Ходорів’янка, відома Іванові Мазепі, Пилипу Орлику, Андрієві Войнаровському, Карлові ХІІ, Петру І

Posted on Бер 12 2018 - 6:06pm by Петро Нек

Анна Ходорівська – дуже цікава історична постать, про яку, на жаль, мало знають її теперішні земляки. Вона представляє відому родину панів з Ходороставу, яка проживала на наших землях, починаючи з XIV і аж до XVIII століть. З нею можна пов’язувати завершальний історичний період, що вписав цю родину на сторінки як політичної історії України зокрема, так і європейських міжнародних відносин початку XVIII століття загалом.

Анна Ходорівська

Хто ж вона – ця незнайомка? Анна народилася на початку 60-их років XVII століття. Її батьком був Христофор Ходорівський – передостанній чоловічий нащадок цієї родини, добре відомої в Руському воєводстві впродовж декількох століть. Зростала одиначкою в сім’ї Христофора та його дружини Катерини Яблоновської – сестри майбутнього коронного гетьмана Станіслава Яблоновського. В молоді роки, у віці майже п’ятнадцяти років, Анну видали заміж за набагато старшого від неї князя Констянтина Вишневецького. Від цього шлюбу народилося троє дітей: двоє синів і донька. Проте в 1686 році її чоловік помирає, то ж згодом вона вдруге стає дружиною: цього разу князя Яна-Кароля Дольського. В подружжя народилася донька, котра, на жаль, незабаром відійшла у засвіти. Отже доля розпорядилася так, що у віці близько тридцяти п’яти років Анна Ходорівська вдруге стає молодою вдовою. Будучи красивою та заможною жінкою, вона могла втретє знайти собі обранця. Одначе все подальше життя присвятила дітям від першого шлюбу.

Для їхнього навчання та виховання складає цілу програму, включаючи зокрема і виїзд за кордон. І все задля того, щоб окрім отримання освіти, сини мали чудову нагоду познайомитися з відомими людьми та нав’язати потрібні контакти. Досить швидко Анна стає персоною, яка активно включається в політичне життя тогочасної Речі Посполитої. Цьому сприяли її родинні узи, зокрема близькі контакти з дядьком Станіславом Яблоновським та його донькою Анною – дружиною Рафала Лєщинського. Прикметно, що в останніх народився син Станіслав – майбутній претендент на польську корону. Крім цього Анна робить чимало задля зростання політичної ваги обидвох своїх синів.

Власне, зацікавлена й активна участь Анни Ходорівської в політичному успіху свого двоюрідного племінника як претендента на королівський вінець, привели її до ролі медіатора між Станіславом Лєщинським і гетьманом Іваном Мазепою. У цій справі йшлося передусім про перехід останнього на сторону шведського короля Карла ХІІ Густава.

Існує багато документів, які засвідчують важливу роль нашої краянки в перемовинах з   гетьманом Іваном Мазепою з метою його переходу від Петра І на бік Карла ХІІ. Це, для прикладу, відомий лист Пилипа Орлика до Сефана Яворського, донос Василя Кочубея на Мазепу російському цареві Петру І, матеріали допиту племінника гетьмана – Андрія Войнаровського, листи російських воєначальників і дипломатів, а також реляції шведських генералів.

Починаючи з 1705 року, після особистої зустрічі з гетьманом Мазепою в селі Біла Криниця на Волині на хрестинах доньки її сина Януша, Анна Ходорівська (Вишневецька, Дольська) підтримувала з ним постійні зв’язки, намовляючи до переходу на протилежний бік. І поставленої цілі вона в кінцевому результаті досягла. В той час навіть ходили чутки, що княгиня була непроти одружится з Мазепою. Проте історія розсудила все по-своєму. Крах Карла ХІІ і гетьмана Мазепи під Полтавою не дав змоги втілити ці плани в життя. Пригноблений і зневірений у собі гетьман помирає у вигнанні восени 1709 року, а через два роки не стало і Анни Ходорівської.

Але й до сьогодні залишилися в пам’яті добрі справи цих обидвох людей. Іван Мазепа відомий усім як меценат української культури. Зокрема, як славний будівничий церков і монастирів, а також як відновлювач Софії Київської та Києво-Печерської Лаври. А ось заслуга Анни Ходорівської (хоч і в значно в меншому масштабі) у розбудові львівського римо-католицького собору, де вона споряджала фамільну каплицю Вишневецьких. Крім цього разом з першим чоловіком спричинилася до будівництва костелу святого Антонія у Львові на вулиці Личаківській. У ньому, між іншим, до нашого часу збереглися їхні з чоловіком портрети.

Костел Антонія у Львові

Володимир ПШИК.

ПРО АВТОРА.

Володимир Пшик – уродженець Ходорова. Після закінчення історичного факультету Львівського університету ім. Франка тривалий час працює в Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького. До того ж багато років був заступником її директора – Героя України Бориса Возницького. Зараз трудиться в музеї історії та мистецтва Жидачівщини, який є філією галереї.