48-річний уродженець с. Вербиці, учасник АТО, учасник бойових дій, старшина 17-ї окремої танкової бригади Михайло Роговський повернувся у рідне село на вічний спочинок.
19 липня тіло померлого Героя односельчани зустрічали, стоячи на колінах. Хоча й була вже глибока ніч, проте зустріти свого краянина зібралося все село. Дорогу воїну освітлювали кілька сотень запалених лампадок. Щоб гідно пошанувати світлу пам’ять Михайла, йому відвели найпочесніше місце – зал Народного дому. Саме тут прощалися з ним його найрідніші люди, а також друзі, побратими, односельчани, представники влади.
20 липня відбувся чин похорону, який відслужили священики Ходорівського деканату. Прощальне слово виголосив парох села о. Роман Тимчишин. До присутніх звернувся голова ГО «Спілка учасників АТО Жидачівщини» Тарас Стефанів, який закликав не забувати про тих хлопців, які ціною власного життя захищають цілісність України, не допускати, щоб могили Героїв занедбувались.
Велелюдна процесія супроводжувала тіло солдата від Народного дому до його рідного порогу (хата, в якій проживав Михайло Роговський, після того, як він був мобілізований, ще більше запустіла), до храму Божого. Несли тіло військового учасники АТО Жидачівщини.
Такої почесті Михайло Іванович Роговський, на жаль, зазнав вже після своєї смерті. За життя доля не надто пестила його. Народився 14 жовтня 1968 року у с. Вербиці наймолодшим сином у сім’ї Роговських. Ще зовсім малим залишився сиротою, мати померла від важкої недуги. Виховувала його бабуся. Служив строкову службу у військово-морських силах. Власної сім’ї не судилось надбати. Про Михайла жителі Вербиці відзиваються як про гідну людину. Він ніколи не нарікав на долю, на обставини життя, був надзвичайно порядним, чесним, добросовісним і добрим. Тому далеко не такого скорботного повернення свого краянина очікували у селі. Проте доля розпорядилася саме так.
Михайло Роговський мобілізований у ЗСУ 15 липня 2015 року. Рівно через рік він повертався додому в коротку відпустку із зони АТО, але у Києві з ним сталося непоправне. У судово-медичному висновку зазначено: «серцева недостатність». Про обставини смерті рідним майже нічого невідомо, каже його племінник Роман Роговський. Саме з племінником Михайло найбільше підтримував зв’язок, йому розповідав про військовий побут на передовій зони бойових дій АТО. А одного разу розказав про дивний сон, що до певної міри виявися для нього віщим. У цьому сні він прийшов до Народного дому в рідному селі, де було так само велелюдно як і в цей день 20 липня, в день його похорону.
Допомогли рідним, односельцям гідно вшанувати пам’ять учасника АТО, військового ЗСУ однокласники Михайла, зокрема Олександра Курпіта, а також керівництво та представники Жидачівської РДА, Ходорівської ОТГ, працівники соціальних служб району, Жидачівський військовий комісаріат.
Пам’ять старшини 17-ї окремої танкової бригади військовослужбовці вшанували потрійною сальвою, всі присутні виконали Гімн України. А в цей час у небі над похоронною процесією кружляв одинокий лелека.
Оксана ФРАНКІВ.
Фотографії Володимира ОЛЕСЬКІВА.