ФАКТ І КОМЕНТАР / Чи віднайдемо могилу гетьмана України Івана Виговського: версії, здогадки, аргументи (Частина друга)

ФАКТ І КОМЕНТАР / Чи віднайдемо могилу гетьмана України Івана Виговського: версії, здогадки, аргументи (Частина друга)

Наприклад, відомий польський історик Й. Ролле, який тривалий період свого життя докладно вивчав приватні архіви польських та українських аристократичних родин, ні словом не обмовився про перезахоронення подружжя Виговських в Скиті Манявському. Варто відзначити, що Й. Ролле (1830-1894) – автор 80 історичних монографій, що лягли в основу 21 тому його творів. Важко повірити, щоб такий досвідчений історик допускався неточностей у викладі історичних фактів. «Після довгих клопотів, – пише Й. Ролле, – їй (дружині) вдалося отримати тіло чоловіка… Виговського поховали в монастирі біля Руди-Гніздичівської, в підземеллях Хрестовоздвиженської церкви». Про можливе перепоховання подружжя Виговських у Скиті Манявському автор не писав. Невже ніхто з чисельного освіченого роду Виговських не залишив би найменшого спогаду про перезахоронення своїх родичів? Слід відзначити, що Й. Ролле писав монографію «Жінки при Чигиринському дворі» понад два століття після смерті гетьмана.

ФАКТ І КОМЕНТАР / Чи віднайдемо могилу гетьмана України Івана Виговського: версії, здогадки, аргументи (Частина перша)

Про те, що могила гетьмана України І. Виговського лежить десь біля Руди-Гніздичівської, пише також наприкінці XIX ст. відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький у повісті “Гетьман Іван Виговський”. Працюючи над твором, письменник уважно вивчав архіви. Декілька разів, за свідченням місцевих краєзнавців, приїжджав до Руди, неодноразово відвідував Юсиптицький скит. Письменник записав цікаві розповіді від місцевих старожилів про те, що “старші люди довгий час наказували своїм дітям не бігати по подвір’ю Хрестовоздвиженської церкви, бо там поховані великі люди». А чи не була збудована церква ВЧХ невісткою гетьмана Т. Завадською саме на тому місці, де стояла до цього стара церква цієї ж назви, яку люди перенесли з монастиря, про що йшлося уже вище? І чи не могла ця церква бути усипальницею подружжя Виговських?

Було б, мабуть, помилкою вважати, що такі талановиті дослідники, як історик Йосиф Ролле і письменник Іван Нечуй-Левицький, покладались у своїх творах тільки на авторитет польського історика-мемуариста Миколая Емйоловського (бл. 1625-1693), який вперше в історіографії вказав на місце поховання гетьмана Івана Виговського в його родовому маєтку в м. Руді біля Стрия. Очевидно, ні Й. Ролле, ні Іван Нечуй-Левицький теж не знайшли вагомих аргументів, щоб говорити про перепоховання подружжя Виговських в скиті Манявському.

Досліджуючи місце поховання гетьмана Івана Виговського, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка кандидат історичних наук Василь Рудий, який тривалий час займався пошуком могили гетьмана на території історичної Руди, вважає, «що син Івана Виговського від першої дружини Євстахій вирішив перевезти останки родичів та близьких з монастирської усипальниці Юсиптицького скиту до родового маєтку у місто Руду, щоб над ними не поглумилися вороги».

Дійсно, на території колишнього родинного замку Виговських приблизно в той час було насипано курган понад чотири метри заввишки, де росте ще й досі дуб, названий в народі дубом Виговського. Йому, за оцінкою спеціалістів Львівського національного лісотехнічного університету, понад триста років. Але сьогодні на місці згаданої могили не можна проводити археологічних розкопок, оскільки це може призвести до пошкодження кореневої системи дерева.

