УКРАЇНСЬКИЙ ЗДВИГ 1933-1955 РОКІВ: Ходорівщина на фоні архівних документів (Частина друга. Початок читайте за 30 березня 2017 р.) 22.06.1941 – 1944

Posted on Чер 14 2017 - 5:47pm by Любомир Калинець

… Уже 22 червня 1941 року члени Українського Національного Комітету, що засідав у Кракові (є інформація, що в тому ж таки Кракові дещо раніше перебував і уродженець Молодинча Микола Левицький, але про це ми розповімо дещо згодом в окремому нарисі про нього, який готуємо до публікації – примітка Л.К.), одержали від РП ОУН повідомлення про те, що, як тільки бандерівці дізналися про початок німецько-більшовицької війни, спеціальна оонівська група вирушила на схід з метою відновлення української державності.

Перейшовши кордон біля Ярослава, згадував Ярослав Стецько, «наша група зорганізувала залишене большевиками невелике вантажне авто, обліпила його різнорідною пропагандивною антибольшевицькою літературою, листівками, гаслами, карикатурами, які ми мали приготовані у пляні довгої і систематичної підготовки змісту нашої акції на випадок війни, і рвались вперед, щоб якнайшвидше дістатися до Львова. Переїжджаючи через міста і села, ми проголошували на зібраннях відновлення державности, встановляли місцеву владу, організовували міліцію, порядкували господарське життя і – спішили дальше серед риску, небезпек і справді одчайдушних зусиль» (Стецько Я. 30 червня 1941. – Торонто, 1967. – С. 175).

Разом з Стецьком були Ярослав Старух, Іван Равлик, Василь Кук, Лев Ребет, Дмитро Яців, Іван Вітушинський, Володимир Хомів-Лімницький, а також охоронна група СБ. Ця група, як пише Р. Рахманний (Роман Рахманний – справжнє прізвище Олійник – уродженець села Піддністряни, відомий український публіцист – примітка Л.К.), до Львова прорвалася «нелегально і тільки власними засобами… уже 29 червня і почала робити заходи з метою скликати Національне Зібрання і виконати згадану «Політичну вказівку Проводу». Підтримку для цього сміливого пляну мали вони від місцевої підпільної мережі, її невеличких збройних відділів під командою Івана Климіва-Легенди та від готової до чину громадськості Львова (Гомін України. – 2001. – 25 червня).

Звіт Дрогобицького обласного Проводу ОУН про організацію української влади

30 липня 1941 року

Ціла Дрогобицька область поділена на 29 районів (за большевицької окупації). Райони це були поодинокі повітові міста, які за польських часів були повітами.

Незалежно від поодиноких повітів большевики потворили в більших осередках повіту осібні райони, до яких входили села з колишніх двох повітів.

Показалося подекуди не зовсім доцільне, бо є села, котрі тяготіть до інших повітів, чи то з браку комунікації чи з причин за далекого віддалення від міста і лише силою обставин мусіли туди належати.

Взявши під увагу ці труднощі, ми поробили деякі зміни районів чи радше влучили деякі райони довколишніх повітів, до яких належали.

Про зміну, яку ми ввели, залучаємо наші зарядження до Адміністраційної Управи, Округів, Районів, Міст Дрогобицької Області.

Тим часом німецькі адміністрації ні власті такої зміни не роблять, а залишають так, як було все за большевиків.

Організаційно ми придержуємося такої зміни, яку ми завели. Цілу область Дрогобича ми поділили на три округи: Стрийську, Самбірську і Перемишльську.

До Стрийської Округи належать райони: 1) Сколе, 2) Дрогобич; 3) Стрий; 4) Миколаїв; 5) Жидачів; 6) Ходорів, з тою різницею, що Дрогобицький район ми підпорядкували безпосередньо області зо зглядів технічних…

У цьому будинку на вулиці Грушевського (теперішня аптека) на початку 1940-их років розташовувався осідок ОУН Ходорівської округи

У цьому будинку на вулиці Грушевського (теперішня аптека) на початку 1940-их років розташовувався осідок ОУН Ходорівської округи

В поодиноких є окружні проводи, зорганізовані і вже доволі добре працюють, одначе, з браку самостійних сил, як рівно ж і мала кількість тих людей, відбивається на праці, через що тут і там можна бачити недосягнення, тому конечним є доповнити людей до потрібних рефератів і щойно тоді можна цілковито повести працю у всіх ділянках та на всіх відтинках.

Найслабше під тим оглядом стоїть Перемишльська Округа… Це саме діється і в поодиноких районах, хоч і не в кожнім. Одначе є райони, де з браку людей, що їх арештували або постріляли більшовики, не можна зорганізувати повного районового проводу, бо люди, які залишилися, не мають вправи в роботі. В такі місця посилаємо людей з цілком інших теренів, які організують там життя.

