Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець пообіцяв відкрити для відвідувачів колишню каплицю ченців-студитів.
Реставратори натрапили в приміщенні адміністрації Музею народної архітектури і побуту у Львові, який називають також «Шевченківськии гаєм», унікальні фрески початку ХХ століття. Одним із їх авторів – отець Рафаїл Хомин, який був польовим капеланом Української повстанської армії.
Раніше в приміщенні адміністрації музею була каплиця ченців-студитів. У 1948 році один із них передав парафіянці ікону і наказав сховати і берегти. Це був ескіз для композиції, намальованої на стіні.
Реставратор Микола Толочко розповів: «Це – фреска. Техніка виконання по свіжому тиньку вапняними фарбами з фрагментами. Фреска у задовільному стані – знизу шар автентичного живопису, у 40-х роках його перемалювали зеленою фарбою, далі поверх зроблена затирка, у 70-ті знову замальовано. Тут був зал засідань».
Понад 70 років довелося чекати, щоб знайшли ці фрески. Реставратори Унівського студійського монастиря відкрили кілька їх фрагментів. Вони припускають, що фрески є на всіх стінах приміщення адміністрації музею, а також у кімнатах будинку, в якому в 1930-х роках жили ченці-студити.
Ці фрески унікальні тим, що намальовані іконописцями студійської іконописної школи, створеної митрополитом Української греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким у 1927 році. Такі ж є в Унівському студійського монастирі на Львівщині.
Настоятель Свято-Іванівської лаври студійського уставу Юстин Бойко розповів, що віднайдені фрески у каплиці намалювали монахи, іконописці Рафаїл Хомин і Філатей Коць. Отець Рафаїл Хомин реставрував храм у Крилосі (Івано-Франківщина), був польовим капеланом УПА у 1944 році.
У цьому ж році він загинув разом з бійцями, які потрапили у засідку. Зараз триває справа беатифікації отця.
Філатея Коця також вважають одним із кращих іконописців ХХ століття. Студит Юстин Бойко розповів: «Для нас це є велика знахідка і цінність. Ми знали, що тут є монастирська каплиця, але записи не збереглись. Цього року ми вирішили пошукати. Митрополит Андрей Шептицький відповідною грамотою створив Свято-Іванівську лавру (нині територія Музею народної архітектури і побуту і парк «Знесіння») і цієї грамоти ніхто не скасовував. Він з братом Климентієм придбав спеціально для потреб лаври багато землі, купив будинок в управління залізниці для монахів (зараз тут розташовується адміністрація музею). Було запрошено архітектора і будинок добудували».
Спершу митрополит Андрей Шептицький мав намір створити у 1926 році Свято-Іванівську лавру, щоб ченці вчили тут молодь, зокрема – сиріт, різним ремеслам, у тому числі – іконописному мистецтву. А талановиту молодь митрополит скеровував на навчання за кордон.
На території лаври хотіли будувати церкву, але тодішній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький порадив митрополиту у 1930 році перенести до лаври дерев’яну церкву Святого Миколая зі села Кривки на Турківщині. Донині цей храм є окрасою музею.
Тоді ж народився задум створити на території лаври скансен (музей під відкритим небом) і перевозити сюди українські дерев’яні церкви, створити тут духовно-культурний осередок українців. Тут збиралась молодь та інтелігенція. Однак на заваді цим великим планам стали прихід у 1944 році радянських «визволителів» і ліквідація у 1946 році УГКЦ.
До слова, у роки німецької окупації монахи-студити у своєму будинку переховували єврейських дітей. З приходом радянських «визволителів» у 1944 році монахів Свято-Іванівської лаври розігнали, когось арештували. Спершу територія пустувала, а потім у приміщенні монастиря зробили інтернат для сиріт.
Отець Севастіян Дмитрух, який відновлював Унівський монастир, розповів: «Хлопчиська почали церкву розбирати, про це дізнались українські патріоти, які ще у Львові були. А «Кайзервальд», як ще називали територію, де є музей, був панським лісом, його львів’яни любили. Коли дізнались, що церкву, яку переніс митрополит, нищать, вирішили написати Микиті Хрущову, щоб на цій території закласти парк, музей під відкритим небом, назвати його іменем Шевченка. Таку назву вигадали «Шевченківський гай», так вона і пристала, так і врятували дерев’яну церкву. Монахи тоді жили по усьому Львову, мені про це розповідав отець Юрій Макар, який тут жив».
Реставратори відкриватимуть усі стіни колишньої каплиці, щоб врятувати фрески доведеться працювати не один рік. Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець каже, що після реставрації фресок кімнату відкриють для відвідування.
