Ходорів’яни в полі зору мас-медіа: Cім’я рибалок із Ходорова
У сім’ї Карпівих з Ходорова рибалять усі: мама Володимира Дмитрівна, батько Андрій Васильович, донька Ірина, онуки Софійка та Ігорчик
Щороку під час традиційних чемпіонатів з рибної ловлі впродовж восьми років родина посідає призові місця серед більш ніж ста учасників, зокрема з Іспанії, Італії, західних областей України. Родини пані Володимири (з дому Тітик) та Андрія Карпіва з діда-прадіда рибалять (звідти й прізвище). Діти ще ходити добре не вміють, а дорослі вже вчать тримати вудку в руках. Володимира, Ірина та Софійка — єдина команда жінок-рибалок у Ходорові.
Лящ потягнув мене на дно
Тільки-но приїхала до цього затишного містечка, відразу ж потягнула Карпівих на озеро. Кожен взяв зі собою свою вудочку. І мені дали. Поруч на березі 15-річна Софійка і восьмирічний Ігорчик. Хлопчик першим упіймав окунця, Володимира Дмитрівна — сріблястого клена.
— А мені хоч би жабка зловилася, — жартую над собою.
— Мабуть, риба відчуває немісцевих, — сміється Володимира Дмитрівна. — Насправді важливо знати секрети риболовлі. Ми з чоловіком іноді навіть сперечаємося: хто краще вміє рибу ловити.
Це мене настільки зацікавило, що я попросила Володимиру Дмитрівну та Андрія Васильовича розповісти, як їхня сім’я навчилася цьому мистецтву.
…Володимира виросла біля озера. Там риби було видимо-невидимо, а до батьківського обійстя — рукою подати. Бувало, малою наслухається дядькових рибальських бувальщин, аж самій кортіло порибалити. У сім літ сама вудку змайструвала, поплавком служили корки для пляшок. Продавці магазину знали її захоплення і припасали для Влодзі корки. Потім дядько зробив ліщинову вудку. Було в неї і своє місце — на місточку. Ловила окунців, плотву, піскунців, йоржів, в’юнів, коропів.
— Якось риболовля мало не закінчилася для мене трагічно, — пригадує жінка. — Зачепився на гачок величезний лящ. До поверхні води підтягнула. Та як його на берег витягнеш?! І відпускати не хочеться. Ось що роблю: вудку кидаю, а сама у воду скачу — ляща ловити. Плавати ж не вмію, почала тонути. На щастя, неподалік рибалив сусід і врятував мене. Але ж мені тоді дісталося від матері! Що там мамина сварка, шкодувала, що лящ зірвався. Ой, як хотілося похвалитися перед друзями… Після того ходила на озеро потайки від усіх. Щодня — рибний день. Пам’ятаю, подруги-старшокласниці на побачення збираються, а я на озеро. Досвідчені рибалки заздрили: «Дивись, яке проворне дівчисько: нас риба оминає, а в неї повне відро».
От і піймалася рибка золота
Треба ж такому статися: Володимира Тітик та Андрій Карпів — корінні ходорівчани, з дитинства рибалили на озері, а познайомилися і покохали одне одного на заводі поліграфічних машин, куди влаштувалися працювати після закінчення школи.
— Я вперше взявся за вудку в років дев’ять, — розповідає Андрій Васильович. — Рубав ліщинові гілки, сушив і робив вудки. Зі сестрою і братами (нас було четверо в батьків) чергувалися: хтось пас корів, другий
— ловив рибу, третій — розводив ватру. Пекли раків, рибу, ще й додому приносили. Секретам риболовлі навчали нас тато і дядько. Та ніяке, навіть найближче серцю захоплення, не здатне замінити людині любові та родинного тепла. Коли вперше побачив Володимиру, закохався і жартома подумав: «От і піймалася рибка золота. Нізащо не відпущу». Через три місяці зіграли весілля і вже 39 років щасливі разом.
До шлюбу Володимира та Андрій не знали, що обоє — завзяті рибалки. А після одруження чоловік бере вудку, а дружина багатозначно: «Невже на рибалку зібрався?». «Хіба маю з дружиною йти?» — здивувався чоловік. Відпустила раз, другий, третій. Потім дружина приревнувала коханого до рибалки і мало до сварки не дійшло. «Я з дитинства рибалю, — мало не плаче Володимира. — А ти на рибу без мене?». Відтоді обоє за вудки — і на озеро. Жінка рибалила навіть вагітною. Сусідки розводили руками: «Володимиро, чи ти звар’ювала?!». «Рибалка народиться», — усміхалася. Як у воду дивилася.
Жіноче царство та Ігорчик
Донечку Іринку подружжя почало брати зі собою на риболовлю з трирічного віку. Андрій Васильович зробив донечці манюсіньку вудку, до жилки причепив алюмінієвий гачок. Садили дитину в човен, і всі троє закидали вудки. У сім років Іринка знала всі тонкощі риболовлі, навіть подруг на озеро заманювала.
— Одного разу замість уроків пішла з вудкою на озеро, — розповідає Андрій Васильович. — Учителька вела учнів на екскурсію і «засікла» прогульницю. Так засоромила, що донька на деякий час рибалку закинула. Та хіба всидиш удома, якщо розмови лише про рибалку?!