Загально в Області є наші впливи, і життя йде під нашими вказівками на всіх відтинках. Міліція в нашій Області є в наших руках і під нашою командою. Подекуди, де ми не вспіли з вище поданих причин опанувати деякого терену, там місцеві люди роблять на власну руку і зголошувалися до нас за вказівками.

Наша організаційна сітка представляється добре (хоча не всюди вона ще добре стоїть з браку часу присвяти для неї). Тому, що сітка ще не зовсім упорядкована, була причина така, що наладнати державне життя в місті на усіх його відтинках вимагало так багато енергії, а коли взято під увагу терен Борислав, Дрогобич, а з другої сторони вже згадуваний брак людей, то думаємо, що причина зовсім зрозуміла.

Були речі, котрі за всяку ціну треба було порядкувати і порядкується дотепер, бо від них залежить, як буде виглядати округа та її обличчя, а також залежить наша дальша праця.

Дотепер стан членів представляється слідуючо:

Стрийська Округа числить 736 чл.

З округи Самбірської і Перемишльської звіту дотепер ще не доставили і через те не можемо подати стану членів згаданих округ, а тим самим стану членів цілої області.

Слава Україні!

Дрогобич, дня 30 липня 1941 р.

Звіт інформатора ОУН про події на Львівщині в другій половині вересня 1944 року

Кінець вересня 1944 року

ЛЬВІВСЬКА ОКРУГА

Вісті з терену за час від: 15.09.1944 – 30.09.1944 року

  1. БІБРЕЦЬКИЙ ПОВІТ.

А) Ходорівщина.

  1. Большевики:

15.09.44 р. Ходорівське НКВД робило облаву на село Добрівляни, де арештувало Польового Мартина за те, що він в 1941 році палив портрети Сталіна. До арештування повище згаданого чоловіка спричинились слідуючі поляки: Кравень Антін, Долінський Антін, Лучківський Владек, Калінський Стах і Кравець Марія, мати партійного комуніста, голови районного відділу комсомолу.

17.09.44 р. відбувся мітинг в селі Жирова, на який зібрали людей прямо із церкви. На мітингу большевики склали подяку Сталінові за визволення із німецького ярма та кричали при тому на бандерівців, називаючи їх голотою, бандою запроданців і німецькими націоналістами. Наприкінці мітингу казали населенню підписувати цей лист-подяку до Сталіна та до бійців Червоної Армії (далі ЧА – примітка Л.К.). Цього листа ніхто не підписав, 69 осіб населення все повтікало. Подібні мітинги відбулися в інших селах, але також без успіху для большевиків. На тих мітингах торкано справу виїзду поляків за Сян.

19.09.44 р. НКВД з Ходорова заїхало до с. Ляшок Грішніх (тепер село Горішнє Миколаївського району, а раніше Ходорівського – примітка Л.К.), де зловили Гарасевича Михайла й питали його, де поділися хлопці з того села. Хлопець (Гарасевич) сказав, що всі молоді хлопці поїхали до Німеччини на роботу. НКВД почало його зараз катувати та питати за слідуючими людьми: Василишиним Миколою, Василишин Степанією, Левицьким Михайлом, Зозулею Федором, Мруком Іваном, Панчишиним Василем та іншими. Рівно ж при дальших допитах питались, хто стягає контингент для бандерівців. Випускаючи, казали, щоб ці, що живуть в лісі, приходили, а все їм простять.

18.09.44 р. НКВД з польською міліцією робило трус Вереса Гриця з с. Гранки-Кути (тепер Миколаївського району – примітка Л.К.). При трусі не знайдено нічого, забрано тільки власний ровер.

20.09.44 р. Летуни, що квартирують в селі Жирава, зробили облаву на села: Городище Королівське, Загіречко. В тих селах зловили одну жінку та дев’ять мужчин. Всіх арештованих замкнули в пивниці в с. Жираві, в Давида Йосифа. Ніччю всі арештовані повтікали.

Під час облави в селі Загіречку грабували одяг, цукор, масло, мило. Командантом НКВД був жид, який в часі облави допитував людей, хто сипав могилу та закопував хрест на ній, ніхто не признався, ані також ніхто не вказав на тих, що сипали могилу. Цей НКВДист казав негайно зрізати хрест, чого люди також не зробили, говорячи, що зрізувати хрест гріховно. Вночі з 21 на 22.09. 44 р. самі зрізали хрест, а на його місце закопали червоний стовп з написом: «Слава героям за визволення України з-під німецько-гітлерівського ярма». По закопанні цього стовпа большевики хотіли зробити свято та почали зганяти на нього людей, одначе ніхто туди не пішов. НКВД дало зарядження, щоб всі хрести на могилах були позрізувані, але ніхто цього доручення не виконує.

