Від якогось часу до деяких читалень нашого округа несміливо почав вкрадатися руїницький сельробівсько-большевицький дух. Здавалося б, що в теперішніх часах, де всім аж надто відомо, що большевизм це хитра моковська штука держати, як і царат у своїх нахабних лабах багату Україну, де большевицький режім морально й матеріяльно своїми протиприродними комуністичними експеріментами довів Україну до страшної руїни, де найкращих синів України сотками тисяч у московськім «чека» по звірськи розстрілюють та гірше царських катів запроторюють до справжнього «пекла на землі» на Соловки – не знайдеться ні один Українець і по цей бік Збруча, щоб не прозрів та не отворив очей на цей большевицький рай, на цю гниль-гангрену червоних московських імперіялістів…
Читальня – це наша школа в якій маємо зробити всесторонне знання, яке було б всилі двигнути нас культурно, а тим самим здобути й матеріяльний добробут. Читальня, як чисто національна установа, має нас виховати на чесних та свідомих синів свойого народу, які наперед почувалися б українцями, а щойно потім ундівцями (УНДО або Українське національно-демократичне об’єднання – примітка Л.К.), радикалами чи соціялістами. Читальня має нас так виховати, щоби в душі кожного з нас закріпився світогляд «Україна понад все» і щоби цей світогляд був характеристичною рисою і ознакою правдивого й щирого Українця-громадянина. Тому переступаючи пороги читальні не забуваймо, що ми входимо до понадпартійної, загально-національної святині, якої не вільно нам заколочувати своєю вузькою, партійно-клясовою освітою, сварами та гризнею. Ось тому в читальнях не сміє бути ніякого поділу на партії. В читальнях мають гуртуватися всі, що почувають себе щирими Українцями, всі яких в одно єднає спільна недоля, яких розум мучить найбільший національний ідеал: «Засісти в колі вільних народів»…
М.ГУЛЕЙ.
БЮЛЕТЕНЬ ФІЛІЇ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» В ХОДОРОВІ, число 5, березень 1932р.
Книжка, як найважнійше набуття освіти та як сю книжку треба читати (Уривок)
Добробут так людини як і цілого народу залежить від рівня духовної культури, а основою цеїж культури є освіта.
Нераз в житті говоримо: «Цей чоловік є культурним господарем». – Що це значить? Це значить, що цей господар знає розумний спосіб управи ріллі, її обірниковання і плодозміни, як уживати штучних погноїв, як годувати молочні корови, телята, дріб (свійська птиця – примітка Л.К.), безроги , як робити господарський буджет приходів та розходів.
Книжка є найважнішим жерелом набуття освіти. При читанні книжок треба звернути увагу на це, що не кожне прочитання книжки побільшить освіту в читача. Читання книжки повинно бути розумне, а розумне читання буде перш за все тоді, коли придбане з книжки знання читач примінить до свойого практичного життя т.зн. так почне жити, поступати й працювати, як прочитана книжка навчає.
Книжка це лист другої людини до тебе, книжка це твій приятель, якщо вона добра, або твій ворог, якщо вона зла. Читання книжки це попросту нарада з другою людиною, котра має право тільки радити читачеві, але не приказувати. Читач мусить зрозуміти це, що читає, мусить над прочитаним роздумувати й якщо прочитане промовляє до його розуму й буде корисним в його практичному житті, повинен це добре утвердити в своїй памяті, або навіть у відповідній нотатці записати.
Хочеш бути свідомим українцем, пізнай свою землю, географію України і минувшину свого народу, а передовсім її славних героїв, що вславились так мечем, як пером і працею для свойого народу.
Не реформи, не закони, але освіта, культура рівнає людей, рівнає ріжні стани. Тому не забуваймо ні на хвилину, що книжка є найдешевшим і найближчим жерелом нашої освіти. Тож не лінуймося в кожню вільну хвилину взяти до рук книжку, яка є найбільшим нашим приятелем, що вчить нас способу боротьби з лихом та мостить нам шлях до добробуту, до кращої долі.
Отець Теофіль ПРИЙМА.
