18 травня, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка відбулося, вже вп’яте, вручення премії ім. Ірини Калинець. Цьогорічними лауреатами стали Петро Зінченко, Олександр Панченко, Петро Шкраб’юк.
Їхні імена назвала перший лауреат цієї премії Ірина Ключковська – директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, віце-президент міжнародного фонду ім. Ярослава Мудрого, з ініціативи якого відбувається вручення премії. Ірина Ключковська зазначила, що бути лауреатом такої премії не лише почесно, а й надзвичайно відповідально. «Твори Ірини Калинець – це океан мудрості, практичних порад, дії. Ірина Калинець увійде в літературу як талановита письменниця, в історію публіцистики – як чудовий публіцист, в історію політики – як депутат першого демократичного скликання. Але найважливіше, що вона вже увійшла в історію України, доповнивши ряди наших героїв». – сказала Ірина Ключковська.
З привітальним словом виступили ректор ЛНУ ім. Івана Франка Володимир Мельник, декан філологічного факультету Ярослав Герасим. Слово про Ірину Калинець «Цілюща сила полинової гіркоти» виголосив доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України Микола Ільницький. Він наголосив на багатогранності Ірини Калинець, яка відзначалася широтою творчих зацікавлень – література, публіцистика, історія, політика, громадська діяльність. Микола Ільницький зосередив свій виступ на літературній творчості Ірини Калинець., що міститься у 8-томнику, який підготував та видав, уже після смерті дружини, поет Ігор Калинець.
Поет, дисидент, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Ігор Калинець зазначив, що упродовж цього року щось таки відбувалося у Львові для Ірини Калинець – СШ№87, де навчалася Ірина Калинець, носить тепер її ім’я, там встановлено меморіальну таблицю, також вийшла книга Ірини Калинець «Це моя церква». «Минулого року Ірина Калинець отримала премію ім. Степана Бандери. Сталося так, що я висунув 8-томник її творів на цю премію. Фонд присудив мені премію як видавцеві, але вважаю, що це премія для Ірини, хоч і посмертно», – сказав Ігор Калинець.
Ігор Калинець
Завершилося урочисте вручення премії імені Ірини Калинець чудовим літературно музичним дійством «Дзвони дзвонять» на слова Ірини Калинець у виконанні студентів філологів університету.
Довідка.
Ірина Калинець народилася і виховувалася в сім’ї, яка плекала національні традиції, була вірною репресованій режимом Українській греко-католицькій церкві, свято берегла пам’ять про недавню боротьбу за незалежність України.
Під час «хрущовської відлиги» Ірина Калинець вступила на слов’янський відділ філологічного факультету Львівського університету, а після його закінчення у 1964 році працювала методистом обласного Будинку народної творчості, вчителькою, бібліотекарем, викладачем української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. Була діяльним учасником когорти львівських шестидесятників – художників, поетів, громадських діячів; публікувала у пресі вірші; товаришувала з дисидентами Валентином Морозом та В’ячеславом Чорноволом.
У липні 1970 р підписала протест дев’яти громадян Львова проти арешту Валентина Мороза, а відтак – інші протестні звернення до прокуратури УССР, голови Ради міністрів СРСР, Верховної Ради УРСР. У грудні 1971 р разом з В’ячеславом Чорноволом і Василем Стусом поставила підпис під декларацією про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої, який став першою правозахисною організацією в Україні.
12 січня 1972 року була заарештована, а в липні Львівський обласний суд засудив Ірину Стасів-Калинець до шести років таборів суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік, Ігор Калинець.
Заслання відбувала разом із чоловіком у Читинській області, тоді як маленька донька лишалася на волі без батьків упродовж дев’яти років. Однак ніщо не могло зламати волелюбного духу Ірини Онуфріївни: вона творила вірші, малюнки і вишивки, підбадьорювала друзів, оголошувала голодування на підтримку інших в’язнів, надсилала телеграми з протестами в різні установи СРСР.
Починаючи з 1987 року, Ірина Стасів-Калинець бере найактивнішу участь у пробудженні українського культурного та громадського життя Львова, у русі за відродження УГКЦ, у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Народного руху України. У 1990 – 1992 рр як начальник управління освіти виконкому Львівської облради вона впроваджувала українізацію шкільної системи, дбала про наповнення національним змістом навчально-виховного процесу, створення нових програм і підручників. У березні 1990 р Ірину Стасів-Калинець обрано депутатом Верховної Ради України першого демократичного скликання, яка проголосила Незалежність.
Ірина Онуфріївна працювала професором Львівського національного університету імені Івана Франка, опікувалася військовим ліцеєм імені Героїв Крут, тісно співпрацювала з Центром історії визвольного руху, меморіалом-музеєм «Тюрма на Лонцького». 1998 року їй присвоєно титул «Героїня Світу» (США, Ротчестер), а 2000 року нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ст. і 2005 року – ІІ ступеня.
Окрім активної громадської роботи, Ірина Калинець плідно працювала на творчій і науковій ниві. Вона опублікувала збірки «Поезії» (1991) і «Шлюб з полином» (1995), спільну книжку з Ігорем Калинцем «Це ми, Господи» (1993), цікаві дитячі видання «Лелека і Чорна Хмара», «Казки іграшкового телефону», історичний детектив «Вбивство тисячолітньої давності». З-під її пера вийшли ґрунтовні літературознавчі та культурологічні розвідки «Студії над «Словом про Ігорів похід» (1999), «Загадки хрещення Русі» (2000), «Епоха гунів та її передісторія», «Тарас Шевченко і св. Августин», численні публіцистичні статті та есеї. Студенти-філологи Франкового університету з великим зацікавленням слухали новаторські її лекції з історії літератури України-Руси X–XIII століть.
РІДНА ЛЬВІВЩИНА, 19 травня