Продовжуємо, шановні наші читачі, розпочату нами цьогоріч 10 лютого нову рубрику. Спершу, як годиться, подискутуємо про дві попередні світлини, вміщені на нашому сайті 15 квітня.

Отже, нагадаймо першу з них, додавши необхідні коментарі. А згодом перейдемо до другої.

З цією світлиною, очевидно, жодних проблем не повинно виникати. Підпис внизу під нею польською й українською мовами свідчить, що це наш Ходорів, а територія, зафіксована на фото, це – місцина для багатьох і нині добре знайома. Варто лишень напружити свої звивинки, перенісшись на капочку більше, ніж століття назад, і доволі легко уявимо донедавна головну ринкову площу нашого міста.

Посередині за стовпом можна розгледіти зруйнований дах двоповерхового будинку. Ліворуч від нього також зруйнованою стримить ходорівська ратуша. Праворуч ще кілька будівель, на яких залишила свій руйнівний відбиток війна. Заболочена територія навкруги свідчить про той час, коли цивілізація у вигляді бруківки чи асфальту до міста ще не дісталася. У правому верхньому кутку над площею «завис», імовірно, окраєць балкону ще однієї будівлі. Можна припустити, що і тепер цей будинок знаходиться на тому ж місці, тобто це його ріг, де розташований магазин «Марія».

Власне, проілюструємо теперішній вигляд площі Ринок кількома сучасними фотографіями, зробленими з різних ракурсів.

Здавалося б, більше нічого цікавого. Напрошується лишень висновок про те, що старенька світлина-поштівка зафіксувала центральну частину нашого міста в період Першої світової війни, та в повоєнний час. Якщо ви так думаєте, то – не помиляєтеся.

Справа в тому, що в той час, коли я розпитував старожилів, готуючи до видання історико-краєзнавчий нарис «Місто над ставом» (вийшов, як відомо, друком 1997 року), потрапив до помешкання пані Стефи Саляк-Нуд у Вовчатичах. Так ось: її рідна сестра Марія Мармурович, яка мешкала в Івано-Франківську, подарувала мені ідентичну поштівку до цієї, яка є об’єктом нашого прискіпливого розгляду. Проте записи на її звороті, роблять цю світлину просто реліквією для всіх нас.

Судіть самі. Про місце її виготовлення свідчить напис: «4492. Nakl. Liba Klirsfeld w Chodorowie» (видавцем був ходорівський жид Ліба Клірсфельд). Але там же поряд зберігся ще й писаний від руки текст, який вказує на дату відправлення цієї поштівки не звідки-небудь, а таки з Ходорова. 26 липня 2016 року повідомлення писав, такий собі, Володимир Кобринський, який мабуть, переїжджав до Львова і зупинявся на ходорівському залізничному двірці, щоб змінити потяг. Зрештою, він пише про те, що наступного тижня здійснить кількаденний візит до Львова.

А ось адресував подорожуючий своє повідомлення… Наталі Кобринській. А це – не хто-інший, як відома українська письменниця, організаторка жіночого руху.

Після цього дещо пристальніше варто придивитися і до постаті самого Володимира Кобринського. Швидше за все, це – український мистецтвознавець

і етнограф, натхненник-організатор і перший директор Музею народного мистецтва Гуцульщини. Він – небіж визначного культурно-громадського та релігійного діяча, публіциста, мецената, греко-католицького священика о. Йосафата Кобринського, ім’я котрого носить теперішній Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, першим директором якого і був, власне, Володимир Кобринський.

Оскільки з першою світлиною ми дійшли певного консенсусу, то варто тепер це ж зробити і з другою.

Думаю так: якщо з об’єктом, зображеним на фото, складнощів не виникне, адже і коню ясно, що це – пожежна частина, то ось про час і місце її діяльності в нашому місті від часу публікації цього фото могла виникнути полеміка.

Дозвольте, шановні, висловити з цього приводу свою точку зору. Гадаю, що час, зафіксований на світлині, це – відрізок поміж двома війнами: Першою та Другою світовими. А ось місце дії – це територія теперішнього дитячого садочку, яка знаходиться за Палацом мистецтв. На фото можна чітко бачити його задню частину, яка колись була стіною Дому Товариства «Сокіл» (зауважимо, польського товариства, а не українського). Його споруджено у нашому містечку в 1912 році за проектом відомого львівського архітектора, чеха за походженням Карела Боубліка (1868-1925). Два слова про нього.

