До Вербиці, до Богородиці

О Маріє, Мати Божа,
Зглянься Ти над нами,
Ми до Тебе прибігаєм
З сльозами, мольбами.
Ми до Тебе прибігаєм
І серця приносим,
І у Тебе заступництва
Молимо і просим.

У десяти кілометрах на схід від Ходорова на межі з Івано-Франківщиною розкинулося напрочуд мальовниче село з милозвучною назвою Вербиця. Якщо хтось мандрує з Ходорова в сторону Рогатина доволі непоганою автотрасою повинен бути уважним. Коли впертися поглядом у вказівник «Івано-Франківська область», то можна прогавити поворот праворуч від автобусної зупинки. Акурат через півтора кілометра звідсіля і вигулькне Вербиця, перша письмова згадка про яку датується 1445 роком.

Щоб відшукати дерев’яну церкву архистратига Михаїла, на початку села кермуєте ліворуч. Потім рухаєтеся дорогою, допоки не побачите пам’ятник Тарасові Шевченку. Біля нього звертаєте до вузенької вулички, яка і виведе вас до святині. В обрамленні дерев на підвищенні східної частини поселення і притулилася зграбна церковця. Збудували її в 1850 році (згідно з іншими джерелами 1859 року), очевидно, на місці попередниці.

Зауважимо, що тутешні мешканці горді з того факту, що їм не треба «намотувати» тисячі кілометрів до далеких французького Люрду чи португальської Фатіми, до ближчих Зарваниці чи Гошова, адже вони мають свою – Вербицьку Богородицю.

Заглянувши до храму, сконцентруймо погляд на образі Небесної Володарки, який знаходиться над Царськими воротами. Сяючи різноманіттям яскравих фарб, він виглядає, ніби новесенька копійка. Проте ця ікона має досить давню історію. Старожили оповідають, що вона була відома ще за часів «бабці-Австрії». Але перш ніж потрапити до вербицького храму, образ знаходився в приватній власності.

На тому місці, де зараз у селі мешкає родина Борщинських, колись стояла старенька глиняна хижа. Її власниками було подружжя Лесівих, котре не мало дітей. В селі про них ішла добра слава. Вважали їх порядними і чесними людьми. Розмірений ритм їхнього життя перервала подія, якій судилося зворохобити не лише Лесівих, але й усю Вербицю. Ідеться про незвичайний випадок, що трапився за два роки до скасування панщини.

Якось в надвечір’я, коли дружина господаря прийшла помолитися, то побачила, що старенький образ Пречистої Діви Марії відновлюється. При цьому він заяснів якимось дивним світлом, почав прояснятися. Здивувавшись і злякавшись водночас, жінка чимдуж гайнула до сусіда Мазура. Але коли той причвалав, ясність зникла. Зникла, щоб повторитися наступного дня. Сусіди, що прийшли до Лесівих, почали довго та натхненно молитися, припавши навколішки перед іконою. Звістка швидко облетіла все село. Дійшла і до місцевого священика. Взявши хоругви, люди на чолі з душпастирем рушили на місце події. Як годиться: відправили Службу Божу.

А трохи згодом священик, порадившись з вищим духовенством, вирішив перенести образ до церкви. Це була надзвичайно урочиста подія не лише для села, а й цілої округи. Матінку Божу прийшов супроводжувати численний люд, сформувалася величезна процесія. І як встановили образ над іконостасом, так він і висить до нинішнього дня.Маститі художники дивуються вербицькому феномену. Адже фарби на ньому не тьмяніють, залишаючись непідвладними часові.

Поблизу хатини, де відновився образ Богородиці, був невеликий лісок. Селяни хотіли поставити там капличку, але пан Борщинський не дозволив цього зробити. Боявся, що численні богомольці понищать його угіддя. Однак бажання людей таки сповнилося. В 2004 році таки постала каплиця на тому місці, де сталося чудо.

На жаль, в церковних книгах не збереглося жодного запису про ті події (може й були, та невблаганний час робить своє). Проте відомо, що відновлену ікону брали до Львова на експертизу, де вона пробула два роки. Результати досліджень також невідомі. Однак ті події збереглися в пам’яті людській. Отож тепер свідчення старожилів передаються із покоління в покоління. Ще є в селі люди, які добре пригадують відпусти, що були такими велелюдними до 1939 року. Звідусіль приходили та приїздили молільники, аби поклонитися чи бодай доторкнутися поглядом до цього образу.

На честь річниці віднови ікони Божої Матері та надання Папою Римським Левом XIII повного відпусту на свято Положення ризи Пресвятої Богородиці у церкві  архистратига Михаїла в селі Вербиці уже понад десять років в середині липня відбуваються великі урочистості – відпусти-прощі під назвою «Ідем до Марії». Воістину мають рацію ті, хто твердить: не заросте народний шлях до Матінки Божої.

