Ось уже другий рік поспіль у Дулібах та Нових Стрілищах діє проект «Створення якісно нового етапу життя людей, що постраждали від нацизму та подій Другої світової війни, через їх ресоціалізацію, залучення до цікавих заходів, участь у діалозі з молоддю» в рамках програми «Місце зустрічі – діалог», що фінансується німецьким федеральним фондом «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє».
Своїми спогадами про пережите діляться учасники проекту на зустрічах клубу «Шляхами історії», гуртка «Вишиванка», де ми познайомилися із майстринею-вишивальницею, жителькою села Дуліби Теклею Іванівною Герич.
Жінка наповнила своє життя спілкуванням з онуками, дітьми, односельчанами. Вона вражає молодь своєю майстерністю й талантом до вишивки, поетичністю слова. Народилася Т.Герич 19 серпня 1937 року у Дулібах. У 1952 закінчила семирічну школу з відзнакою. Цього ж року вступила до Рогатинського педагогічного училища. Батьки не мали можливості оплатити проїзд та проживання, тому вона повернулася у Дуліби. Працювала у полі, у радгоспі с.Садки, взимку – на Ходорівському цукровому комбінаті. 1959-го п.Текля вийшла заміж. Народила четверо дітей. Працювала у колгоспі ім.Б.Хмельницького віддано і сумлінно, за що була іменована «передовим працівником». Відзначили її грошовою премією, в дарунок отримала холодильник «Дніпро».
Життя… Цікаве і складне. Попри важку працю, домашні клопоти Текля Іванівна завжди вишивала. Вишиває і сьогодні – має голку, якою шиє вже більше, ніж сорок років. Маленькою перейняла цю любов від своєї мами – Марії Степанівни Солтан. Всі жінки по маминій лінії володіли цим даром… Любов до вишивання передалась і дітям Теклі Іванівни.
У нашому краю панує безмежна любов до мистецтва вишиття. Т.Герич вишивала до церков сіл Дуліби, Грусятичі, Квітневе, Баківці, міста Ходорова серветки, обруси, рушники, хоругви, стихарі й фелони. В орнаментальних мотивах її вишивок утверджується дух української нації, естетика душі старшого й сучасного поколінь.
Звичайно, маючи такий унікальний талант, пані Текля радо відвідує гурток «Вишиванка»,приносячи старовинні вишиті речі, які давно вже стали сімейними реліквіями та бережливо передаються з покоління у покоління, від матері до доньки. Натруджені руки розстеляють на столі барви вишиття як на білесенькій сучасній панамі, так і на старовинних лляних полотнах сіруватого відтінку. Червоні півні, розмаїття повних руж на велюрових переливчастих кептариках, запасках, сорочках, блузках, обрусах, рушниках цвітуть незвичайним багатством композиційних укладів і кольорів… Перед початком роботи майстриня завжди молиться, щоб приступити до шитва з чистими думками.
Т.Герич надзвичайно позитивна людина. Любить спілкуватися із молоддю, знає багато казок, пісень, оповідок, легенд, небилиць, приказок, колядок, щедрівок і віншувань, має велику любов до поетичного слова – до будь-якої події знає вірш, вітання, побажання, з цікавістю веде бесіди про історію рідного краю.
Наші зустрічі двох поколінь, двох епох – це не тільки мистецтво ручної праці, це невмируще свідчення патріотизму й любові до свого, рідного, вічного, коріння якого сягає глибин культури наших пращурів.
Л.Гамеляк
ХОДОРІВЩИНА, 6 червня