…Доньку Софійку і сина Ігорчика Ірина почала привчати до рибальства (як колись її батьки) з трьох рочків. Одного року під час чемпіонату з риболовлі жіноче царство Карпівих — пані Володимира, Ірина та Софія — наловили аж 4,5 кілограма риби (багатьом чоловікам таке не вдавалося). Навіть Ігорчик спіймав верховодку на манюсіньку вудочку, яку змайстрував дідусь Андрій.
— Дрібну рибку випускаю в озеро, — каже Ігорчик. — Торік навіть щупак за гачок зачепився, але відкусив жилку і пішов у воду. А другого щупака дідусь допоміг витягнути. Навіть ті, хто відпочивав на озері, збіглися подивитися. «Дитина кілограмового щупака упіймала!» — кричали один одному.
— Рибалка для мене — відпочинок, — додає Софійка. — Не люблю, коли допитуються: «Чи клює? На що ловиш?». У кожного — свій секрет. До речі, побажають доброго кльову — риба не ловиться. Краще нічого не говорити. Якось до нас гості приїхали. Збиралися вже додому. А я кажу: «Зараз гостинця на дорогу вам упіймаю». І принесла в дарунок… величезного щупака.
На коропа вночі, на окуня — удосвіта
Не було дня (незалежно від пори року), щоб пані Володимира Дмитрівна не рибалила. Ледь остання зірка на небі згасне, вона вже з вудкою. Було це взимку. Надворі — вітер, заметіль. Володимира — в шапці-вушанці, в кожусі. Сприйнявши її за чоловіка, рибалки віталися з нею за руку через плече, навіть могоричем зігрітися пропонували. А як довідалися, що серед них — жінка, отоді почали заздрити: мовляв, не встигла вудку закинути — риба вже клює, а нам не щастить. «Маю інтуїцію, де лунки свердлити», — віджартовувалася пані Володимира.
Якщо риба «жирує», каже жінка, то ні шуму, ні людського голосу не чує: клює. Часом неподалік люди купаються, діти кричать, скачуть у воду, а пані Володимира величезних окунів ловить. І навпаки, в тиші, бувало, риба не клювала. До речі, за годину, поки ми розмовляли, Володимира Дмитрівна упіймала чотирьох окунців і сріблястого клена.
— Найважливіше знати, яку рибу і чим годувати, — зазначає Андрій Васильович. — Від 5-ї до 9-ї ранку (в такі ж години ввечері) короп найкраще бере. На коропа й карася також вночі добре йти. До обіду — на плотву, краснопірку. Коропи не тільки на черв’яка, а й на картоплю, кукурудзяну кулешу, макуху клюють. Щука, окунь, клени, плотва — на живця (у народі — сікавиця). Бувало, за день десять щук 7-9 кілограмових ловив. Найбільша заважила 15 кілограмів. Щука навіть кусала за палець. Рана довго кровоточила і гоїлася.
Бувало, щука перекушувала жилку, 10-кілограмовий короп її обривав і мало мене з човном не перекинув посередині озера. Лише гляну на водяне плесо і скажу: варто рибалити чи ні. А дружина йде навмання, у спеку чи дощ. І що ж?! Окунців, щупаків, кленів наловить. Їхнє м’ясо вважається делікатесним, бо живляться дрібною рибою. Часом гості жартують: «Можете на стіл нічого не ставити, крім риби, приготовленої Володимирою Дмитрівною. Такої смакоти в житті не їли».
Рецепти від Володимири Карпів:
Фарширована щука (короп)
Акуратно посередині живота розрізаємо рибу. Обережно від надрізу відділяємо м’якоть від шкіри та кісток аж до хвоста. Робити це пальцями (ножем можна пошкодити шкіру, й начинка під час запікання не буде соковитою). М’якоть перемелюємо. Натираємо на буряковій тертці моркву, а цибулю нарізаємо великими кубиками. Моркву та цибулю тушкуємо у невеликій кількості олії. Намочуємо в молоці маленьку булочку, добре відтискаємо, перемелюємо. Перемелену булку, тушковану моркву й цибулю розмішуємо з рибною м’якоттю.
Тепер окремо ще одну цибулину тушкуємо на вершковому маслі до золотистого кольору (для смаку й запаху) і додаємо до маси. Туди ж вибиваємо спочатку жовтки 3-4 яєць, потім білки, збиті до густої піни. Нарізаємо зелень кропу, петрушки; додаємо приправу, сіль і перець до смаку. Масу добре вимішуємо і начиняємо нею риб’ячу шкіру. Зашиваємо голкою з ниткою. На деко кладемо шар нарізаних кружальцями (2-2,5 см) картоплі й цибулі, поливаємо олією. Зверху кладемо фаршировану рибу. Печемо в духовці на маленькому вогні до 2-х годин.
Готову рибу викладаємо на деко, прикрашаємо листками зеленого салату, картоплею і цибулею, на яких пеклася риба. Майонезом на фаршированій рибині малюємо луску. Очка робимо з ягід калини або моркви. Якщо маєте манюсіньку рибку, засмажте її і встроміть щуці в зуби.
Тушкована краснопірка (плотва)
Рибу чистимо, обсмажуємо на олії (без голови й хвоста). Викладаємо на тацю. За цей час тушкуємо в невеликій кількості олії багато моркви й цибулі. У гусятницю викладаємо шар моркви з цибулею, шар риби. Наливаємо трохи води (щоб половину риби покрила). Гусятницю ставимо в духовку, тушкуємо 6 годин на маленькому вогні.
Таку рибу можна додавати до гарніру або класти на бутерброд. Морква додає страві солодкуватості. Смакота — пальчики оближеш!