До початків Ходорова / Повертаючись до витоків

Posted on Лют 23 2013 - 6:38am by Любомир Калинець

Файна річ – інтернет. Блукаючи ним, зовсім випадково надибав на дуже цікаву інформацію, що стосується найдавніших часів нашого рідного міста. Проте про неї дещо згодом, а спочатку звернімося до вже відомих фактів.

Працюючи в 1990-х роках над книжкою «Місто над ставом», мені вдалося відшукати першу письмову згадку про Ходорів, яка датується 1394 роком. Відомо, що в історичних джерелах збереглася грамота Дмитра Волчковича – «пана і законного дідича з Ходорова, повіту в Руській Землі», якою він 5 листопада 1394 року засвідчив акт дарування села Ганачева (тепер – Ганачівка Перемишлянського району Львівської області) львівському монастиреві францисканців. У цьому документі, написаному латинською мовою, місто згадується як адміністративний центр – «districtus», що в перекладі швидше за все означає «повіт». Тобто напрошується цілком логічний висновок, що історія містечка бере свій початок значно раніше.

На жаль, питання про дату заснування міста залишається відкритим, але дещо більше світла вдалося пролити на особу його законного власника Дмитра Волчковича. Ось, власне, тут і пригодився інтернет, оскільки в його нетрях вдалося «спіймати» наступні дані. Як стверджує у своєму історико-краєзнавчому нарисі «Феномен міста», присвяченому минулому райцентру Миколаїв Львівської області, науковець Леонтій Войтович, одним із тих, хто підписався 1356 року під грамотою, що підтверджувала магдебурзьке право Львова, був соратник князя Юрія-Болеслава Тройденовича боярин Вовчок з Дроговижа.

Зауважу, що цей населений пункт ще з ХІ століття був знаний як місто. Більше того, в княжу добу воно було адміністративним центром округи. До речі, старе дроговизьке городище  зберегло­ся на пагорбі, на якому височить  теле­візійна вишка-ретранслятор у межах сучасного Миколаєва. Спираючись на дані того ж таки львівського історика Леонтія Войтовича, повідомлю, що місто Дроговиж було зруйноване, а відродилося на початку XV століття вже в низині під горою над Чорним потоком. У 1570 році староста Микола Тарло заклав на тутешніх ґрунтах Миколаїв. Запитаєте: чому така прискіплива увага до Дроговижа? Все просто: звідтіля походить боярин Вовчок, який стає головним персонажем подальшої нашої розповіді. Саме він підтримав польського короля Казимира ІІІ в його претензіях на Галицьку спадщину Романовичів.

Зазіхателів у ті часи на неї вистачало. Власниками наших територій бачили себе Мазовія, Литва й Угорщина. Це сталося внаслідок того, що потужна Галицько-Волинська держава, відома в європейських джерелах під назвою королівства Русі, перестала існувати у 1387 році (історик Л. Войтович, як і деякі російські науковці, схиляється до 1392 року, коли великий князь литовський Вітовт Кейстутович за угодою в Острові визнав польську анексію галицької частини королівства Русі). Упродовж останніх років існування держави тривала запекла боротьба за її трон між угорськими та польськими королями та князем Любартом-Дмитром Гедиміновичем, який був одружений з дочкою луцького князя Лева Юрійовича і виступав легітимним спадкоємцем занепалої династії Романовичів. Про Казимира ІІІ пишуть як про завойовника Галицької землі. Проте, захопивши місто Лева у 1340 році, він, не маючи достатньо сил і можливостей, змушений був швидко покинути його. А відтак визнати права угорського претендента Людовика Анжуйського. Останній, іменуючи себе королем Угорщини та Хорватії, не вагаючись вступив у цю боротьбу, прийнявши ще й титул «короля Галичини та Володимириї». Володимирією, тобто Волинню, він так і не спромігся опанувати, а ось у галицькій частині з центром у Львові посадив свого васала – опольського князя Володислава (1372-1378).