Народився у містечку Колінец, що на південь від міста Пльзень у нинішній Чехії. Закінчив Вищу будівельно-технічну школу при Державній промисловій школі у Брно. Наприкінці 1880-х переїхав до Львова. Працював рисувальником (1888–1889), підмайстром (1889–1894) у технічному бюро славнозвісної фірми Івана Левинського. 1894 року в його кар’єрі стається різкий поворот – йому доручили керувати спорудженням найбільшого об’єкту Галицької крайової виставки – Палацу промисловості (архітектор Франциск Сковрон, причетний також і до будівництва приміщення повітового суду в Ходорові). У 1894–1896 роках працює керівником технічного бюро фірми Івана Левинського. 29 листопада1896 року здає іспити й отримує право на будівництво у Львові. Став членом Товариства уповноважених будівничих. Крім цього був ще й актором-аматором. Керував товариством «Ческа беседа» у Львові. Помер і похований у Львові.

Найвідоміші будівлі, над якими працював Карел Боублік:

*Тріумфальна арка на честь приїзду австрійського імператора до Львова (1894). Скульптурне оздоблення Антона Попеля, Станіслава Левандовського та М. Гарасимовича. Павільйон Львова (спільно з Юліушем Гохберґером), павільйон гігієни, концертної зали з розписами власного проекту.

*Будинки на вулиці Дорошенка, 11, на вулиці Куліша, 1, будинки «Під павою» на нинішній вулиці Котляревського, 22 і 24 (усі споруджені 1898 року). Скульптурне оздоблення усіх будинків виконав ймовірно Броніслав Солтис.

*Комплекс житлових будинків на нинішній вулиці Парковій, 6, 8, 10, 12 (1898–1899), та на сусідній вулиці Рутковича 10, 12, 16 (1898).

*Будинки на площі Галицькій і площі Соборній (1897–1899) у стилі перехідному від необароко до сецесії. Скульптурний декор № 2-2а виконаний імовірно Броніславом Солтисом.

*Будинок на вулиці Личаківській, 16 (1899).

*Перебудова вілли у дворі будинку на вулиці Пекарській, 11 на ательє фотографа Давида Мазура (між 1899 і 1905). Розібрана 1911 року.

*Будинки 2 і 4 на нинішній вулиці Кониського (1900).

*Будинок на вулиці Січових Стрільців, 11 (1901).

*Спільна з Яном Томашем Кудельським участь у спорудженні пасажу Гартенбергів між кам’яницями на вулицях Незалежності, Галицькою і Сотника Мартинця в Івано-Франківську. Проект бюро Фельнера і Гельмера від 1903 року, спорудження тривало протягом червня-грудня 1904 року під наглядом Антонія Рудольфа Фляйшля.

*Блок будинків у стилі сецесії на вулицях Шевченка, 4 і Леонтовича, 1 (1909).

*Будинок на на вулиці Грабовського, 6, зведений на замовлення скульптора Кароля Унца (1911). Фасад прикрашений необароковими скульптурами атлантів та каріатид авторства Унца.

*Будинок на вулиці Чупринки, 47 (1911).

*Будинок на вулиці Підвальній, 3 (1912).

*Дім товариства «Сокіл» у Ходорові (1912).

*Нереалізований проект пасажу «Rohatyn-Avenue» на місці, де нині знаходиться головний корпус Львівської комерційної академії (1905).

Якого вигляду набрав колишній дім Товариства «Сокіл», можна побачити на наступних фотках:

Ще одне доповнення дозволю собі зробити. Пам’ятаю, що в 1970-их на тому місці, а там переважали занедбані чагарники та невисокі дерева, було встановлено хокейний майданчик, де взимку заливали лід. То ж ми, дітлахи, могли і хоккей зіграти, і просто поковзатися. Простояв каток, як його називали, років три-чотири, поки не прийшов у занепад.

Ну, а зараз дозвольте представити вашій увазі дві нові світлини, котрі вкотре спровадять нас у минуле нашого рідного Ходорова.

 

Цікаво, які думки вони викличуть у вас цього разу? У мене ж відчуття таке, немовби занурився у глибину століть…

Ведучий рубрики Любомир КАЛИНЕЦЬ.