До талановитих і вартих визнання трудівників пера належить, безперечно, і патріарх української журналістики Іван Рудницький, більш знаний у професійних колах як Іван Кедрин.

Народився він 22 квітня 1896 року в Ходорові, хоча коріння його роду знаходилося поза ним. Його тато, також Іван Рудницький (1856-1906), був сином греко-католицького отця-декана Михайла Рудницького з Поморян, одруженого з Каролиною Ґлязер, що походила з німецького роду. Лише після смерті своєї матері Іван зміг одружитися зі своєю коханою навесні 1888 року.

Ось що писала його донька Мілена про родинне життя та службову кар’єру батька у спогадах «З минулого роду Рудницьких»: «Першою посадою татка, як нотаріяльного кандидата, були Підгайці. Тоді одружився і там прийшов на світ Михайло (6 січня 1889 р.). З Підгайців Татко переїхав до Зборова. У Зборові народився Володимир (15 листопада 1890 р.) і я – 15 липня 1892 р. Третьою посадою було гарне містечко Золочів. З Золочева помандрував до Ходорова, де в квітні 1896 р. народився Іван. Черговим місцем після Ходорова був Миколаїв над Дністром. Звідтіля татко поїхав на короткотермінову посаду до Грималова, примістивши на цей час жінку з дітьми у свого шваґра о. Пюрка в св. Юрі у Львові. Вкінці, після десятирічної одисеї, в характері нотаріального кандидата, татко став нотарем. Його першою самостійною посадою була Лука біля Самбора. Було це, мабуть, в 1898 або в 1899 році. В Луці прийшов на світ Антін (15 січня 1902 р.)».

Романтичною й, водночас, драматичною була історія одруження їхніх батьків. З цього приводу Мілена Рудницька згадувала: «Коли татко відбував у Львові однорічну військову службу і жив у касарні (казарма)при Жовківській вулиці, познайомився з молоденькою, дуже вродливою смаґлявкою з бідної жидівської родини Ідою Шпіґель. Це було в 1878 році. Батькові було тоді 22 роки, а мамі, мабуть, 16… Але любов молодої пари, тим більш її подружні замисли, зустріли рішучий супротив обох родин. Батьки Іди були ортодоксальними жидами; вони мали шинок чи малу крамничку при Замарстинівській вулиці. Про те, щоб віддати дочку християнинові, і чути не хотіли. А з боку родини татка головний спротив ставила його мати, в розумінні якої такий подружній зв’язок був скандалом для всієї родини і катастрофою для сина.Тому перед одруженням Іда втекла від батьків і була охрещена за римсько-католицьким обрядом, прийнявши ім’я Ольга» .

Незважаючи на єврейське походження, вона виховала усіх дітей свідомими українськими патріотами, зумівши дати належну освіту. Судіть самі: Михайло став відомим письменником і літературознавцем, Мілена – політичною та сусіпльно-громадською діячкою, педагогом, журналісткою, ідеологом українського жіночого руху. Володимир – за фахом нотаріус, а в США – власник ферми, активіст суспільно-громадських організацій, багатолітній голова літературно-мистецького клубу в Філадельфії. Наймолодший Антін – відомий композитор, піаніст і диригент.

Іван же у червні 1914 року з відзнакою закінчив академічну гімназію у Львові. Саме в цей час вибухнула Перша світова війна, тому навчатися в університеті не було можливості. Перебуваючи у Львові, юнак спостерігав як Москва викорінювала «мазепинство», руйнуючи здобутки української спільноти. На щастя, московська окупація тривала недовго, бо вже навесні 1915 року німецько-австрійські війська відвоювали майже всю Галичину. 19-річного Івана мобілізували до 35-го полку «ландверів» (загони самооборони, до яких належали колишні вояки, а також чоловіки, не придатні до військової служби). Після успішного завершення школи резервових старшин його відправляють на фронт. За першої, так званої «брусіловської офензиви», 3 вересня 1916 року частина Рудницького потрапила в полон на Бережанщині. Іван опинився в таборі полонених у Березівці Забайкальської області в Сибіру. Тут він уперше зіткнувся з редакторською працею, видаючи табірну «газетку».

Російська революція в березні 1917 року дала нагоду юнакові повернутися в Україну. В Києві він працює на різних посадах, звідки 29 січня 1919 року виїжджає до Вінниці. Там приступає до праці в редакції щоденника Дієвої армії УНР «Ставка». Крім цього стає старшиною українського війська, хоча й надалі підпорядковується міністрові преси та пропаганди УНР Осипові Назаруку. Проте журналістська робота не триває довго, оскільки уряд змушений евакуюватися у Проскурів (тепер Кам’янець-Подільський).

Після мандрів, зумовлених більшовицьким наступом, ходорівський уродженець повертається до Києва, де перебуває до 10 червня 1920 року на різних посадах. У тому числі в редакції «Громадського слова», яке видавав О. Саліковський. З відступом польсько-українських військ з Правобережжя Іван покинув столицю. В дорозі познайомився з міністром фінансів УНР Христофором Барановським, котрий і запропонував йому посаду свого секретаря. Невдовзі разом з міністром вони опинилися у Варшаві, а звідти виїхали до Відня.

У тодішній столиці українських втікачів, як ще називали тоді красень-Відень, Іван Рудницький записався на філософський факультет університету. Тут таки пише декілька нарисів до тижневика «Воля». Дописи привертають увагу редактора часопису Віктора Піснячевського, і він приймає автора на роботу.

У 1922 році Іван закінчує студіювати філософію в університеті й повертається до Львова. За рекомендацією полковника Євгена Коновальця влаштовується в часопис «Діло» і працює тут на різних посадах до перших днів вересня 1939 року з короткою перервою в 1925 році. Розпочинає журналістську діяльність зі звітів про тогочасні судові політичні процеси. Свої матеріали підписує псевдонімами Іван Кедрин, Кедрин М., Шмонцес С-ка, криптонімами І. Р., Ік.

У 1925 році Кедрин довідався, що на гучному політичному процесі Штайгера щодо замаху на президента Польщі Войцеховського повинен свідчити впливовий політик Володимир Бачинський, і написав про це у репортажі. Проте Бачинський обурився, що допис поміщено без його згоди. І тодішній головний редактор «Діла» Володимир Охримович заради збереження спокою в часописі звільнив Івана з роботи. За короткий час перебування у цій газеті І. Кедрин здобув ім’я доброго фахівця, тому фактично зразу отримує запрошення на посаду редактора тижневика «Український голос», що видавався у Перемишлі. Проте в редакції «Діла» швидко зорієнтувалися, що його звільнення не мало під собою підстав. Тому у травні 1925 року Рудницького призначають кореспондентом газети у Варшаві.

(Продовження незабаром)

Любомир КАЛИНЕЦЬ.