Ходорівському цукровому заводу могло б виповнитись 100!

ФАКТ… 10 жовтня минуло сто років, як австрійці у 1913 році збудували і запустили в дію потужний цукровий завод в м. Ходорові. Це була велика радість для 5-тисячного населення міста та людей з довколишніх сіл, адже багато хто отримав працю на цьому підприємстві. Якість цукру уже на той час славилася далеко за межами Австрійської держави. З часом завод розширювався і набирав більшої потужності. Почалася Перша світова війна, але цукровня не переставала працювати. Селяни були зацікавлені, щоб завод працював постійно, адже вони вирощували буряк і поставляли на підприємство, за це вони отримували гроші або цукор. Та й цукровня мала багато поля, де вирощувала буряки. Згодом завод почав випускати сім видів цукру-рафінаду. Цукор-ресторанку можна було побачити в пасажирських поїздах, літаках, на пароплавах і в місцях громадського харчування. Коли почалася Друга світова війна, цукровня продовжувала свою почесну роботу. Ніякі ворожі літаки не бомбили завод, бо й радянські, німецькі, румунські, угорські, італійські солдати в окопах споживали цукор-рафінад і були дуже задоволені якістю продукту. Як не згадати тих молодих хлопців-солдат, які служили в далекому Афганістані і отримували ходорівський цукор-ресторанку з етикеткою гуцула з трембітою, який нагадував їм про рідний край. Та й на серці ставало відрадно, бо це навіювало рідні спогади. Під час німецької окупації цукровня працювала стабільно і поставляла продукцію на тільки цивільному населенню, а й забезпечувала німців та їх союзників. Коли точилися важкі бої майже півроку біля Тернополя, то німці вирішили забрати все устаткування з цукровні до Німеччини. За короткий час вони демонтували устаткування і навантажили в спецешелон, щоб відправити на Захід. На велике щастя, радянські війська перехопили його і відправи назад в Ходорів. Роботу цукровні скоро відновили, і з кожним роком завод набирав обертів, збільшуючи випуск високоякісного цукру-рафінаду, цукрози для заводів шампанських вин, якісного спирту і цукру-піску. Так, в 1970 році випуск цукру рафінаду склав 98400 тонн, цукру-піску – 38600 тонн і 196 тонн спирту. На заводі працювало біля п’яти тисяч осіб. Було збудовано автопарк і базу механізації для забезпечення цукровні транспортом та іншими спецмашинами. Упорядкували стадіон та спортивні майданчики. Славилась футбольна дружина «Цукровик» як у районі, так і в області. Коли була проголошена наша омріяна Незалежна Україна, цукровні почала збавляти впуск своєї продукції. А ворогам України було це на руку, і з кожним роком руйнувався завод без літаків і бомб. Так, у 1994 році припинився випуск цукру-рафінаду. Це вже була катастрофа для цукровні. Устаткування кудись зникало, а мотив горе-керівників був такий: нам невигідний випуск цукру-рафінаду, бо це приносить збитки державі. Через п’ять років ворогам вдалось зупинити завод, знищити гордість і славу цукрованих підприємств, адже підприємство славилося не тільки в Галичині, а й в Європі. Горе-керівники збагатили свої кишені за рахунок власного народу. Але на сльозах знедоленого народу не збудуєш собі рай на землі. А кара буде неминуча до четвертого покоління. Коли проходиш по території цукровні, стає боляче на серці, бо бачиш самі руїни, які нагадують, що тут колись був славний цукровий завод, який збудували і на якому трудились наші діди та батьки. Павло ШИНАЛЬСЬКИЙ. НОВИЙ ЧАС, 1 листопада   КОМЕНТАР… Спочатку трохи більше історії. У січні 1912 року власник Ходорова барон Казимир де Во, граф Замойський та інженер Броніслав Альбіновський за допомогою Польського промислового банку у Львові створили акціонерну спілку «Ходорів» з капіталом 5 мільйонів австрійських корон. Офіс цієї структури знаходився не де-небудь, а таки у центрі Львова, неподалік від теперішнього головного поштамту та бібліотеки імені Стефаника (у цій будівлі за адресою: вулиця Дудаєва, 19, зараз розміщуються туристична компанія «Інтер Тур», Західна консалтингова група, Управління державної Казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова, медичний центр «Галмак» та інші).

У травні того ж року спілка заангажувала на посаду директора досвідченого цукровара інженера Станіслава Кремера. Завдяки йому замовлено проект будівництва великого цукрового заводу в архітектора Бляха з Праги. А вже у липні приступили безпосередньо до будівельних робіт у Ходорові, розмах і швидкість яких вражають нас ще й нині. Хутко провели монтаж обладнання, завезеного з підприємств всесвітньо відомої чеської фірми «Шкода» з міста Пльзень, і 10 жовтня 1913 року завод ввели в дію. За перший сезон він переробив 363 тисячі центнерів цукрових буряків і виробив 44 тисячі центнерів цукру. Згодом роботу підприємства ненадовго перервала Перша світова війна. Але відновили технологічний процес також дуже швидко. З початком функціонування рафінерії ходрівська цукроварня стала найбільшою в Галичині. Після Кремера (його ім’я збереглося сьогодні в назві ближчої до Ходорова частини села Жирова – Кремерівки) директорами були Люціан Рідель та Адам Корвін-Пйотровскі. Виробництво цукру зросло після того, як до Ходорова в 1936-1937 роках допровадили з Дашави газ. Детальніше про ті часи можна ознайомитмся в книзі Антоні Мечислава Данцевича «Ходорів і ходорів’яни», яка вийшла друком польською мовою у Варшаві в 2005 році. …А потім ви вже чудово знаєте про подальшу історію цукрокомбінату, включно до його закриття. На жаль, констатуємо факт, що припинив він свою роботу в часи здобуття Україною незалежності. І від цього ще прикріше стає на душі. Виходить так, що довели його до ручки свої?.. Основні проблеми, наскільки мені відомо, розпочалися після переходу підприємства в руки банку «Княжий», якого більше не існує. Сховали кінці у воду?.. Ходили чутки, що до демонтажу обладнання та вивезення його за межі міста були причетні керівники Дубнівського цукрового заводу на Рівненщині.  Крайніх тепер нелегко знайти. Але логічно постає запитання: куди дивилося керівництво Ходорова та його мешканці загалом? Адже знали, що демонтують цінне обладнання, бачили як його вивозять… Проте запитань більше, аніж відповідей. А отже: маємо те, що маємо. Інакше б гучно святкували 100-річний ювілей. На завершення цього матеріалу продемонструємо фотографії, які відобразять як колишній стан цукроварні, так і теперішній. Словом, погляньте на історію заводу через призму світлин. ЦУКРОВАРНЯ КОЛИСЬ…

  … І ТЕПЕР

Любомир КАЛИНЕЦЬ.