Власне, одним із перших, хто з частиною галицького боярства перейшов на сторону Казимира, Людовика та Володислава був боярин Вовчок. За цей його вчинок князь Любарт-Дмитро і спалив Дроговиж. Леонтій Войтович каже, що після цього Вовчок утік з Казимиром до Польщі, де отримав нові володіння в Сандомирській землі. А після приєднання Галичини його нащадки дістали у власність території неподалік від древнього Галича поблизу розкішного ставу, де й заклали місто Ходорів. Відтоді стали писатися панами Ходоровськими.

З цього приводу виникає запитання, чи боярин Вовчок і Дмитро Волчкович не пов’язані один з одним. Уродженець Ходорова, заступник директора з наукової роботи Львівської галереї мистецтв історик Володимир Пшик припускає, що Дмитро міг бути сином боярина. Але такий здогад ще треба підтверджувати.

І ще одна важлива деталь. У середовищі галицьких бояр Казимир ІІІ окрім боярина Вовчка з Дроговижа мав ще й інших прихильників, яких використав у своїх спробах оволодіти Галицькою землею у 1340–1350 роках. Зокрема братів Ходка, Петра та Осташка Корчаків. Про це ідеться в розвідці вже згадуваного Л. Войтовича «Польща, Мазовія, Литва та Угорщина у боротьбі за спадщину Романовичів». Знову ж таки: в книзі «Місто над ставом» я пишу наступне: «За найвірогіднішою версією назва міста походить від чоловічого імені Ходор (народний варіант імені Федір, Хведір). До цих імен наближене й ім’я Теодор, яке бере початок від грецьких слів «Теос» (Бог) і «дорон» (дарунок). Отже, буквально Божий дар. Цей здогад підтверджує літописець Антін Петрушевич, який в «Зведеному Галицько-Руському літописі з 1600 по 1700 рік» пише: «Руське ім’я Ходор, Хведір, Хведько, Федько зіпсоване руською вимовою імені Теодор».

Деякі історики стверджують, що за давньою легендою, поширеною в роді Ходоровських, Ходор разом з трьома братами-княжичами Данилом, Васьком і Ванком Корчаками прибули на Русь з Угорщини. Від нього нібито і пішов рід…»

Відповідно, ще одна паралель напрошується: Ходко та Ходор Корчаки. Цікаво, чи це не одна і та ж особа? І як співвідносити Корчаків з Волчковичем? Ось тут хотілося б звернутися до істориків, які б могли з цього приводу щось більше «розкопати».  А може ходорівські вчителі історії знайшли  б час і зазирнули у відповідні джерела. Закликаючи їх до цього, кілька слів додам про представників роду Корчак. Їхнє угорське походження видається сумнівним. Вони, ймовірніше, належать до давнього галицько-руського роду. Це підтверджує польський літописець Ян Длугош, який, згадуючи, про Ходоровських та їхній герб «Корчак», зазначав, що це є «gens ruthenicum», тобто руський рід. Вважають, що він сформувався наприкінці XIV століття за часів правління Людовика Угорського (Анжуйського) і звідси, мабуть, легенда про його угорське походження.

У книзі «Herbarz Polski» (Варшава, 1901 р.), в якій подано генеалогічні відомості про шляхетські роди, сказано: «Ходоровські, гербу Корчак, з Ходорівстава і Ходорова в землі Львівській. Дмитро – власник Ходорова, Берездовець, львівський стольник (прислуговував під час урочистих трапез у великих князів і царів – примітка Любомира Калинця) 1431 р. (історик Мілічинський стверджує, що Дмитро займав цю високу посаду з 31 грудня 1435 р. по 14 грудня 1441 р. – прим. Л. К.), мав трьох синів: Станіслава, Івана і Юршу.

Станіслав був дідичем у Звенигороді, тому підписувався «Стініслав зі Звенигорода». 1446 р. іменований шляхтичем. В галицьких актах згадується, що в 1457 р. Станіслав одружився з Н. Бучацькою. У них народився син Іван, від котрого пішов рід Журавенських, оскільки він оселився у селищі Журавно на Жидачівщині.

Іван, син Дмитра, підписувався «Іван з Ходорівстава, Берездовець і Куропатник». Займав посаду львівського підстольника в 1461 р. та стольника в 1466 р.