Другим місцем можливого перезахоронення гетьмана і його дружини на території родинного містечка Руди міг бути тодішній міський цвинтар, де, цілком можливо, родина Виговських могла збудувати собі усипальницю. Але досліджувати це місце на рівні проведення пошукових робіт також не можна, оскільки територія згаданого цвинтаря в 1940-50-х рр. була забудована.

Найбільш правдоподібним місцем, де лежать останки гетьмана Івана Виговського, є земля села Йосиповичі Стрийського району. Цієї думки дотримувався академік, Герой України, фундатор музею Івана Виговського Б. Г. Возницький. Саме під його керівництвом у 2006 році було проведено обстеження території колишнього Юсиптицького монастиря, а в 2009 році місця, де стояла колись церква ВЧХ.

Вищезгаданий матеріал дає достатньо підстав твердити, що могила гетьмана Виговського знаходиться на території його колишнього маєтку в с. Йосиповичах, або ж на місці колишнього монастиря. Цієї ж думки дотримується також відомий вчений козакознавець, академік Богдан Сушинський. Він вважає, що заповітним місцем похованням слід вважати Скит Манявський але могилу гетьмана необхідно шукати на території Руди, що на Жидачівщині.

Сподіваємось, що найближчим часом питання місця поховання гетьмана Виговського досягне рівня фундаментального наукового дослідження, а відтак і зголосяться благодійники, які готові будуть профінансувати пошукові роботи.

Степан РЕВУЦЬКИЙ.

НОВИЙ ЧАС, 1 квітня 2013 року

http://www.newtime.lviv.ua/index.php/newtime-osobustosti-kt/1206-vuhovskuj

… І КОМЕНТАР

Якщо ви не байдужі до історії рідного краю, то вам не «вшистко єдно», що в близенькому від нашого з вами Ходорова селі Руда (не сплутати з Рудківцями, що поблизу Кам’яного, яке колисть також малу подібну назву), що поряд з Гніздичевом, знаходиться колишня вотчина славної пам’яті гетьмана України Івана Виговського. Всього лиш навсього: сісти в стрийську електричку, доїхати до Гніздичева, а там і «пішкодрала» дійти за якихось 15 хвилин попри Кохавинський монастир можна.

Нині в Руді і музей Виговського відкрито, і пам’ятник споруджено в центрі села, і колишні маєтки Виговських більш-менш приведено до ладу. А ось я, коли вперше потрапив сюди в середині 1990-их років, то ще нічим подібним і не «пахло».

Своє зацікавлення персоною Виговського і Рудою розпочав у науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові, коли випадково натрапив на періодику 1930-х років, з якої почерпнув перші відомості про можливе поховання гетьмана на території нашого району. Це ж треба: ми про козаччину так багато вчили, читали, а доторкнутися до неї можне і не їдучи в Запоріжжя, на славну Запорізьку Січ. Все – поруч, близенько. Власне, бажання долучитися до вивчення наявних документів і свідчень про можливе захоронення Івана Виговського в Руді підштовхнуло до прискіпливішого погляду на наші терени.

Фактично з усіх перелічених директором музею Виговського Степаном Ревуцьким документів у статті його авторства і я колись познайомився. Навіть статтю в колишню газету «Молода Галичина» подав і її там опублікували. Згодом в дещо іншому, так би мовити, свіжішому варіанті її помістила львівська «Аргумент-газета». Звісно, мені – не історикові за фахом, якісь фахові й глибокі коментарі важко робити. Але деякими своїми зауваженнями дозвольте і мені поділитися. Проте спочатку хотів би познайомити вас, шановні краяни, з коментарем, такого собі, читача Жидачівської районної газети «Новий час» Андрія, який з’явився на початку цього року. Читайте.    

