ФАКТ…
Тема можливого місця поховання гетьмана України Івана Виговського, як і багатьох інших українських гетьманів, на жаль, і надалі залишається дискусійною. Прикро, але значна частина наукових досліджень щодо місця захоронення гетьмана Івана Виговського базується переважно на здогадках, припущеннях, домислах, версіях. Сучасна історіографія в цьому напрямку також не має нових напрацювань.
Особливий інтерес до цієї теми історики, письменники, археологи, краєзнавці почали проявляти в другій половині XIX – на початку XX ст. Власне, ця наукова дискусія виникла з моменту віднайдення заповіту гетьмана. Вперше цей документ оприлюднив професор Михайло Грушевський, якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше заповіт Виговського будуть знаходити в інших історичних джерелах.
Подаємо витяг із заповіту: “Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п’ятсот золотих на кожний рік була віддана…”
Після прочитання запропонованого витягу із заповіту все ж таки виникає запитання: а чому І. Виговський не вказав у своєму заповіті назву монастиря, чому не назвав імені ігумена скиту, адже мова йшла про конкретну суму грошей, яку родичі гетьмана мали віддати ігуменові Скиту Великого. Досвідчений правник, людина з юридичною освітою, за часів перебування на посаді генерального писаря, по суті канцлера Козацької держави, – Гетьман Виговський складав і підписував важливі документи, й раптом у своєму заповіті упускає найважливіше – юридичну назву монастиря, в якому хоче бути похованим.
Сьогодні здається, що вже в нікого не викликає сумніву, що Скит Великий в той час був другою неофіційною назвою Скиту Манявського. Але ж в той час на території колишнього родового маєтку Виговських, що на Жидачівщині, був ще один монастир, не менший ніж Скит Манявський – це Юсиптицький монастир, в якому теж була збудована церква Воздвиження Чесного Хреста (далі ВЧХ), яка мала вольності від самого гетьмана Івана Виговського (1663 р.). Офіційно в документах Юсиптицький скит згадується в кінці XVI – на початку XVII ст., хоча його заснування пов’язують із періодом Галицько-Волинського князівства. Тож мимоволі виникає запитання: який скит тоді мав на увазі гетьман, пишучи свій передсмертний заповіт?
Проведені археологічні розкопки на початку XXI ст. науково підтвердили, що саме тут, два кілометри на південь від центру с. Йосиповичі (Юсиптичі) Стрийського району, нині урочище “Бучина”, стояв великий монастир.
У дослідженні території колишнього Юсиптицького монастиря у 2002 р. брав участь також відомий львівський вчений Орест Мацюк (нині покійний). Професор Мацюк відтворив графічно загальний вигляд цього монастиря. За твердженням вченого, це був, як на той час, досить великий скит.
У Юсиптицькому монастирі, за свідченням окремих історичних джерел, було написано Євангеліє, подароване за короля Степана Баторія (1575-1586 рр.) монастирській церкві в с. Головецьке на Сколівщині, де також стояв монастир. Пізніше це Євангеліє перейшло до храму св. Василія в с. Раків цього ж району, про що свідчить напис: “Я, ієромонах Гедеон, ігумен монастиря Юсипецького, продав книгу “Євангеліє” за золотих одинадцять до с. Ракова до храму св. Василія”.
Дехто з дослідників схильний був вважати, що саме ігумену Юсиптицького монастиря і його братії заповідав гетьман І. Виговський 2000 золотих. Адже відомо, що після відходу від гетьманства (1659 р.) Виговський часто навідувався до свого родового містечка Руди. Цілком зрозуміло, що, як людина глибоко релігійна, він неодноразово відвідував церкву ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря, якій, як уже згадувалося, надав вольності гетьман. Там, мабуть, він зустрічався з монахами. Очевидно, що відвідування церкви ВЧХ в Юсиптицькому скиті та зустрічі з монахами могли стати підсвідомою домінантою при складанні передсмертного заповіту. Тобто, складаючи заповіт, гетьман не вказав назви скиту, оскільки писав про щось дуже рідне, близьке. Така версія певний час поширювалася на рівні місцевих краєзнавців. Але вона також не має вагомих аргументацій.