Студити і коло львів’ян запевнили, що проситимуть у міської влади назвати скансен Музеєм української народної архітектури і побуту імені митрополита Андрея Шептицького, бо це відновить історичну справедливість. Директор музею Роман Назаровець наголосив: «Офіційно у назві музею ніде немає «Шевченківський гай» – ця назва просто прижилась серед людей. Звісно, якщо буде прохання про надання музею імені митрополита Андрею Шептицькому, то ми звернемось до міської ради. Це ж або має бути ухвала сесії, або ж виконкому. Але львів’ян важко буде перевчити, бо всі говорять «Шевченківський гай», але офіційна назва може бути».
Музей народної архітектури і побуту перебуває у комунальній власності. Тут можна оглянути двадцять тисяч предметів народного побуту із сільської місцевості Поділля, Покуття, Буковини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та рівнинного Закарпаття.
На 50 гектарах землі у мальовничому куточку міста зберігається 124 дерев’яних церков і хатинок, зразків людських осель XVIII-XX століть. А днями музей збагатився не лише новиною про унікальні віднайдені фрески, але й ще однією пам’яткою – студити відновили монастирську криницю, яка має свою історію.
Ченці були без води, тому митрополит Андрей Шептицький придбав австрійський спеціальний механізм (кират). Кінь крутив коло, відтак механізм починав працювати і закачувати з глибин землі воду. Кират відновили, підсвітили, а над криницею звели каплицю, яку відкриють 1 листопада.
…І КОМЕНТАР
А чи відомо вам, що ієромонах-студит Рафаїл Хомин, про якого ішла мова вище, є уродженцем села Піддністряни поблизу Ходорова? Якщо ви не знаєте про це, то радимо прочитати наступні дані про нього.
У миру його знали під іменем Роман. Народився він у Піддністрянах в 1907 році. Ще в дитинстві захоплювався малярством, мав неабиякий талант до цього. Після закінчення сільської школи вчився у Рогатинській гімназії. В альбомі о.Рафаїла збереглася групова фотографія декількох гімназистів 3 класу. На зворотній стороні фотографії кожен із хлопців власноручно записав своє прізвище й ім’я. Після закінчення гімназії Роман Хомин поступив у Львівську духовну семінарію. Навчаючись там, часто відвідував дім священика Миколи Гапія в Берездівцях, був добрим приятелем Володимира Костура (зятя о.Гапія) та його весільним дружбою, хрестив сина Володимира Костура – Тараса, Заслуженого юриста України, в недалекому минулому начальника Львівського обласного управління юстиції, а ще раніше прокурора Стрия. Пан Тарас має копію свідоцтва про своє хрещення, в якому записано, що хрестив його отець Роман Хомин. В сім’ї Костурів зберігають портрет Т.Шевченка, намальований отцем Рафаїлом, і дуже дорожать знайомством і дружбою з цією надзвичайною людиною.
Виходець з Піддністрян закінчив духовну семінарію у Львові, згодом Католицький університеті в Лювені (Бельґія). Був доктором богослов’я, ченцем-студитом, служив в Унівському монастирі. Ще одна його сфера діяльності – капелан старшинської школи УПА «Олені» (літо-осінь 1944 р.). Загинув у бою 15 жовтня 1944 року, потрапивши з усім штабом коменданта цього формування майором Федором Польовим-«Полем» у вороже оточення. Йому присвоєно звання поручника-капелана УПА (посмертно).
Дещо вдалося почерпнути з «Історії села Піддністряни» відомого краєзнавця Василя Лаби: «З Піддністрян також вийшов о.Роман Михайлович Хомин, (5.01.1907-1944). Після закінчення сільської школи вчився у Бережанській гімназії, потім у 1931 році закінчив Львівську духовну семінарію. Після цього продовжував навчання у Варшавському університеті на теологічному факультеті. У 1932 році у католицькій академії в Римі був пострижений у монахи і отримав ім’я Рафаїл. Також закінчив художні студії у Бельгії. Реставрував церкви у Крилосі під Галичем та у селі Вузлове на Радехівщині. Намалював декорацію для читальні у рідних Піддністрянах та портрет Т.Шевченка. Як свідчать архівні записи, перебував на душпастирській праці у селах Ляшків, Жидятичі та Вербилівці, а також у 1931-33 роках був тюремним священиком у Равічу, Вісьнічу та Вронках. Також був на парафії в Унові, а пізніше в Кривчицях біля Львова. Після 1939 року перейшов у село Рясне. У роки війни став польовим капеланом УПА. 10 жовтня 1944 року знаходився у складі першої старшинської школи на Болехівщині, весь склад якої (майже 150 осіб) загинув через зраду, зненацька оточений військами НКВС. Загинув і о.Роман. На місці його смерті лісник села Слобода Долинського району поставив згодом капличку. Його особистий архів зберігається у Центральному історичному архіві у Львові. З інших джерел відомо, що він похований на горі Люта біля села Кальне Долинського району».
У Піддністрянах мешкають родичі о.Романа, які зберігають кілька родинних фотографій і спогади. Як найдорожчий спомин бережуть вони реліквію – образ, мальований о.Рафаїлом. Цей образ й досі висить на стіні у їхній привітній домівці.
