Думки з приводу… / Про назви вулиць та відзначення найдостойніших

Posted on Січ 14 2013 - 9:06am by Любомир Калинець

Невеличкий допис голови Жидачівської районної громадської організації «Ідея і чин» Романа Сметанського від 16 жовтня 2011 року доволі несподівано, як на мене,  отримав коментар зовсім нещодавно, а саме 11 січня. Дописувач «Мерлін» має рацію, коли стверджує, що «…перш ніж поширювати неправдиву інформацію, варто звернутися до компетентних органів або людей запитати». Мова іде про те, що Роман Сметанський помиляється, заявляючи, що в Ходорові ще й досі існує вулиця Фрунзе (не Фрундзе, як пише шановний голова ЖРГО «Ідея і чин»).

Так ось. Керуючись списком вулиць нашого міста станом на 1 січня 2005 року, завізованим на той час заступником голови виконкому Любою Абрамів, наважуся засвідчити, що вулицю Фрунзе перейменовано на Грінченка. Як свідчить цей же документ: вулиця Бортнянського (про яку згадує «Мерлін») – це колишня Гайдара. Це до того, щоб розставити крапки над «і».

Проте мені хочеться продовжити тему назви вулиць. У дописі «Катерина Зарицька: «пісня» перервана в Ходорові» від 31 грудня я запропонував пойменувати одну з вулиць на честь відомої діячки ОУН-УПА, яка має безпосереднє відношення до нашого містечка. Але окрім неї є ще немало інших достойних кандидатур, які варто зберегти для майбутніх поколінь бодай у назвах вулиць. Зокрема таких особистостей як польський історик права, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, поет і літератор, учений, організатор науки, ректор Львівського університету, архівіст і видавець Освальд Бальцер; видатний український журналіст, публіцист, активний учасник визвольних змагань, громадський діяч серед української діаспори Іван Кедрин-Рудницький; один з організаторів ОУН на теренах Ходорівщини, видатний командир УПА, знаний під псевдом «Еней» Петро Олійник; український письменник, творчість якого була вимушено забута, звинувачений в антирадянщині та співробітництві з фашистами Володимир Лопушанський; активний громадський діяч на Ходорівщині 1930-1940 років і тривалий час в українській громаді Великобританії, довголітній голова Центрального патріальхального комітету Української помісної католицької церкви у Великобританії, голова Союзу українців Британії, член теренового проводу ОУН, письменник, поет, журналіст Теодор Кудлик; багатолітній Головний секретар Українського Народного Союзу в США, один із засновників Світового конгресу вільних українців, заступник голови Української Американської координаційної ради, член дирекції Координаційного комітету допомоги Україні, журналіст Володимир Сохан; Народний художник України, голова секції графіки, член правління Спілки художників Львівщини Зіновій Кецало (його іменем названо Народний дім); один з перших членів Української військової організації, учасник нападу на повітову касу Долини 1925 року Дмитро Дубаневич; один із засновників товариства «Просвіта» на Ходорівщині Филимон Пеленський та його син Зенон – один із засновників ОУН, видатний журналіст, активний громадсько-політичний діяч української діаспори.

Це, як на мою думку, найяскравіші постаті. Одначе їхній перелік можна продовжити. Чому, власне, так конче потрібно називати їхніми іменами вулиці? З цього приводу дозвольте послатися на цитату, почерпнуту з часопису «День»: «Відвідувачеві історичного міста цікаво бачити й чути про людей і події, з ними пов’язані. Тому імена видатних земляків повинні мати центральні вулиці та площі, а не тулитися на задвірках, де їх ніхто не бачить і не чує. Так і економічні аргументи, хоч хто б з громадськості їх висловлював, за українських реалій виявляються вагомішими, ніж апеляції до збереження пам’яті про минуле. До того ж у такому разі дуже добре поєднується історія, майбутнє та сьогодення».

Звісно, заради істини мушу сказати, що деякі вулиці Ходорова вже носять назви як його уродженців, так і осоіб, тим чи іншим чином пов’язаних з нашим містечком. Наприклад, Миколи Верещинського, Ірини Вільде, отця Якова Долгого, отця Івана Винницького, Сильвестра Калинця, Олени Степанів, Степана Бандери, Романа Шухевича, Симона Петлюри, митрополита Андрея Шептицького, генерала Мирона Тарнавського, Дмитра Вітовського.

Вважаю за потрібне звернути увагу ще на одну вуличку, яка, здається, збереглася віддавна. Зокрема, вона фігурує у списку виконкому, про який сказано раніше. Маю на увазі вулицю Кутузова. Чи не настав час її замінити? Не маю нічого проти героя війни 1812 року, але ж не в нашому місті, яке багате на своїх знаменитостей.

І ще одне, дотичне до цього питання. На скільки мені не зраджує пам’ять, до цього часу Ходорів жодним чином не відзначав своїх відомих особистостей. Маю на увазі те, що в інших населених пунктах прийнято присвоювати звання почесних громадян, визначати людей року в окремих галузях. Наприклад, кращий вчитель, лікар, митець, бізнесмен і таке подібне. Адже вкрай важливо, щоб було на кого рівнятися, до чого прагнути. А ще, безперечно, увага до людей, які вартують на неї. Можливо, пора запровадити щось подібне і в нас? Дехто може заперечити, мовляв, чи вкрай необхідно вдаватися до такого надмірного возвеличення? Знову ж таки наведу цитату, яка імпонує мені: «…Узагалі я живу за принципом «Не зроби собі кумира». Але весь час радію чужим надбанням і таланту. Колись Олег Табаков сказав: «Якщо людина має в собі якість радіти та дивуватися чужому таланту, вона зберігає духовне здоров’я та вічну молодість».
Отож із цим запитанням звертаюся, передусім, до владних структур, асоціацій і товариств. Поміркуйте над цією пропозицією і висловіть свої думки.