Щодо місця поховання гетьмана в Манявському скиті не могло б бути жодних сумнівів і понині, якщо б згаданий вище Чернігівський літопис не грішив вигадками. У цьому документі зазначено: коли дружина І. Виговського почула про смерть свого чоловіка, «упала й умерла, залишивши сина свого ще невеличкого». Але, як стало відомо з багатьох інших достовірних історичних джерел, дружина гетьмана не померла одразу, а жила ще після смерті гетьмана майже чотири місяці. За різними даними, вона померла десь наприкінці травня чи на початку липня 1664 р. Виговського розстріляли, за одними даними, 9 березня, за іншими – 16 березня цього ж року.
Значно об’єктивнішим у питанні дослідження місця поховання гетьмана був відомий український письменник, публіцист В. Будзиновський. У статті «Де Виговський похований?» він пише: «Як завіщанє виконано, то Виговський лежить або лежав в Маняві, бо тільки Манявський скит називали великим… Одна стара записка каже, що тіло Виговського спровадила його жінка до Руди на Галичині, де був приватний дім Виговського, і поховала його в Скиті коло Руди Гніздичівської, в склепі Хрестовоздвиженської церкви».
Ґрунтовне дослідження з приводу місця захоронення гетьмана І. Виговського зробив видатний український історик Іван Крип’якевич у своїй рукописній статті до журналу «Стара Україна»: «Про місце, як зложено тіло нещасного гетьмана, є декілька звісток, що суперечать одна одній, і відшукання могили Виговського стрічає значні труднощі».
Провівши глибокий аналіз існуючих уже на той час історичних документів, Крип’якевич погоджується з думкою, що гетьмана поховано в Юсиптицькому монастирі, в церкві ВЧХ.
У чому ж полягали тоді основні труднощі історика у визначенні місця поховання гетьмана І. Виговського? Насамперед у тому, що тяжко було однозначно твердити, де саме тоді стояла церква ВЧХ, якій у свій час надав вольності, як уже згадувалось, гетьман.
За свідченням старожилів (про це детально дещо пізніше), згадана церква знаходилась на території монастиря. Але ж Юсиптицький монастир згадується в офіційних документах під назвою Преображення. А відомо, що назви монастирів походили від назв церков. Тоді виходить, доводить Крип’якевич, що церква ВЧХ є не монастирською церквою, а парохіяльною. І знову ж виникає аналогічно запитання: а на якому ж місці тоді стояла церква ВЧХ? І чи новозбудована церква тієї ж назви (1712 р.), фундаторкою якої була невістка Виговського Т. Завадська, стоїть на тій же ділянці, що стара, яка, як відомо, була перенесена після зруйнування монастиря у 1675 р. військом І. Шейтана. Адже у тестаменті дружини гетьмана читаємо, що вона просить поховати її біля свого чоловіка у Скиті в церкві ВЧХ. Отже, І. Крип’якевич ставить цілком логічно запитання: «…якщо кости Виговського лежать у скиті, то не Чесного Хреста, а Преображення або у церкві парохіальній ВЧХ. Ця неясність утруднює точне визначення місця могили гетьмана, якщо ця могила справді знаходиться в Юсиптичах».
У своєму дослідженні І. Крип’якевич посилається також на лист пароха села Дашави Стрийського району о. І. Тимцюрака. У листі від 15 грудня 1906 року (лист не зберігся) отець, який теж займався пошуками могили гетьмана, писав, що сліди монастиря можна було виразно бачити ще у 1900 р. в урочищі «Бучина», неподалік від села Йосиповичі, і що там мала бути підземна крипта. Про поховання І. Виговського в Юсиптицькому монастирі однозначно стверджує також і священик о. З. Нарожняк, який теж тривалий час займався дослідженням місця поховання гетьмана і, як ніхто інший з місцевих краєзнавців, зібрав цікавий матеріал про поховання Виговського. “Не є важливо, – пише священик, – чи тлінні останки Виговського були пізніше перенесені до скиту Манявського. Це тільки здогад. Перше поховання було в Юсиптичах, і того досить, щоб там поставити пам’ятник».
Якщо вірити записам місцевих краєзнавців, то стара церква ВЧХ стояла на території монастиря. Із розповідей старожилів довідуємося, що місцеві жителі ходили молитися до монастирської церкви, а відповідно існуючий скит називали не інакше як Хрестовоздвиженським. Жодного спогаду про те, що Юсиптицький скит мав назву Преображення, на рівні записів місцевих краєзнавців ми не знаходимо. Чому в офіційних документах він згадується під назвою Преображення, потрібно ще дослідити. А чи не могла бути допущена помилка під час проведення офіційних записів?
