Зараз він тішить співом слухачів у своєму рідному Тернополі. А не так давно його гаряче вітала заробітчанська братія Мадрида, оскільки пісні у його виконанні доволі часто звучали у різноманітних заходах. Його дзвінкий тенор лунав під час організованих мною концертних програмах «Кохання хміль – солодкий біль» і «На Україну повернусь», презентації нової збірки віршів поетеси-заробітчанки з Коломиї Галини Коризми, творчому вечорі нашої ближчої землячки з села Пуків поблизу Рогатина музиканта, композитора та поетеси Зіновії Шепель.
Отож прошу любити і шанувати. Мій співрозмовник – співак, музикант, композитор Ігор Вовчак. Це інтерв’ю, записане в 2010 році, буде дуже доречним сьогодні, коли ми відзначаємо 15 роковину нашого перебування на заробітках у країні фламенко. Незважаючи на те, що Ігор нині в Україні – він, безумовно, залишається одним із нас, заробітчан.
Але перш ніж розпочати розмову заінтригую вас, шановні ходорівці. Не прогавте місце, яке вказує на причетність мого співбесідника до нашого рідного містечка.
– Як і коли прийшло захоплення музикою?
– Все почалося ще в дитячі роки, які минали серед простого тернопільського люду. Не було на нашій вулиці відомих композиторів, поетів і музикантів. Натомість багато сімей відзначалися інтелігентністю, а в них якраз і зростали мої приятелі. Чимало з них з ранніх років займалися музикою. Коли мені виповнилося років зо шість, почув як знайомий хлопчина на вулиці награє щось на акордеоні. Звуки інструмента настільки вразили, що мене охопила заздрість. Напевно, добра заздрість. Саме цей факт став великим стимулом, щоб і собі спробувати. Тому рішуче заявив мамі, що теж хочу займатися музикою. Тоді ще ніхто мене й не питав, але я вже знав, що буду музикантом.
У десять років мама купила баян, і я почав ходити в музичну школу. Тоді у мене і голос непоганий вже був. Бо коли при вступі прослуховували вокальні дані, то це відзначили. Років через два почав займатися ще й гітарою. Хоча мій викладач і відмовляв, вважаючи, що треба зосередитися на чомусь одному. Але я все ж наполіг на своєму, адже хотілося і те, і друге. Зрештою, шестиструнну опановував самостійно, придбавши популярний підручник «Самовчитель гри на гітарі». Дещо показували і друзі, старші за мене на чотири-п’ять літ. Багато часу присвячував прослуховуванню естрадної музики по радіо. Купляв платівки відомих груп. У той час якраз з’явилися «Бітлз». Словом, естрадна музика захопила мене з ніг до голови.
Під час навчання в школі організував вокально-інструментальний ансамбль. Ми з хлопцями грали тоді в тернопільському аеропорту. В колективі підібралися справжні ентузіасти. Мали свого технічного керівника, а я був художнім. Довелося прописувати партії для соло- і бас-гітари. Декого навіть вчив, бо добре знав басовий ключ. Останній наш концерт відбувся на випускному вечорі, де я виконав дві свої пісні.
– Тобто написав музику до них. Коли вперше проявилися композиторські здібності й чиї вірші привертали твою увагу?
– Писати музику почав десь з чотирнадцяти-п’ятнадцяти років. А ось потягу до написання віршованих рядків не було. Тексти як брав, так і беру у відомих поетів. Поклав на музику зокрема вірші Лесі Українки, Володимира Сосюри, Олександра Олеся. Хоча тут важливим є наступний момент. Поет може бути відомим, але якщо в нього важка манера написання, то музику важко підібрати. Далебі не кожний поет може бути піснярем. В цьому плані мені імпонують такі автори як Ніна Бай, Станіслав Шевченко, Володимир Вихрущ, Борис Демків, Йосип Фиштик.
– Як відбувалося твоє подальше творче зростання?
– Ще після восьмого класу зробив спробу поступити в музичне училище, але не пройшов за конкурсом. Крім цього мені сказали, що інструмент у мене дуже простенький. Хлопці вже мали «Юпітери» та інші більш дорогі баяни, які коштували від чотирьох до шести тисяч карбованців. Це мене трохи розізлило. Але я не втратив надії поступити після десятого класу.
Закінчив школу і мені запропонували подати документи в Теребовлянське культурно-освітнє училище. Там викладав знайомий композитор Роман Андрійович Малинович, який писав музику до театральних вистав. Саме він допоміг зробити програму для вступу. На цей раз спроба виявилася успішною, і я три роки провчився на відділенні народних інструментів.
