Міжнародний конкурс «Мій рідний край» двадцять років об’єднує молодь України й зарубіжжя. Започаткований у 1997 році Союзом українок конкурс впродовж двох десятиліть об’єднав понад чотири тисячі школярів і студентів з України і зарубіжжя. Творчим ужинком дослідницьких змагань молоді є тринадцять збірників робіт переможців і три окремі видання, присвячені титанам нації Т.Шевченкові й І.Франкові. Особливо приємно, що одними з перших у золотоглавому Києві нагороди отримували ходорівські школярі – Р.Урус й О.Вакулюк. У різні роки переможцями конкурсу «Мій рідний край» ставали ходорівчани І.Яворська і Л.Саляк, І.Калинець і Д.Витрикуш, Я.Колодницька.
16 вересня у сесійному залі Львівської міської ради відбулось підведення підсумків ХХ Міжнародного конкурсу учнівської та студентської молоді «Мій рідний край», яке співпало із святкуванням 100-річчя створення найбільш діяльної громадської організації – Союз українок, що надало ще більшої ваги дійству.
Урочистості з побажаннями конкурсантам служити Богу і народу своїм талантом благословив отець Михайло Гайвак. З вітальним словом до присутніх звернулися незмінна голова конкурсної комісії, заступник голови Союзу Українок України Р.Федак, народний депутат України О.Юринець, голова Союзу українок України О.Хомик, голова Організації українських жінок у Великій Британії М.Фінів, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою І.Ключковська, представник Національної ради жінок України В.Цвид, заступник голови конкурсної комісії, директор Львівського навчально-методичного центу освіти О.Приставська та ін.
Конкурсна комісія, до складу якої входять відомі науковці, вчителі, громадські діячі, проаналізувала 290 наукових, дослідницьких, пошукових, творчих робіт юнаків і дівчат з 22 областей України та Італії і визначила переможців у 16 номінаціях.
«Зіркою» цьогорічного конкурсу «Мій рідний край» стала юна італійка українського походження – дев’ятирічна Софія Лоренцо. Вона отримала найвищу нагороду – «Перлина конкурсу» у номінації «Ми – горда нація», досліджуючи життя і творчість Лесі Українки у роботі «Незабутня подорож з екскурсом у минуле».
У числі кращих – представниці Ходорівської об’єднаної громади. У номінації «Етнографічне дослідження» друге місце здобула Роксолана Теодоровська, учениця Піддністрянського НВК ім. братів Олійників (науковий керівник Л.Зубрицька), за пошуково-дослідницьку роботу «Вишивка – життєдайне джерело національної культури». Анастасія Харчос, учениця Ходорівської ЗОШ 1-111 ст.№3 ім. Героя України Р.Точина, посіла друге місце у номінації «Ми – горда нація» за пошуково-дослідницьку роботу «Марія Шудрава – Лицар Бронзового Хреста заслуги УПА» (науковий керівник Л.Лобойко).
Юних дослідників і науковців, їх наставників-педагогів нагороджували грамотами Союзу українок України, цінними подарунками, кращих з кращих – подяками міського голови й Львівської ОДА, медалями Національної ради жінок України, ювілейною монетою ім.Д.Галицького, стипендіями Організації українських жінок у Великій Британії.
Особливі слова вдячності і пошани лунали на адресу жінки-легенди, жінки-патріотки Ростислави Федак, котра всі свої таланти спрямувала для служіння Богу, Україні і своєму народу.
Усі відзначені нагородами конкурсні роботи учнівської та студентської молоді опубліковані у збірнику «Мій рідний край-2017». Окремим розділом у збірнику подані роботи, присвяченні 100-річчю Союзу українок, видатним жінкам України.
Як справедливо зазначила голова Союзу українок України О.Хомик: «Двадцять років ідея святості рідної землі гуртує в Україні і поза нею істинних її патріотів, які демонструють особливе, душевно пережите осягнення того, що своє, до щему близьке і сокровенне. Адже минуле, сьогодення і погляд у майбутнє у неперевершених дослідницьких роботах немов би формують єдиний величний образ матері-України. Кожна праця – це глибоке внутрішнє переживання, виявлене у триєдиній гармонії авторської думки, серця і душі».
Марія КРАЇВСЬКА.
…І КОМЕНТАР
Відрадно, звичайно, що краєзнавча тематика знаходить належне відображення в навчанні учнів шкіл, конкурсах, ранках, позашкільній роботі. В квадраті приємно, що учнівська молодь Ходорівщини здобуває перші та призові місця мало не на кожному конкурсі чи то міжнародного, чи всеукраїнського, чи обласного масштабу.
Одначе є у цьому і гіркий присмак. Проаналізувавши теми досліджень, неважко помітити, що вони, зазвичай, носять характер опрацювання вже раніше опублікованих чи досліджених джерел. Новаторства, пошуку, бажання відкрити щось незнане, явно не зауважиш.
У цьому ракурсі однозначно потрібно кинути камінь у город вчителів історії, української мови та літератури й інших. Передусім, не має у них бажання щось віднайти в призабутій чи мало відомій історії рідного краю, покопирсатися в архівах Львова, розпитати ще живих старожилів про те, що вони пам’ятають. Вже не кажемо про те, щоб зацікавити до пошукової праці школярів. Про що може іти мова, коли в історико-краєзнавчий музей, який діє при Ходорівській ЗОШ №1, рідко хто вчащає? А дехто навіть не чув і не знає про його існування. Відповідно, навряд чи багато хто розповість про цікаві експозиції в Бортниківській, Піддністрянській, Девятниківській школах.
З цього приводу хотілося б нагади, що раніше в Отиневицькій школі діяла експозиція, присвячена видатному польському художнику Артурові Ґротгеру – уродженцю цього села. На жаль, доля експонатів нині не відома. Чимало цікавого та героїчного є в історії села Молодинче. Чого тільки важать такі особистості, як один з керівників УПА Петро Олійник-«Еней», чи письменник і обласний провідник пропаганди ОУН-УПА Микола Левицький-«Жабко»? Очевидно, що і там цілком логічно напрошується створити музей.
Або, скажімо, Ходорівська «третя» школа. Яка напрочуд захоплююча історія як самого приміщення, в якому найперше розташовувався повітовий суд, так і подальша «біографія», пов’язана з перебуванням тут Начальної Команди Української Галицької армії, Симона Петлюри, Євгена Петрушевича, Михайла Омеляновича-Павленка, Дмитра Вітовського, Олени Степанів й інших визначних українських цивільних і воєнних діячів, проведенням переговорів з місією Антанти в 1919 році та інше. На превеликий жаль у стінах школи це ніяк не відображено до цих пір. Жодного стенду не виготовлено, а отже напрошується висновок, що ніхто не дбає як про реноме навчального закладу, так і міста в цілому. Адже такі артефакти – це надбання навіть не лише нашого Ходорова, але й всієї України.
Звісно, можна послатися на численні об’єктивні та суб’єктивні причини. Проте, погодьтеся, хто хоче, той завжди знайде можливості для вирішення найпроблемніших питань. А ще: під лежачий камінь вода не тече. Чи не так?..