23.09.44 р. стрілець змілітаризованого куща число 3 друг Верба, вертаючись о 18 годині з розвідки, наткнувся на три фіри НКВДистів та польської міліції в числі 55-ти осіб. Побачивши друга Вербу, большевики почали за ним погоню. Друг Верба, користуючись лозами, що ростуть над р. Дністром, скрився туди. Большевики, розлючені, почали шукати по лозах та найшли – наткнулись на друга Вербу, який вистрілив з револьвера та вбив начальника НКВД (майора), другими двома ранив двох НКВДистів, а третім вбив на місці ще одного НКВДиста. Сам друг Верба під обстрілом большевицьких куль втік. Розлючені большевики, що їм вбито їхнього начальника, заїхали до села Букавини, зловили шестеро людей, котрих розстріляли, а саме: Павлишин Петро, літ 58, Матуш Микола, років 40, Брик Іван, років 45, Лучак Тимко, років 40, Кот Іван, років 45 та Шаран Микола, років 50. Ця сама група НКВДистів, вертаючись через село Демидів, зрабувала в Андрієвського Миколи слідуючі речі: коц, простирала та куртку, при тому тяжко побила його дочку Марію за те, що не давала їм грабувати.

25.09.44 р. комсомолка райпарткому Ходорова (східнячка, національністю росіянка), котра збирає контингент збіжжя в селі Жираві, зробила донос на Сомика Дмитра (зав. фільварком в тому селі) за те, що не подав під суд тих людей, що не ходили на роботу. Вищезгаданий мав стати під суд, але дня 25.09.44 р. він втік.

25.09.44 р. большевики з польською міліцією зробили облаву на село Підгірці (тепер Миколаївського району – примітка Л.К.). В часі облави зловили двох мужчин. Одного з них пустили, а другий втік. По облаві почали грабувати в господарів убрання, взуття, мило, нафту, сірники, тютюн. В господаря Мандрика Максима постріляли фінкою скриню, за те що вона була зачинена. По грабунку комендант совітів сказав, що доноси на село зробив Вівсик Іван з села Підгорець.

25.09.44 р. большевики в числі 300 осіб робили облаву на с.Демидів-Молотів. Перед облавою перевірили поля, обставили ліс, аж тоді робили облаву в селі. В часі облави зловили п’ятьох людей та знайшли одну криївку. Зловлених людей забрали до Ходорова. По облаві большевики зайшли до священика та сказали, щоб він проголосив у церкві, щоб всі мужчини голосились до ЧА.

Того самого дня Ходорівське НКВД приїхало до села Станковець (тепер Миколаївського району – примітка Л.К.) за Сомиком Миколою, якого не застали вдома. НКВДисти запитали жінки, де її чоловік. Жінка відповіла, що її чоловік поїхав на форшпан (Великий довгий віз, підвода; мажара. Форшпан – підвода, яку зобов’язаний був давати селянин на вимогу влади (Іван Франко, IX, 1952, 472) – примітка Л.К.) та до сьогодні не вернув. Тоді большевики вивели жінку на подвір’я, приложили до грудей фінку та казали признатись, де перебуває її чоловік, бо в противному разі вони застрілять її. Жінка, одначе, твердо стояла на тому, що її чоловік поїхав на форшпан і не вернув. НКВДисти, нічого не зробивши жінці, від’їхали».

20.09.44 р. НКВД разом із польською міліцією ограбило Могильного Михайла із села Руди (тепер село Рудківці поблизу Кам’яного – примітка Л.К.) за те, що не застали його дома, коли приїздили його арештувати. В нього зрабували збіжжя, обуву та інше.

27.09.44 р. через село Дроговичі (тепер Дроховичі біля Боринич – примітка Л.К.) переходило двох большевиків, котрі вступили до Троїка Михайла, зробили ревізію, одначе нічого не найшли. (Ці два большевики були конво-ентаки, які конвоювали ново змобілізованих із Станіславова на Львів). При ревізії зрабували солонину та жіночі мешти.

27.09.44 р. Ходорівське НКВД з польською міліцією спалили в Піддністрянах два господарства, а саме: Федиш Анни та Гунціва Василя, при тому згоріла також стодола Олійника Івана. Їх спалили за те, що сини не пішли до ЧА.

24.09.44 р. НКВД роззброїло польську міліцію в Берездівцях, а на їх місце зорганізувало «українську міліцію». При роззброюванні поляків большевики сказали здати тих 50 крісів, що вони (поляки) мають заховані.

13.09.44 р. в селі Черемхові ходив по хатах німий чоловік. Члени куща ч.1 зацікавились тим чоловіком і його придержали. Як пізніше виказало слідство, це був поляк-розвідник, котрого вислала польська організація з села Лукавця на розвідку до села Черемхова. Цього чоловіка «вислано до земельного відділу». Перед «від’їздом» признався, що його вислали поляки (боївка, що квартирує між Григоровом та Молодинчем в лісі в числі 30 осіб. Ціль розвідки: розвідати чи в тих селах немає українських боївок, тому, що поляки думають робити відплатну акцію на українські села).

