У газеті «Ходорівщина» від 5 вересня 2011 року я вперше згадав про нього, фактично мало що знаючи. Зрештою, і зараз туман над його персоною ще мало розвіявся. Але відомо дещо більше, про що я намагимуся розповісти.
Позаторік заторкнув двох осіб, які прикували мою увагу тим, що, перебуваючи в Ходорові, написали листи до Івана Франка. А значить: входили до кола його знайомих, приятелів чи товаришів по роботі.
Відомо, що наше місто віддавна мало славу важливої вузлової станції. Залізниця сполучала Львів з Івано-Франківськом (тоді Станіславовом) і Чернівцями, Стрий з Рогатином і Тернополем. Тому через Ходорів мандрувало чимало людей. Змінюючи потяги, вони в очікуванні пересадки могли провести деякий час. 1 жовтня 1896 року тут побував Іван Бурчак. Така ж дата стоїть на листі, якого він відправив до Івана Яковича. Працював він учителем і дописував до газет. Про це свідчить хоча б його бажання розповісти про народний рух в Ходорівщині, про що він, власне, і повідомляв поета.
Про особистість Дениса Лукіяновича поінформоване значно ширше коло. Це – письменник, літературознавець, педагог. Працював учителем у гімназіях Галичини та Буковини, співробітничав з часописами «Буковина», «Народ», «Літературно-науковий вісник», редагував журнал «Дзвінок». Від осені 1939 року – доцент Львівського університету. Лист до Каменяра, написаний ним у Ходорові, датується 1 грудня 1898 року.
Та була ще одна персона, яку я згадав у «Ходорівщині». Про неї написав таке: «У моїй пам’яті так і «крутиться» ще одна особа, яка свого часу написала листа до Каменяра. І прізвище її більш знайоме ходорівцям, адже Когути віддавна живуть тут. Ось тільки, чи то їхній родич, чи просто однофамілець мені не відомо. Як, зрештою, нічого не пригадаю і про зміст листа, і про дату його написання. Але за цим справа не стане. Варто лише повернутися з Іспанії додому і заглянути в свої «архіви»».
Того листа, про який іде мова, я ще не розшукав. Він, по-моєму, зберігається в кімнаті-музеї Ходорівської НСШ №1 (дістатися туди б лише). А розшукав я його на горищі нашого храму Косми та Дам’яна на початку 1990-их. Туди потрапив за скеруванням покійного дяка Івана Басараба, котрий запевняв, що на стриху зберігається чимало літератури, захованої там перед нашестям німецьких загарбників. Не помилявся.
Одначе крім цього листа з’явилися інші відомості про того, хто викликає наше зацікавлення. Це – Когут. Очевидно, ім’я його – Осип (або у більш сучасному варіанті Йосип). Знаючи про знайдений мною його лист до Франка, надибав у відділі рукописів Львівської бібліотеки ім. В. Стефаника на ще один, але спямований іншому адресатові. Мова і де про Ростислава Романовича Заклинського, прізвище якого було добре знаним в Галичині. Зокрема Леонід Заклинський (1850-1890) – український культурно-політичний діяч, голова «Академического кружка», редагував журнал «Друг». Його рідний брат Роман (1852-1931; мабуть, батько Ростислава) – педагог, письменник та освітянський діяч, засновник Руського Товариства Педагогічного, співредактор «Бібліотеки для молоді», видавець популярних книжок, в тому числі й «Географії Руси».
Нарешті варто повісти про що ішлося в листі. «Шановний друже! – звертався Когут до Заклинського. – Дуже тішуся. Що ви в Станіславові – сими днями виберу ся до Вас на балачку. Думаю приїхати в суботу пополудні – чи будете в той час дома? Може маєте в редакції телефон, то получіть ся коли зі мною (Ходорів – експозитура). Відписуйте!» Наприкінці вказано місце відправлення – Ходорів. Дата – 2 січня 1919 року. Поставлено печатку, на якій зазначено: «Український державний повітовий комісаріят в Бібрці. Експозитура в Ходорові».
Звідси вивпливає, що Когут якраз і працював у цій таки експозитурі. Наскільки розумію, цей підрозділ – щось на кшталт поліції чи жандармерії. Його слід (сподіваюся, що таки його) знайшовся також у книзі Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком,і шаблею», виданої в Києві 2012 року. На сторінці 67 у розділі «Вшанування Івана Франка» можна прочитати наступне: «Кінець XIX і початок ХХ ст. для галицької інтелігенції були епохою Івана Франка. Святкування його 40-літнього ювілею перетворилося на свято відродження галицької України. Вшанувати Каменяра вирішено під час Другого українського студентського з’їзду. Розпочав він роботу о 10.00 ранку 2 липня 1913 р. в залі «Народного дому» у Львові.
Прибув до «Народного дому» і колишній студент Краківської академії мистецтв Михайло Гаврилко. Наддніпрянщину представляли також Дмитро Донцов і оперний співак Михайло Микиша… Ось прізвища й деяких інших учасників свята української думки: Микола Голубець, Володимир Левицький, Станіслав Людкевич, Нестор Гаврилюк, Орися Величківна, Ольга Гамораківна, Олена Степанівна, Осип Когут, Михайло Струтинський, Володимир Костецький, Антін Жила, Роман і Корнило Заклинські, Володимир Бандрівський, Петро Дідушок, Євген Коновалець, Юліан Охримович, Іван Моравський, Маркел Желехівський, Степан Індишевський, Микола Балицький, Федь Федорців, Степан Масляк, Дарія Білинська (Навроцька), Євген Дуткевич, М. Баранник, М. Твердохліб. Як бачимо Осип Когут перебуває в ряду відомих осіб свого часу. До речі іменний покажчик у цій же книзі називає Осипа Когута діячем. І ні слова більше.
На цьому можна поставити крапку. Але так і просяться три. Бо таки варто продовжити пошуки Франкових слідів у нашому місті та околицях. А значить більш прискіпливо переглянути його велетенську творчу спадщину. Не сумніваюся: надибаємо ще багато нового та цікавого.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.