До речі, наші посилання на розповіді місцевих жителів є достатньо аргументовані. Адже село Йосиповичі є унікальним щодо ставлення його мешканців до історичного і минулого свого краю. До 1940 року у місцевому будинку “Просвіти” зберігався літопис села. На жаль, у цьому ж році цей важливий історичний документ разом із книгами був вилучений більшовицькою владою і знищений. І тому логічно знову ж таки виникає запитання: а звідки зародилася в селі традиція такого бережливого ставлення до свого минулого? Адже інші села, які входили до володіння гетьмана Виговського, такої традиції не мали. Вважаємо, що саме поховання І. Виговського в Юсиптицькому скиті й викликало посилений інтерес місцевого населення до цієї неординарної історичної події.
Якщо уважно проаналізувати існуючі історичні джерела щодо місця поховання гетьмана І. Виговського, то знаходимо достатньо вагомих підстав стверджувати, що першим місцем поховання гетьмана була церква ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря.
Що стосується питання перезахоронення подружжя Виговських і чи воно відбула взагалі, і де саме знаходиться могила гетьмана та його дружини, то без серйозного наукового дослідження цієї проблеми віднайти могилу буде неможливо.
У 1995 році авторові цієї статті довелося зустрітися з мешканцем села Йосиповичі, місцевим краєзнавцем В. Вайдою. Краєзнавець впродовж свого свідомого життя зібрав унікальний матеріал про Юсиптицький скит. Вайда записав розповідь від свого діда такого змісту: “Що нібито Олена Виговська, як привезла тіло свого чоловіка, то поховала його під образом Чесного Хреста в підземеллі монастиря і склянім гробі, в який зложила документи. Пізніше його хотіли забрати, але люди відповіли, що його тут немає і що він похований в Маняві, щоб у такий спосіб замести сліди”. Згадана вище ікона Воздвиження Чесного Хреста (друга половина XVII – початок XVIII ст.) знаходиться в парафіяльній церкві села Йосиповичі.
Із розповіді старожила, яку записав Вайда, можна виснувати припущення, що свого часу робилася спроба перепоховати гетьмана, можливо, хтось із родичів хотів виконати його заповіт. На підтвердження, що такого перепоховання не відбулося, є те, що родичі Виговського часто відвідували саме Юсиптицький скит, а не Скит Манявський. Внук гетьмана Виговського Костянтин, за свідченням місцевого краєзнавця Вайди, тричі навідувався до церкви ВЧХ в селі Юсиптичі, а також декілька разів відвідував місце зруйнованого монастиря.
Нащадки гетьмана впродовж століття опікувалися територією саме Юсиптицького монастиря. Так, невістка Івана Виговського Тереза Завадська, як уже згадувалося, своїм коштом збудувала церкву ВЧХ (1712 р.) в селі Юсиптичах, а в 1680 р. – каплицю на місці з’яви чудодійної ікони Пресвятої Богородиці Кохавинської, неподалік від родового містечка Виговських – Руди.
Слід вважати таку надмірну опіку культових споруд з боку родини гетьмана вагомим аргументом на підтвердження, що могила Івана Виговського знаходилася на території колишнього маєтку Виговських на Жидачівщині ще у першій половині XVIII ст. Якщо останки гетьмана і його дружини перезахоронили, то це могло відбутися, на нашу думку, хіба що на території родинного маєтку Виговських. Можна припускати, що місцем вічного спочинку гетьмана могла бути церква ВЧХ, фундаторкою якої була невістка Виговського.
Наукова версія про захоронення гетьмана Івана Виговського в Манявському монастирі набула широкого розголосу в другій пол. XIX – на поч. XX ст. Мабуть, не буде помилкою вважати, що актуалізація цієї теми потрібна була для привернення уваги громадськості до збереження одного з найбільших монастирів у Галичині, адже відомо, що австрійський уряд проводив тоді політику ліквідації існуючих монастирів. Потрібно було засвідчити перед урядом Австро-Угорської імперії, що там спочивають визначні діячі української історії. Австрійська влада була досить толерантна у ставленні до українських національних проблем.