Юрша, син Дмитра, – жидачівський і стрийський староста в 1469 р.»

А тепер дозвольте ще раз прискіпливіше приглянутися до власника Ходорова Дмитра, котрий згадується ще в одному унікальному документі тих далеких часів. Веду мову про підтверджувальну грамоту, видану польським королем Сигізмундом І на прохання шляхтича Мартина Ходоровського в 1524 р., яка зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові. Предметом підтвердження стало переведення попереднім королем Владиславом ІІІ у 1436 р. Ходорівстава з польського права на магдебурзьке, визначення для міста річного та тижневого ярмарків, а також звільнення його жителів від королівських податків. Цю грамоту варто процитувати повністю.

«В ім’я Бога амінь. На вічну пам’ять про справу. Ми – володар і дідич Краківської, Руської, Пруської, Холмської, Ельблонгської, Поморської і т. д. земель – свідчимо усім, нинішнім і прийдешнім, що шляхетний Мартин Ходоровський з Ходорівстава в нашій і наших радників присутності приніс привілей, підписаний та скріплений печаткою найславнішої пам’яті пана Владислава, короля Польщі, діда та попередника нашого улюбленого, благаючи нас підтвердити його. Наводимо текст привілею: «В ім’я Бога амінь. На вічну пам’ять про справу. Ми – Владислав, з Божої ласки король Польщі, а також великий князь Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ланцутської, Куявської, Литовської земель, володар і дідич Поморії і Русі – свідчимо усім, як нишнім, так і майбутнім. Вчетверте внесено петицію Дмитра з Ходорівстава, вірного та відданого нашій величності, де йдеться про його село Ходорівстав у Руській землі Жидачівського повіту. Прихильно оцінюючи постійну вірність і покору Дмитра, згідно з одностайним рішенням, за посередництвом наших радників і опікунів, переводимо згадане село з польського права на тевтонське, надаючи йому статус міста, що засвідчує дана грамота, і надалі бажаємо іменувати містом Ходорівставом. Щоб покращити його становище, встановлюємо щорічний ярмарок у четвер упродовж тижня Найсвятішого Тіла Христового, що й ухвалюємо на вічні часи. Призначаємо також і тижневий ярмарок по вівторках в окремі тижні року… Щоб Ходорівстав процвітав і міцнів, усіх його мешканців звільняємо від податків.

Як свідчення вірності цієї грамоти підвішено на ній нашу печатку. Діялося у Львові найближчого четверга (1 лютого) після свята навернення св. Павла 1436 року Господнього у присутності превелебного во Христі панотця Павла, єпископа Кам’янецького, а також ясновельможних і шляхетних Добеслава з Острога, Яна з Чижова, Яна Меншика, Сенька з Пньова й Яна Керенського та інших численних свідків гідних довір’я.

Дано з рук ясновельможного Яна Конєцпольського, канцлера Польського королівства».

Отже, ми – король Сігізмунд – прихильно вислухавши побажання Мартина Ходоровського, цей привілей у всіх його пунктах затверджуємо та ратифікуємо. Крім цього, бажаючи покращити становище міста Ходорівстава, дозволяємо проводити другий річний ярмарок найближчої неділі після свята Франциска…

Як свідчення вірності цієї справи до грамоти підвішено нашу печатку. Діялося у місті Львові найближчого четверга перед святом ІІ тисяч Дів року Господнього 1524-го, а нашого королювання року 18-го. У присутності превелебного во Христі панотця Бернардина Вільчека з Любеня, а також ясновельможних Христофора з Охіловича, Андрія з Тенчина, Оти з Ходеча, Миколая з Шидля, Єжи Крупського з Орхова, Станіслава з Ходеча та інших численних достойників».

З цього приводу впадють у вічі два нюанси. У привілеї Владислава ІІІ іде мова про Дмитра. І, очевидно, про Дмитра Ходоровського. Проте виникає закономірне запитання: чи він часом не є Дмитром Волчковичем або ж його нащадком? Адже від першої згадки про Ходорів у 1394 р. до грамоти 1436 р. минуло не так і багато часу: всього 42 роки.

