Час безупинно мчить уперед. І в його вихорі не встигаєш прослідкувати за силою-силенною подій і фактів, на які варто звертати увагу. Прикро, що під час цієї круговерті відходять у вічність непересічні особи. Хоча, жаль, безумовно, усіх, хто покидає цей світ. Перебуваючи на заробітках далеко за межами рідного краю, особливо нелегко відслідковувати інформацію. Тому буквально на днях, блукаючи нетрями інтернету, був ошелешений, коли набрів на повідомлення про смерть двох уродженців Ходорова та особистості, життєвий шлях якої пов’язаний з нашим містом.
Торік 17 жовтня в Києві померла відомий етнограф і мистецтвознавець, провідний спеціаліст Музею народної архітектури та побуту в Пирогові, заслужений працівник культури України Романа Кобальчинська (з роду Вовчовських).
У некролозі, видрукованому на шпальтах газети «Слово Просвіти» зазначалося: «Романа Кобальчинська була однією з найвродливіших, найсвятковіших жінок, яких довелося бачити в різних обставинах життя і діяльності – чи то серед розкішних інтер’єрів хат Карпатського регіону, чи на зеленому трав’яному пагорбі експозиції «Карпати», організатором і куратором якої вона була, чи в товаристві народних майстрів і художників, яких приводила до редакції і чиї виставки організовувала, чи в празникові дні Різдва і Великодня, коли Романа Романівна разом з онукою приходила в «Просвіту». Вона – завжди доглянута, ошатна, її строї несли якусь особливу «родзинку», підкреслювали її вроджену українськість, м’якість і чарівну жіночність, обарвлену щирістю, чуйністю і співучістю мови…
Переїхавши 1973 року до Києва, пов’язала своє життя з музеєм у Пирогові, стала його провідним фахівцем, неперевершеним знавцем музейної справи, власноруч зробила десятки національних інтер’єрів, сотні виставок образотворчого й ужиткового мистецтва, віднайшла безцінні експонати з народного побуту та культури.
Українство запам’ятає її і як лектора, вчителя та вихователя не одного покоління етнографів, уважною до кожного народного таланту, самобутньою авторкою книжок і народних календарів. Романа Кобальчинська має творчий доробок, який заслуговує на особливу увагу й повагу, як і вона сама – світла особистість і талановита людина.
Вічна пам’ять Романі Кобальчинській, яка зробила наш світ добрішим і яскравішим. Пам’ятаємо…»
Не помилюся, коли стверджуватиму, що біль цієї втрати ще не вивітрився з нашого Ходорова, уродженкою котрого вона була. Цей біль до глибини душі вражає й мене особисто, оскільки добре знав її. Зустрічався з пані Романою в Києві, а всього кілька років тому мав нагоду спілкуватися в її рідній ходорівській оселі, куди вона приїхала зі столиці, щоб провідати маму. Наша розмова згодом переросла в інтерв’ю. І як данину шани нашій чудесній горожанці ми обов’язково представимо його невдовзі на сторінках нашого сайту.
Зрештою, як і з відомим ученим-фізиком, доктором фізико-математичних наук, академіком Академії наук вищої школи України Петром Голодом, котрий покинув цей світ 3 січня цього року.
Світла пам’ять про нього – прекрасного вченого, блискучого викладача, чудову людину, палкого патріота України – назавжди залишиться в серцях не одного покоління ходорівців.
Нарешті найсвіжіша втрата. 25 липня на 69-му році після тривалої хвороби пішов із життя відомий львівський футболіст Іван Зубач. У недалекому минулому виступав за львівські «Карпати», ВВПУ та СКА. А також за «Автомобіліст» та «Металург» (Запоріжжя), «Шахтар» (Червоноград), «Буковину» (Чернівці), СК «Луцьк», «Авангард» (Стрий) і наш ходорівський «Цукровик» (крім І. Зубача за нашу команду в свій час виступали ще й такі відомі «карпатівці», як Степан Крупей, Роман Риф’як, Ярослав Кікоть).
Доля цього майстра шкіряного м’яча була непростою. Народився у Франції в родині українських емігрантів, яка після поневірянь на чужині повернулася в 1947 році до Львова.
Іван вчився копати м’яча в школах «Прогрес» і СКА (Львів). У футболі був великим естетом. Міг грати першу скрипку, однак через брак твердого характеру ця ноша виявилась для нього непосильною. Позафутбольне життя цілковито його змінило. Ніщо не клеїлось. До того ж захворіла дружина, яка 2009 року померла, а за нею розхворівся, здавалося, здоровий, як дуб, і сам пан Іван. Виявилось у котрий раз: жодна сила не встояла ще перед хворобою.
Сумуючи з приводу передчасної кончини Романи Кобальчинської, Петра Голода та Івана Зубача, засилаємо щиру молитву за їхній упокій. Вічная пам’ять!
Любомир КАЛИНЕЦЬ.