З історії УГКЦ відомо, що наприкінці 1920-х років митрополит Андрей Шептицький і його брат Климентій – архімандрит монахів Студитського Уставу – заснували невеликий монастирський музей старовинних ікон. Його експонати широко використовувалися під час навчання та праці художників іконописної школи, яка діяла в студитських монастирях Львова й Унева. Після закриття в 1950 році Успенської лаври припинив своє існування і музей, а через три роки його експонати було спалено.
Отець Роман, власне, навчався в іконописній школі. Є дані, що він розписував монастир в Уневі, проте вони потребують учточнення.
Під час навчання в семінарії Роман Хомин здобув велику прихильність митрополита Андрея Шептицького. Митрополит так полюбив цього хлопця, що почав фінансувати його навчання малярства в Бельгії. В альбомах о.Рафаїла дуже багато фотографій під час перебування його в Люксембурзі та Римі, в тому числі світлина висвячення на єпископа в Апостольській Столиці отця Миколи Чарницького. У 1931 році Роман Хомин закінчив семінарію і продовжив навчання у Варшавському університеті на теологічному факультеті. 1932 року в католицькій академії в Римі був пострижений у монахи, отримавши ім’я Рафаїл. Вже як монах-священик відправив свою першу Службу Божу на парафії о.Миколи Гапія в Берездівцях. У ритуальному одязі його постать була величавою. Часто парох Піддністрян о.Тарнавський доручав отцю Рафаїлу відправляти Службу Божу в рідній церкві Костянтина й Олени. До речі, о.Рафаїл намалював ікону святого Костянтина, оригінал якої міститься в Унівській церкві.
З теплотою і захопленням згадує про те, як служив Священну Літургію разом з о.Рафаїлом Григорій Трухим – тоді ще молодий хлопець, який підспівував своєму дідові, сільському дякові.
Як дорогу реліквію про свого земляка зберігали образочки і дитячі молитовники, подаровані отцем, його односельці Ганна Хомин, Софія Убога та інші. Навчання у Бельгії принесло користь отцю Рафаїлу. Після постриження в монахи він починає малювати. Реставрує церкви у Крилосі під Галичем та в селі Вузлове на Радехівщині. Оформляє декорації до вистав, які ставила читальня «Просвіта» в Піддністрянах.
Отець був справді чудовим художником і товаришем. Ось як згадує про нього народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка, головний художник театру імені М.Заньковецької Мирон Кипріян: «о.Рафаїл (Хомин) – наш дуже добрий знайомий. Дуже часто приходив до моєї тітки Ольги Чайковської-Пшепюрської разом з майбутнім владикою і кардиналом Йосифом Сліпим, якого ми називали «Сліпеньким», а також з майбутнім владикою Володимиром Стернюком. Він – монах-студит, прекрасний художник, його геніальні сучасні ікони викликали величезний подив у митців. На жаль, доля тих унікальних ікон мені не відома, його ж самого розстріляли сталіністи в 1945 році. Єдину ікону, яку я зберіг, подарував о.Себастьянові з собору св.Михайла.
Наприкінці 1943 року ми разом з о.Рафаїлом ходили до митрополита Андрея Шептицького з тим, щоб мене влаштувати в монастир, що при церкві в Кривчицях у Львові. Там була художня майстерня».
Митрополит А.Шептицький готувався висвятити о.Рафаїла на єпископа. На жаль, не встиг. Улітку 1944 року душпастир відвідав рідних у Піддністрянах, після чого брат Степан з племінником Ігорем відвезли його фірою на залізничну станцію в Ходорів, щоб той звідти дістався в гори. То була остання їхня зустріч.
Отець Рафаїл був не лише душпастирем, але й патріотом. У часи гонінь і боротьби за рідну державу він став духовним цілителем, який молитовно скріплював душі вояків УПА.
В її організаційній структурі не передбачалося капеланство (польове духівництво), тому священиків вводили у структуру УПА як виховників. Відомі імена небагатьох душпастирів, які надавали духовну опіку безпосередньо в бойових з’єднаннях. Серед них на особливу увагу заслуговує праця трьох – о.Адама Слюсарчика (псевда «Книга», «Роман»), о.Василя Шевчука («Кадило»), а також ієромонаха-студита о.Рафаїла-Романа Хомина («Кис»).
З родини Хоминів вийшов також отець-мітрат Петро Хомин – рідний стрийко отця Рафаїла. Отець Петро тривалий час перебував на душпастирській праці в церкві святого Преображення у Львові. Під час Другої світової війни виїхав з родиною спочатку в Німеччину, а потім у Канаду. Там співпрацював у редакції газети «Наша Мета», написав кілька наукових праць, крім того писав статті на різні теми.
Лук’ян МАЛИНОВИЧ.