По-друге, поваги гідне бажання цього Дмитра перевести містечко на магдебурзьке право. Адже він чотири рази клопочеться про це перед польським королем. І зрештою досягає своєї мети. Які переваги це надавало? Місто отримувало самоуправління, тобто виборний магістрат у складі райців, які обирали бургомістрів, податковий і судовий імунітети, право на земельну власність, різноманітні пільги в торгівлі та промислах. Міщани не могли бути кріпаками, а ставали вільними громадянами. До того ж магдебурзьке право звільняло їх від юрисдикції чиновників будь-якого рангу.

І наостанок ще й така заувага. Саме з тих далеких часів дійшла до нас традиція ярмаркувати. Четвер у Ходорові – день незвичайний. З усіх усюд з’їжджа’ється до нас люд на знаменитий в окрузі базар. Щоправда, в давніх документах ішлося про вівторок. Очевидно, з плином часу ярмарки почали відбуватися у четвер. Як на мене, роз’єднати поняття Ходорів і базар – неможливо. Четвер  у нашому місті – «святий» день. До нього завчасу готуються, очікуючи з деякою долею трепету. Вважаю, що у нас з роками навіть склався своєрідний ритуал. На базар ідуть не лише, щоб щось придбати. Але й зустрітися зі знайомими, показати свій новий одяг, оцінити інших. Зрештою, і попліткувати. Ну, як без цього?..

Незабутнім є гомін нашого ринку. Чого тут тільки не почуєш? Мені особисто відклався у пам’яті звучний заклик, що перекриває часто-густо, всі інші побічні шуми: «Дріщі, перец, цинамон, амоняк!»

Але я ще раз дозволю собі звернутися до історії. Серед архівних документів збереглися прейскуранти під час базарів другої половини ХІХ століття, на підставі яких можна простежити зміну цін на ті чи інші товари.

Пшениця: 16 листопада 1872 року – 6 золотих 25 сотиків; 16 квітня 1873 р. – 6 золотих; 1 вересня 1873 р. – 5 золотих 25 сотиків; 2 червня 1874 р. – 6 золот. 50 сот.

Жито: 16 листопада 1872 р. – 4 золот. 50 сот.; 31 березня 1873 р. – 4 золотих; 1 вересня 1873 р. – 3 золот. 60 сот.; 2 червня 1874 р. – 3 золот. 50 сот.

Горох: 16 листопада 1872 р. – 4 золот. 80 сот.; 16 квітня 1873 р. – 4 золот.; 3 листопада 1873 р. – 3 золот. 20 сот.

Гречка: 16 листопада 1872 р. – 3 золот. 40 сот.; 16 квітня 1873 р. – 2 золот. 50 сот.; 3 листопада 1873 р. – 3 золот.

Картопля: 16 листопада 1872 р. – 1 золот. 25 сот.; 31 березня 1873 р. – 1 золт. 40 сот.; 2 червня 1874 р. – 1 золот. 40 сот.

Пиво: 31 березня 1873 р. – 20 сотиків (найнижча ціна), 24 сотики (найвища); 3 листопада 1873 р. – 20-24 сотики.

Найнижча плата найманого працівника (за день): 31 березня 1873 р. – 25 сотиків; 16 квітня 1873 р. – 30 сотиків; у всі інші дні – 25 сотиків.

Зауважу, що у Ходорові в 1930-х роках і пізніше налічувалося три торговиці (базари). У ринку (на місці попереднього базару на площі Злуки) продавали продукти, овочі, фрукти, солодощі. Від вулиці Доїздової (Богдана Хмельницького) до хати Пеленського перед «Площею» (тепер господарство Гриників) торгували свинями. А дещо далі, біля «шляхтуза» (район вулиці Зеленої, де мешкає теперішній мер Олег Коцовський) – коровами та кіньми.

Насамкінець насмілюся стверджувати наступне. Доки вируватиме у Ходорові базар, доти й житиме місто!

Ходорів. Базар Ходорів. Базар Ходорів. Базар Ходорів. Базар Ходорів. Базар Ходорів. Базар Ходорів. Базар
Базар в Ходорові
Ходорів. Базар