БЮЛЕТЕНЬ ФІЛІЇ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» В ХОДОРОВІ, число 3-4, грудень 1931р.
* У тексті збережено лексику та правопис того часу.
ЗАМІСТЬ КОМЕНТАРЯ
Минуле має здатність повертатися. Ця теза знаходить відображення серед нинішніх подій в Україні. Передусім, маю на увазі неприкриті прояви хижацької сутності Росії. Агресія в Криму, нагнітання воєєних дій на Донеччині та Луганщині вкотре доводять, що загарбницькі апетити Москви не вивітрилися з часом ні на йоту. Про це можна судити бодай з синонімічного ряду, використаного в публікаціях 1931-32 років, які запропоновано вам для ознайомлення. «Руїницький сельробівсько-большевицький дух»; «большевизм це хитра моковська штука»; «большевицький режім»; «червоні московські імперіялісти».
До цих визначень можна сміливо долучити ще й діяльність комуністичної партії. Ще в1932 році були переконані, що «большевицький режім морально й матеріяльно своїми протиприродними комуністичними експеріментами довів Україну до страшної руїни». І що змінилося відтоді? Невже досі не замітно, що компартія підтримує окупантів, працює на знищення своєї країни? Хочеться все ж вірити, що незабаром Окружний адміністративний суд Києва поставить крапку, заборонивши діяльність цього, без перебільшення буде сказано, монстра, дії якого набули характеру державної зради.
Ще один висновок напрошується на основі перегляду газетних публікацій 1930-их. Як і тоді, так і тепер особлива увага прикута до патріотичного виховання молоді. Воно, безумовно, завжди на часі. Особливо тепер, коли за більш аніж 20 років незалежності неозброєним оком видно огріхи в цій важливій ділянці. Відрадно, що цьогоріч перший урок у загальноосвітніх навчальних закладах області пройде під назвою «Україна – єдина країна». Така тема зумовлена суспільно-політичною ситуацією та подіями останніх місяців. Під час уроку дітей ознайомлять з основними історичними подіями становлення державності України, вчитимуть шанувати державні символи, поважати традиції українців та представників інших національностей, що населяють країну. Пояснюватимуть про важливість відчуття приналежності до України, усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави українського народу. Дай Боже, щоб благі наміри знайшли відгомін.
І наостанок. Не лише шануймо, але й читамо книжки. До цього закликали в 1930-х. На цьому варто наголошувати й й нині. Щоб не шокували наступні статистичні дані. Торік більше половини (50,9%) опитаних соціологами українців зізналися, що не читають книги. Про це свідчать результати дослідження Research & Branding Group. Цей показник, на жаль, засвідчує, що в Україні найменше читають з країн в Європі.
Із загальної кількості тих, хто читає, 29,8% читають кілька разів на місяць, 26,5% – кілька разів на тиждень, 17,7% – практично щодня, 21,5% – читають кілька разів на рік і 2,3% читають рідше, ніж раз на рік.
Також респондентам запропонували відповісти на питання про те, скільки книг вони прочитали за останній рік. 40,2% чоловіків і 39,2% жінок прочитали менше п’яти книг; 25,8% чоловіків і 24,9% жінок прочитали від 6 до 10; близько 14,6% чоловіків і 17,3% жінок – від 11 до 20 книжок, 8,6% чоловіків і 6,7% жінок – від 21 до 40. Тільки 4,5% чоловіків і 7,7% жінок за поточний рік прочитали більше 40 книг.
Зазначимо, що українці витрачають на книги у десятки разів менше, ніж жителі інших цивілізованих країн. Так, середньостатистичний німець купує книг протягом року на 119 євро. У маленькій п’ятимільйонній Фінляндії, яка вважається сьогодні першою країною за освітою за рейтингами ЮНЕСКО, громадянин в середньому купує книг на 105 євро. А середньостатистичний українець за рік купує книг на 2,9 євро.
Врешті решт, не в цифрах справа, а в… Хоча «читати мораль» – справа невдячна. І все ж дослухаймося до того, про що пишуть у старих часописах.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.