Відвідавши це святе місце у Вербиці, зупиніться обов’язково, ідучи попри подвір’я сім’ї Ханасів. Бо з ним пов’язана ще одна знаменна історія, яку, немов зіницю ока, бережуть старожили.

Колись шкільна служниця, зачерпуючи воду з криниці, вздріла на дні сяйво. Ще мить – і наймичка розгледіла постать у білому. Перестрашившись, прожогом кинулася до господаря і вигукнула: «Ходіть борше, бо у вашу криницю кинули якесь «стерво»!» Цей вигук, а радше негарна характеристика, змусили Матінку Божу (бо це був ніхто інший як Небесна Володарка) покинути Вербицю. Кажуть, що пустившись чимдуж лісами, Вона зупинилась аж у … Зарваниці.

По дорозі Владичиця об’явилася ще одному чоловікові. Замість того, щоб впасти на коліна і змовити молитву, той уперіщив Матір Божу по лиці батогом. Від чого у Неї залишився шрам. Більше Пречиста не показувалась нікому. Вже в Зарваниці на горі, де два пастушки пасли стадо корів, Богоматір з’явилась їм. Хлопчаки, побачивши це чудо, стали навколішки і почали щиро молитися. Пізніше на цьому місці люди збудували церкву, яка стоїть і донині. Перед входом до неї є напис: «Діва Марія – родичка Вербицька, мешканка Зарваницька».

А ось ще один варіант цієї легенди. На тому місці, де зараз знаходиться у селі медпункт, була колись хатина. Мешкала у ній вчителька, яка мала служницю. Якось та пішла до сусідської криниці й, набираючи воду, помітила незвичайне сяйво. Злякавшись, побігла до господаря, викрикуючи: «Татусю, ідіть до криниці. В ній якесь «стерво» є!» Коли сусіди прийшли, то побачили лише частину образу Пречистої Діви. Вона, образившись за таке ставлення, підземними водами помандрувала до Зарваниці. Коли тамтешній священик освячував ікону Богородиці, то з другої сторони був напис: «Вербицька родичка, мешканка Зарваницька».

Чи так це, чи ні – важко судити. Можу лише засвідчити те, що особисто чув від старожилів Зарваниці. Вони авторитетно заявляли, що їхня Пресвята Діва спочатку об’явилась таки у Вербиці. Хоча в наявних документальних джерелах наводиться інша версії появи Матінки Божої на берегах річки Стрипи. Згідно з нею монах Степан Рисан, що чудом залишився живим після татаро-монгольської навали хана Батия на Київ 1240 року, забрів аж на галицьке Поділля. Зупинився у лісах над Стрипою, бо не було більше сил продовжувати шлях. Землю огорнула на той час темна літня нічка, і чернець впав, знесилений від голоду і ран. Відтак, відпочивши, зійшов до ріки, напився води і обмив рани. Потім клякнув і почав щиро молитися, благаючи заступництва Матері Божої.

«О, Ти, що в найприкрішій хвилі
 Ведеш усіх до свого Сина,
Моя Провіднице Єдина,
Вкажи мету моїм дорогам,
Моїм стражданням і тривогам…»
(Василь Щурат «Зарваниця»)

Помолившись, монах положився на траві й заснув. І у сні йому з’явилась Небесна Ненька, поблагословила, торкнулася своїм Омофором. Прокинувшись, застав невидане диво: ранковий туман, що стелився сріблястою долиною, переливався різноманіттям барв ранішнього сонця, а посеред долини – надприродний блиск. Перемагаючи біль, він підійшов до джерела, де побачив ікону Матері Божої, віддзеркалення якої світилось у повітрі над долиною. Чернець впав на коліна перед іконою і гаряче молився. А по молитві призадумався над своїм сном.

«…Отут зрівнявся я з метою! –
…Тут я молитись буду,
Щоб на всяк час для всього люду
Моя мета – метою стала,
А місце, де крізь сон зарвала
Край риз святих слаба десниця,
Нехай назветься – Зарваниця».
(Василь Щурат «Зарваниця»)

Невдовзі повернулись до нього сили, і на честь цього чуда монах збудував на тому місці каплицю та примістив туди ікону Матері Божої. Біля неї і постала Зарваниця.

І хоч у цьому переказі ні словом не згадано про село Вербицю на Львівщині, проте людська пам’ять свідчить про зворотнє. Кому ж як не нам, мешканцям цих країв, підтримати величну славу села. А найпершим кроком до цього повинні бути наші якнайчастіші відвідини Вербиці, де в єдиному молитовному пориві маємо припадати до стіп Пресвятої Богородиці, прохаючи про її заступництво.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.