ФРАГМЕНТИ З МИНУЛОГО: нове бачення

Posted on Кві 16 2017 - 12:00am by Любомир Калинець

Мабуть, дехто з вас, шановні наші читачі, пригадує розпочату нами нову рубрику від 10 лютого цього року. Тоді ми помістили дві світлини з умовою, що ви поміркуєте, що на них зображено, де ці об’єкти в нашому містечку розташовувалися та в який приблизно час їх зафіксували на плівці.

Отже, нагадаємо вам ці дві фотки, а потім подамо коментарі до них.

З першою світлиною, очевидно, жодних проблем не повинно виникнути. Підпис польською мовою у верхньому лівому кутку свідчить, що це саме наш Ходорів, а територія, зафіксована на фото це – місцина біля млина. З того боку, який ближче до водної станції. В контексті сказаного, представлю ще одну ілюстрацію цієї площі, зробленої до 1939 року. Хоча на ній крім польської мови підпис продубльовано українською.

Тільки в наші дні ця територія набула дещо іншого вигляду. Значно меншим стало водне плесо «рукава», який витікає зі ставу. А площа поблизу заросла непролазними травами та шварами. Значно раніше, а це може бути початок ХХ століття, або 1920-1930 роки, ця територія була більш болотиста та без зеленого покрову. Якого вигляду набула ця місцина тепер, проілюструю двома фотографіями, зробленими позаторік.

Якщо з першою світлиною все більш-менш зрозуміло, то значно складнішою виявляється справа з другою. І якщо зі самим об’єктом зйомок все ясно, як Божий день (про що свідчить напис на фото по-польськи), то час і місце під кількома знаками запитання. Чи хтось вважає по-іншому?..

Насмілюся висловити здогад, що це школа, яка діяла у Ходорові в другій половині ХІХ- на початку ХХ століть. Її ще називали тривіальною, тобто громадською. Збереглися документальні свідчення про час її заснування, а саме 25 листопада 1857 року. До цього часу при храмі святих безсрібників Косми і Дам’яна діяла парафіяльна школа, про яку згадано ще в шематизмі 1818 року (щоправда її місцерозташування невідоме).

Першим учителем і завідувачем тривіальної школи став Антін Лопушанський (припускаю, що він доводиться дідусем уродженця Ходорова, відомого українського письменника Володимира Лопушанського, творчість якого в совітські часи нас змушували забути, а його самого звинуватили в антирадянщині та співробітництві з фашистами).

Про вигляд тодішньої школи (не факт, що вона знаходилася на тому ж місці, про яке поведу мову нижче) довідуємося з кореспонденції відомого чеського журналіста Франтішека Ржегоржа (приятеля Івана Франка), котрий писав: «Це – низька будівля з двома класами та квартирою для завідувача. Дах мала гонтовий з широким стоком за прикладом усіх тутешніх будинків, переважно єврейських». Приятель автора, завідуючий школи Владислав Євстахевич скаржився на нудьгу громадського життя у містечку, в якому не було жодного культурного закладу. Враженнями від відвідин Ходорова Ф.Ржегорж поділився на сторінках журналу «Svetozor», який побачив світ 1894 року в Празі.

Відомо достеменно, що В.Євстахевич директорував значно пізніше, аніж А.Лопушанський, а саме наприкінці ХІХ-початку ХХ століть. Це засвідчує тогочасний учительський шематизм. Документально підтверджено також, що в 1873 році тривіальну школу з однорічної переведено на дворічну. Тоді ж крім директора Антона Лопушанського дітей навчали Едвард Чайковський та Іржи Михайлечко. Катехизм викладало місцеве духовенство.

Відомо, що в 1884 році вже діяла школа з чотирирічним циклом навчання, яку 1886 року реорганізовано в п’ятирічну. А ось зміни в шкільництві Австро-Угорщини призвели до того, що в 1892 році школа повернулася до трирічного циклу. Проте вже з 1901-го діти знову навчалися п’ять років. Серед вчительського колективу, що працював у Ходорові в ті часи, можна назвати крім Владислава Євстахевича, про якого вже йшла мова, Марію Євстахевич (мабуть, дружину довголітнього директора), Марію Ріг, Адама Струтинського, Софію Грушецьку, Володимира Квасинського, Гелену Буйно, Йосифа Гибу, Василя Білецького, Михайла Красицького, Миколу й Августину Лободичів.

1904 року школа поділилася на п’ятирічну для хлопців і дівчат. Хлопчачою керував Михайло Красицький. Вчителями працювали  Микола Лободич, Болеслав Польо, Іржи Панькала, Марія Дайсенберг, Ядвіга Беньковська. Катехизм (в обидвох школах) викладали: для римо-католиків – отець Кароль Шуба, для греко-католиків – отець Симеон Заяць, для жидів (іудеїв) – рабін Адольф Гехлер. Дівочим навчальним закладом керував Владислав Євстахевич. Навчали Марія Євстахевич, Марія Кульматицька, Ольга Скалиш, Марія Шидловська. Такий поділ зберігався до 1914 року. Вчителями, котрі працювали упродовж тривалого часу, були Володимир Котович, Филимон і Станіслава Пеленські, Едвард Гучек, Йозефа Фіцовська, Яніна Баранська, Анна Міштелінгер та інші.

Але ось питання: де ж урешті-решт цей навчальний заклад знаходився? Раніше цю місцину називали Альбінівкою (від прізвища власника будівель – управителя цукров’янських угідь Альбіновського). Вважаю, що позаду за школою саме його оселя. Про те, що на місці теперішньої ЗОШ №2, колись розташовувався інший навчальний заклад, мені розповідали в свій час старожили – уже покійні Марія Кашинська (з роду Калинців) і Петро Кашинський. Безумовно, час фактично до невпізнання змінив цю територію. З’явилася (коли точно не знаю) триповерхова добудова. Відомо, що під час Другої світової війни там діяв шпиталь для німецьких вояків. Про те, який вигляд має школа зараз, нагадають фотографії, зроблені нещодавно.

А зараз настав час представити вашій увазі дві нові світлини, котрі знову спровадять нас у минувшину. Цікаво, які думки вони викличуть у вас?..

Ведучий рубрики Любомир КАЛИНЕЦЬ.