між собою громади сваряться.

– І ви вже також це відчули?

– Так. Тому що, наприклад, торік, коли ми приїжджали, були одні стосунки, а тепер інші, на рівному місці виникли конфлікти. Я не вникаю в це, тому що знаю українську ментальність: де два українці – там три партії. Ото ж на кожному концерті наголошую, що ми повинні єднатися. Натомість не маємо права якісь чвари виносити на показ. Потрібно гасити недобрі амбіції заради України, де зараз дійсно величезна біда. Не можна в той час, коли триває війна, таке робити. Напевно, треба трохи поступатися своїм его, думати все-таки якось глобальніше і на перспективу.

– Ці критичні нотки, як на мене, мають під собою твердий ґрунт. Але я б не бажав надто акцентувати на цьому увагу. Одначе є зворотній бік нашого перебування тут. Доводиться чути, особливо від мужчин, що треба кидати ці заробітки і їхати на допомогу українським військовим. Дехто вважає себе чи не зрадником. Особисто до мене також вчащають думки, що десь збоку пригрівся-притулився. З іншої сторони, з України лунають запевнення, що ми більше користі принесемо тут, коли працюватимемо і відправлятимемо туди все необхідне для військовиків. Яка ваша точка зору щодо цього?

– Моя точка зору така, що кожен робить те, що може. І якщо ви відчуваєте, що не можете воювати, то не варто себе силувати чи пригноблювати. Не всім треба зброю тримати в руках. Тому що в різних людей вона може бути різною. Скажімо, моя зброя – це пісня та слово. І я з їхньою допомогою роблю набагато більше, ніж робила б з якимось автоматом, з яким не вмію себе поводити. Правильно? Хоча я іноді й тримаю його в руках.

Коли мені дзвонять з передової воїни і кажуть, що їм потрібно те й те, а в мене нема грошей, то я звертаюся до своїх друзів за кордоном. І вони, як правило, пересилають усе необхідне. Тому я ще раз наголошу: кожен має бути на своєму місці. А всі разом ми повинні працювати на перемогу України. Тому, якщо ви можете тут заробляти і якусь частину грошей пересилати туди, то це дуже й дуже великий внесок. Адже ніщо не дається задарма, все коштує. Ми не зможемо привезти чи тепловізор, чи навіть той же бензогенератор, оскільки безкоштовно їх нам ніхто не дасть. А щоб їх купити, то треба мати за що.

– Леся Горова зараз – це своєрідний рупор воєнних дій на сході України. З відповідною тематикою пісенних текстів: патріотичних, «полум’яних», свободолюбних  тощо. Неспроста ваш останній диск називається «Революція. Війна. Свобода». А я пригадую вас як ліричну та романтичну співачку. Той імідж ще повернеться?

– Та він, по-суті, нікуди і не дівався. Але оскільки в нас концерти на підтримку України, то і я співаю відповідні пісні, щоб передати ту напружену атмосферу, яка панує у нас вдома. Хоча на попередньому концерті, сьогодні зранку, виконувала дитячі пісні, тому що там були дітки. Разом з ними ми співали пісню про кицю-принцесу. А в Барселоні представила публіці дві пісеньки із зовсім маленькими діточками, фактично зі садочком. І в Україні під час концертів виконую різний репертуар. Але в даний момент, перебуваючи у вас, максимально хочу передати напружену атмосферу сьогодення в  рідному краю, щоб ви відчули її. Тому що не знаю, чи багато співаків сюди приїжджає зараз, чи є такі, як я, котрі вчащають на фронт, і які можуть тамтешні емоції вам передати. Хоча, якщо б концерт тривав три години, то співала б і ліричні, і дитячі, і романтичні, і філософські речі. Скажу більше: готую нову дитячу збірку пісень. Проте зараз у мене саме такий стан і настрій, що переважають патріотичні речі. Саме вони на часі. Вважаю, що і мої твори, і мої емоції працюють в даний час на перемогу. А коли вона настане, то буде все інше.

Ось такі емоції виплеснула Леся Горова на глядачів

З цього ж приводу хотіла б додати наступне. Ніколи не пишу ані пісень, ані віршів з примусу, так би мовити, з-під палки. А пишу те, що диктує мені моє серце, мій розум, мої відчуття та переконання. І ніколи нічого, як то кажуть, не висмоктую з пальця. Можу, скажімо, іти, і на ходу приходять до голови якісь віршовані рядочки. Намагаюся їх відразу записати. Потім Бог мені щось інше нашепче, тоді запишу інше. Це, швидше за все, не від мене залежить. Нехай не сприймається як самовихваляння, проте розумію, що маю талант.

Але талант – це ще й дуже велика відповідальність. Крок не туди – і тобі не дадуть творчо розвиватися та зростати. Я настільки боюся цього, тому хочу, щоб мені давали. Адже я не можу без творчості.

Найцінніший момент для мене навіть не тоді, коли співаю, а тоді, коли пишу. Коли з’являється щось нове: вірш чи пісня. Зрештою, кожна пісня моя – це якась енергія, що вже існує. І коли я доростаю духовно до того, щоб сприймати цю енергію, коли мені Бог її посилає, то я, неначе антена, приймаючи її, перетворюю її в пісню. Ось так я це розумію. Тому намагаюся жити так, щоби не грішити чи не робити кроків у неправильному напрямку.

– Що побажаєте нам, заробітчанам?

– По-перше, не сваритися. Об’єднатися. І якщо є велике місто, то нехай краще буде і одна велика українська громада. А не кілька розпорошених. Цим покажете навіть іспанцям, які ви сильні та надійні люди.

Друге. Все-таки побажаю, щоб незважаючи на кризу, яка панує у всьому світі, ви мали роботу і могли заробляти. Щоб таким чином хоч трошки помагали Україні.

По-третє, цінуйте будь-яку мить життя, яке тут у вас мирне, щасливе, сонячне і тепле. У ваші хати, слава Богу, не летять снаряди, у вас не мобілізують синів, і ви не боїтеся. Тому якнайбільше насолоджуйтеся життям – простим буденним життям. Насправді – це найбільше щастя.

– Творчих успіхів вам, Лесю! І приїжджайте до нас ще. А якщо я вас до свого рідного Ходорова запрошу з концертом, навідаєтеся?

– З превеликим задоволенням.  

Розмовляв Любомир КАЛИНЕЦЬ.