Андрій 13.01.2017, 19:35

Та то взагалі він всюди міг бути похованим з вище наведених місць. І на території йосиповицького монастиря, і в церкві ВЧХ в монастирі, і в могилі біля монастиря в Йосиповичах. І потім бути перепохованим коли почалась польсько-турецька війна 1676 року. Тоді все опілля палили страшно. Була епідемія холери і т.д. І його могли перепоховати після того в церкві сількій в Йосиповичах, або його син перевіз у свій замок в Руду, де і поховав в кургані під тим “містичним” дубом. Версію зі скитом Манявським я відкидаю, бо логіки ховати його в скиті – нуль! А так може бути ще тисяча версій. Чому ніхто не говорить про Нове Село (5км від Йосиповичів), де у Виговських теж був замок? Там теж могло щось бути. А церква в Облазниці (6 км від Йосиповичів та Руди) XVII століття яку Виговський і його родина неодноразово відвідувала і якій подарував патериці та книги, котрі збереглись до наших днів. І церква дійшла до наших днів майже не перебудованою, такою якою ще Виговський бачив. Дивно, звичайно, як вона під час польсько-турецької війни вціліла. Це взагалі щось нереальне, бо там і битва під Журавном проходила. 100 тисяч турків і татарів там було, – ну просто диво.

Чому ніхто не висуває припущення, що Виговський і його жона могли бути похованні в церкві св.Євстахія в Облазниці, а ці всі записочки і якісь рукописи з XVII століття – це все, щоб замести сліди і щоб ніколи ніхто не дізнався, де похованні Виговські, і щоб їхні могили не були сплюндровані.

Одним словом, версій ще може бути тисяча. Треба просто почати робити: написано вже від а до я. Просто брати і шукати інвесторів, або універи мають профінансувати. Аматори-археологи, де вони всі? Чого цим зараз ніхто не займається, чому це не потрібно універам? Це просто дно і лузерство якесь. Подивитись на білорусів і на нас, та то – капець. Ми від них вже відстали на 20 років. Вони всі свої пам’ятки зберегли під державну реставрацію церков, костелів та замків. Лукашенко і білоруські універи та історики, археологи, краєзнавці це все за 20 років віднайшли і від реставрували. І несвіський замок, і оборонні костели XV-XVI століть, могили Радзивілів всі зібрали. Та все у них вже є, вони за півкроку до стандартів Польщі та Литви дійшли, а ми… А ми – вічна руїна і т.д. Треба нам лідера такого, бо нічого з нашого краю не залишиться, і могили нашого Батька – рідного нашого Гетьмана, славного переможця битви під Конотопом – ми ніколи не знайдемо! Тож треба мінятися, шукати гроші. Гроші і ще раз гроші. І копати, копати і ще раз копати, бо наговорили вже цілу гору «теорій». Хто щось знає, або хоче допомогти, – пишіть на zboiukr.net

Ось така безапеляційна заява. Більше того: навіть крик душі. Звісно, з деякими аргументами можна погодитися, з якимись – ні. Очевидно, що стан збереження історичних памяток в цілому бажає дійсно бути набагато кращим. Одначе в теперішніх умовах війни з російським кровожадібним агресором важко про щось дієве говорити. Нашій олігархічно-шизофренічній владі явно не до того, щоб дуже перейматися якоюсь старовиною і т.п. Воно їм потрібно, ніби зайцю стоп-сигнал. На жаль…

А щодо версій про могилу Івана Виговського – то тут також не все однозначно.Чимало пошуків проведено. Скит Манявський у Богородчанському районі Івано-Франківської області перекопували? Перекопували.

Покійний працівник Івано-Франківського історично-краєзнавчого музею Роман Скрипник, який зуби на цій темі з’їв, доводив мені, що Виговський ніде інде не похований, як лишень у Маняві. Ну, не знайшли його тлінних кісток, – так це нічого не значить.

Покійний мешканець села Йосиповичі (колишня назва – Юсиптичі, яка нібито походить від турецького імені Юсуп), краєзнавець і патріот своєї землі пан Василь Вайда обстоював гіпотезу поховання гетьмана в його селі, або ж недалекому лісі Бучині, де колись розташовувався монастир. Бачив я ці місця, адже пан Василь мене туди на фірі возив. І переконався, що кургани в Бучині також розкопували, до чого був причетний славної памяті доктор історичних наук, колишній директор Центрального державного історичного архіву України у Львові, а заразом рецензент мого істерико-краєзнавчого нарису про Ходорів «Місто над ставом» Орест Мацюк.