Далі служба в армії, де брав участь в естрадних колективах. Оскільки армія була радянська, виконували пісні притаманні тому часові. Але після завершення служби отримав скерування для позаконкурсного вступу до вищого учбового закладу. І поступив у Київський інститут культури на оркестровий відділ. Вчився на стаціонарі. Вважаю, що чотири роки студентського життя в столиці дали позитивні результати. Попри навчання відвідував концерти зірок не лише української й радянської естради, але й зарубіжних. Потім викладацька праця, крім якої проводив активну концертну діяльність. Виступав, де тільки можна було, – в різних клубах по містах і селах. Здійснив багато поїздок Західною Україною разом з поетами. За це мене нагородили багатьма дипломами Спілки письменників України.
Але найбільший «прорив» відбувся у 1993 році, після того як на одному з концертів познайомився з відомим нашим артистом у жанрі естрадної пісні а також драматургом і театральним діячем, народним артистом України Анатолієм Горчинським. Власне, він сильно вплинув на подальший мій ріст як композитора. Але спершу я попросив у нього кілька творів, щоб вивчити їх. Маестро запропонував дві великі збірки, з-поміж яких я вибрав тридцять пісень, які найбільше сподобалися. Після цього до деяких з них зробив своє аранжування і виконував їх на концертах під гітару. Тоді переважно виступав у рідному Тернополі. А також з концертною бригадою виїжджав в область, де виступали по сільських клубах.
Згодом взяв участь у кількох всеукраїнських пісенних фестивалях. Спершу в 1993 році відбувся телефестиваль «Романси Славутича», який транслювало українське телебачення. Тоді вперше побачив себе на голубому екрані. Потім була «Боромля», де став лауреатом. Саме після цього фестивалю почалася активна співпраця з Національним радіо України, яка триває і до цього часу. Не обминає своєю увагою мою особу і тернопільське обласне радіо. Брав участь у багатьох програмах, де давав інтерв’ю, виконував свої пісні. Це була дуже інтенсивна діяльність. Робилося все на «голому» ентузіазмі, оскільки нічого за це не отримував. Але ця робота захопила мене, і я крок за кроком «розкручував» себе без допомоги спонсорів.
У 1996 році в Черкасах став лауреатом фестивалю «Крізь терни до зірок». А ще були «Пісня року», кілька радіофестивалів, де мої пісні входили в трійку кращих. Взагалі у фестивалі «Пісня року» виступав чотирнадцять разів. Був учасником заключного гала-концерту переможців у Чернівцях 1996 року. Тоді пісня у моєму виконанні «Мамина любов», музику до якої написав Анатолій Горчинський на слова Миколи Луківа, посіла друге місце. Адже спочатку не насмілювався виносити на широкий загал власні речі. Намагався брати твори відомих авторів, аби мене потихеньку запам’ятовували. Бо тоді ще був маловідомим. Хоча не скажу, що зараз дуже знаний. На телебаченні, скажімо, мене ніхто не побачить.
Найбільшим здобутком до поїздки в Іспанію став фестиваль «Осіннє золото», присвячений пам’яті відомого українського поета-пісняра Дмитра Луценка. Там я здобув премію його імені. Написав, між іншим, вісім пісень на його слова. «Зимовий вальс» і «Осінній вечір» вважаю кращими у своєму творчому доробку. А загалом у ньому майже двісті пісень. Записано чотири аудіо-альбоми. У 2000 році вийшов диск з найкращими піснями. В 2006-му з’явився диск з народними піснями, записаними під баян. Це річ для простого люду, яка не претендує на щось почесне і значне. Але там відомі для всіх пісні, які можна не лише слухати, але й підспівувати.
Торік у тернопільському видавництві «Мандрівець» вийшла у світ моя книжка «Золоті роки», в якій представлено пісні для дітей. А цьогоріч завершено роботу над третім компакт-диском «Я вам дякую, мамо», до якого увійшли пісні для батьків.
– Ігоре, а чи хтось виконує твої пісні?
– Два чи три роки тому в місті Дрогобичі Львівської області відбувся творчий вечір поета Йосифа Фиштика. Так ось: мою пісню на його слова «Франкова криниця» виконав ансамбль «Ватра» зі Львова. Були хороші відгуки на прем’єру цієї пісні. Це, зрозуміло, тішить.
(Продовження буде)
Розмовляв Любомир КАЛИНЕЦЬ.