Першим, хто розпочав пошук могили Івана Виговського в Манявському Скиті, був відомий український археолог, визначний дослідних Княжого Галича Ярослав Пастернак. У 1935 р. разом із експедицією він прибув до Маняви, де впродовж тривалого часу проводив розкопки на місці можливого захоронення. “Ми розкопали фундамент монастирської церкви та монаших келій, — писав Пастернак. — У крилі (підземній камері) ми знайшли дерев’яну домовину… Поховання Гетьмана там не було. Можливо його перенесли після опущення Скиту монахами 1785 р. в інше місце».
Значний внесок у пошук могили Івана Виговського зробив свого часу дослідник Володимир Феданків. Він також проводив розкопки у Скиті Манявському і навіть видав інформацію про те, що йому вдалося розшукати надмогильну плиту з надгробником гетьмана. Тільки де поділася знахідка, коли і як вона зникла, ніхто не знає й досі.
У 1993 році до Скиту прибула історико-археологічна експедиція під керівництвом дослідника Богдана Томенчука. Розкопано місце, де, за переказами, мав бути великий монастирський цвинтар, але також нічого не знайдено. Правда, під час розкопок з’ясувалось, що в 1940-х роках, під час розширення центральної дороги, біля західної в’їзної дороги до Скиту робітники знаходили чимало людських кісток. Можна припустити, що серед могил на монастирському цвинтарі зруйновано і могилу гетьмана.
Якщо Скит Манявський досліджувався тривалий час відомими археологами, то, на превеликий жаль, Юсиптицький скит дослідники оминули належною увагою. Вперше про Юсиптицький монастир як місце поховання гетьмана на рівні наукового дослідження скаже історик Володимир Голяк у своїй праці «Віднайдемо могилу гетьмана України». Стосовно місця поховання, пише дослідник, маємо також інше джерело, ближче до Галичини і родини Виговських. Перед смертю гетьманська вдова склала свій заповіт, який був вписаний у Жидачівські земські книги. На жаль, вони не збереглися. З копії цього документа відомо, що Івана Виговського поховано у Скиті біля Руди Гніздичівської у склепі церкви ВЧХ, і що Олена просила своїх рідних поховати її поруч з дорогим чоловіком. Одночасно висловила жаль, як виходить з тестаменту, що не змогла виконати до кінця волі чоловіка, і не поховала його в церкві ВЧХ в Манявському скиті, а зложила тіло в іншому Скиті біля Руди Гніздичівської церкви тієї ж назви.
Вважаємо за необхідне висловити і свої міркування щодо теми захоронення гетьмана. Після зруйнування Юсиптицького монастиря уцілілі залишки монастирської церкви ВЧХ, як свідчать оповіді місцевих старожилів, були перевезені в село, і з них збудовано невеличку дерев’яну церковцю. До речі, це підтверджує також у свої спогадах краєзнавець М. Лесів, який у 1930-х роках, мабуть, брав участь у пошуках могили Виговського разом із В. Будзиновським.
У своїх спогадах краєзнавець розповідає: «Тоді недалеко від монастиря була могила, і старші люди казали, що в цій могилі похований хтось із Виговських і що в ній мають бути якісь скарби». Він також підтверджує, що вищезгадану монастирську церкву перевезли саме до села. Якщо вважати, що церкву турки не зруйнували і її справді було перевезено в село, то чи не могли тоді водночас і перезахоронити гетьмана? Тільки де саме? І що то була за могила неподалік монастиря, про яку розповідав М. Лесів? А тепер поміркуємо, чи могли у той час виконати волю гетьмана його родичі, потай перевезти тлінні останки подружжя до Скиту Манявського і там похоронити їх уже на монастирському цвинтарі? Адже єдиному синові гетьмана Остапу було тоді понад 20 років. Після смерті гетьмана і його дружини минуло 11 років. Втрата найрідніших людей була ще свіжою в пам’яті сина і найближчих родичів. Правда, з окремих історичних джерел довідуємось, що син гетьмана характеризувався не з найкращого боку щодо своїх моральних якостей. До речі, що стосується самого змісту заповіту дружини гетьмана Олени Виговської, то тут маємо різночитання у викладі багатьох істориків.
Чи віднайдемо могилу гетьмана України Івана Виговського: версії, здогадки, аргументи (Частина друга)
Степан РЕВУЦЬКИЙ.
Факт відслідкував Любомир КАЛИНЕЦЬ, Мадрид-Ходорів.