А ось археолог і викладач Львівського державного університету імені І. Франка Василь Рудий доказує, що гетьман Виговський покоїться на території села Руди: чи то поряд з дубом (археолог робив поки що безуспішну спробу розкопок на цьому місці), чи то в підземеллях колишнього маєтку (прикро, але досягти деяких приміщень не дозволило скупчення отруйних газів), чи то на сільському цвинтарі.

Про неопрелюднену Степаном Ревуцьким версію щодо села Облазниця, то її науковці не розглядають серйозно. Хоча там дійсно є варта уваги старенька деревяна церковця святого Євстахія, названа на честь сина гетьмана (Степан Ревуцький називає його Остапом, очевидно, через подібність імен – Євстахій і Остафій). А чи не міг він перепоховати тіло своїх батьків у часи великої руїни десь тут? Питання з питань.

І нарешті Нове Село. Там дійсно в сиву давнину стояв замок. Сам Василь Рудий розказував мені, що хтось із місцевих мешканців наткнувся не так давно в одному з його підземель на старовинний меч чи його руків’я. Проте до розкопок на цьому місці, мабуть, ще далеченько.

Зрештою, як і потребують більш детальної уваги інші населені пункти цієї округи, які колись належали до маєтків родини Виговських, а саме: Кохавино (з його монастирем), про яке, як місце останнього спочинку гетьмана, ніхто навіть не заїкаїться, Лівчиці, Покрівці, Ганівці, Старе Село.

Що ж, залишається насамкінець висловити відому прописну істину, а може й не одну. Надія помирає останньою. Хто стукає, тому відчиняють двері. Хто шукає, той завжди знаходить.

І якщо про історичну площину ми вже подискутували достатньо, то ось складову інфраструктурну бодай кількома реченнями мусимо означити. Що мається на увазі? Передусім туристична привабливість цих воістину унікальних теренів. Чи не варто поміркувати про бодай якийсь невеличкий готельчик, чи кемпінг, щоб зручно було подорожуючим зупинитися з ночівкою? Про заклад громадського харчування не зашкодило б подумати також. Але чи не найважливішою проблемою залишаються таки наші «славнозвісні» дороги. Скільки вже критичних стріл випущено про ці шляхи-манівці, проте віз залишається практично на одному і тому ж місці. І якщо зі Стрия до Дашави автотрасою ще сяко-тако можна їхати, то далебі, поза межею Стрийщини, дорога роздовбана, неначе нею танки гусеницями проорали. Не кращий стан дороги і від Жидачева до Гніздичева. А ось вирішимо цю проблемку, і з курортних Моршина, Трускавця та з міста Лева потягнуться сюди туристичні автобуси та «пижики» від численних туристичних фірм. І тоді можна було б поєднати ознайомлення з комплексом гетьмана Виговського у Руді, паломницьке перебування в Кохавинському монастирі святого Герарда отців-редемптористів, оглядини гарного палацу в Лівчицях і величного храму святих безсрібників Косми і Дем’яна в Гніздичеві (зауважимо, літніх, оскільки храмовий празник припадає на 14 липня, на відміну від нашого Ходорова, коли празник святкуємо 14 листопада). Та чи «болить» у когось голова про все це?..    

Проте, як би там не було, але нам, ходорівцям, важливо все ж інше: не камінцем на канапі лежати, а сісти в поїзд і гайнути на благословенні кохавинські простори, які дихають і надзвичайною побожністю, й історією, що сягає часів українського гетьмана Івана Виговського.

Факт відслідкував і прокоментував Любомир КАЛИНЕЦЬ, Мадрид-Ходорів.