25.09.44 р. відбулася облава на села: Букавину, Новосільці, Бортники. В часі облави зловили 5 людей. Того самого дня арештували Труш Анну та при ній знайшли компрометуючі матеріали.

29.09.44 р. НКВД арештувало Труша Миколу з села Черемхова, за те, що його дочка, яку НКВД арештувало скоріше, сказала на допитах, що всі матеріали, які вона мала в часі арештування, вона взяла із шухляди в столику.

З 2-го на 3-є 09.44 р. знайдено коло фільварку в Берездівцях трьох трупів незнайомих людей. (Два мужчини, одна жінка).

В цілому терені большевики наложили на кожне село від 30 до 40 тис. карбованців позики та накладають новий контингент збіжжя помимо того, що один контингент вони вже зложили.

30.09.44 р. большевики позрізували хрести в селах Жираві та Чорториї. На місце хрестів поставили стовпи з звіздами та написами, при тому робили мітинги, говорячи, що ті хрести, що були перед тим, це хрести фашистівські. Рівно ж примушували населення молитися за Сталіна та ЧА.

2.10.44 р. година 14-та, три НКВДисти та 6 польських міліціонерів арештувало двох хлопців з села Ляшок Горішніх. Рій змілітаризованого куща ч.6 з ройовим д.Соколом зробив засідку на тих поляків та НКВДистів; засідка вдалася вповні. Кущ відбив арештованих, при  тому вбито одного сержанта НКВД та польського міліціонера. Всі інші були тяжко та легко ранені. Втікаючи, поляки та НКВДисти погубили зброю та шапки. При тому здобуто два кріси, одну фінку, коні з возом та матеріали, на котрих були виписані всі «подозрительные лица здешнего района». При засідці вистріляно 55 шт. набоїв.

НОВО-СТРІЛЕЧЧИНА.

20.09.44 р. Стрілицьке НКВД арештувало в селі Бориничах Кузика Івана та перевело розшуки на його обійсті при розшуках нічого не знайдено. На повище згаданого зробили донос донощики Шатковський та Крижанівський – які мають контакт з НКВДистами.

27.09.44 р. НКВДисти та червоноармійці разом з жидом Вайнштоком приїхали автом до села Лучан, де зробили облаву на село, в котрій зловили 8 мужчин та завезли до Жирави, звідки по переслуханні звільнили.

1-2.10. 44 р. Больщевики зробили облаву на села: Ятвяги, Калинівка та Голодовичі. В Ятвягах зловили трьох мужчин, з них двох звільнили, а одного забрали в ЧА, в Калинівці нікого, в Голодовичах зловили двох мужчин, одного легко ранили, а одного, 18-тилітнього Дралу Івана, який втікав у поле, – застрілили. Того самого дня большевики, що робили облаву в згаданих селах, зробили також облаву на село Чижичі. В часі облави застрілили одного чоловіка, Заставного Ярослава, та одного ранили. В часі акції большевики вибивали вікна та запалили стіжок сіна у Пасічник Анни. Того самого дня в селі Чижичі побили Шіпну Анну за те, що вона не дала їм пляшки на горілку.

2.10.44 р. до села Дев’ятник приїхало більше 40 большевиків вивозити родини бандерівців, а саме: Микуша Івана, Филиповського Миколу, Сусіка Дмитра, Візного Василя. З названих родин забрали тільки декого, а саме: Микуш Теклю, років 73, Филиповську Катерину, років 60, Филиповського Володимира, років 50. Решта осіб втекла, а за те в них поконфіскували такі речі: збіжжя, убрання та господарське хатнє устаткування. Це все забрали до Стрілиськ. До вивозу названих людей спричинились такі сексоти: Холевка Надя та Бик Агафія.

Того самого дня приїхало 50 большевиків до Бринець Загірних забирати підозрілі родини. В тому селі забрали таких людей: Доскочинську, років 85 (яка лежала хвора в ліжку, і її так забрали), Лазаркевича Василя з жінкою Євдокією та трьома дітьми, Каганяк Катерину з малою дитиною, Тибінку Олексу, Федорів Анну та Василя. Решта членів родин повтікали, їхнє майно сконфіскували та забрали до Стрілиськ. (До вивозу спричинились поляки з цього села).

Того самого дня по дорозі, вертаючись з Бринець Загірних, большевики забрали родину Тушніцького Михайла з Ліщина. Большевики сказали голові в тому селі, що будуть вивозити родини підозрілих людей, членів УПА та СС-ів.

(Далі буде).

Любомир КАЛИНЕЦЬ.