Чудотворна ікона Пречистої Діви Марії в Жидачеві
Не відомо достеменно, відколи в старовинному Жидачеві, яке колись мало назву Удеч, на восьму неділю після Великодня святкують празник. Його не назвеш ні храмовим, бо церква названа на честь Воскресіння Христового, ні престольним.
У цей день віддають почесті покровительці міста – Матері Божій, уособленій в чудотворній іконі. Вона зберігається у святилищі за престолом. Над нею – зображення Святого Духа у вигляді посрібленого голуба на тлі золотих променів. Її називають по-різному: жидачівська велика Панагія, Богоматір Воплочення, жидачівська Оранта, жидачівська Богородиця. Місцеві краєзнавці стверджують, що ікону в особливий спосіб (існував певний ритуал) почитали у восьму п’ятницю після Воскресіння Господнього, але згодом урочистості перенесли на неділю. Отож кожного року до Жидачева приходить багато вірних, щоб помолитися перед святинею, возвеличити Пречисту Діву Марію, попрохати у неї заступництва для себе і своїх рідних.
Цікавим є і ритуал, який, напевно, також зберігся віддавна. Відомо, що жінкам заборонено заходити в святилище. Однак у цей день відчиняються бокові ворота, і жінки мають змогу пройти навколішках повз ікону Владичиці. І треба бачити, з яким трепетом та благоговійністю вони це роблять, прохаючи у неї виздоровлення та вимолюючи відпущення гріхів.
Як стверджують мистецтвознавці, ікона є унікальною пам’яткою українського середньовічного малярства, бо образ Богоматері на весь зріст з піднятими руками зустрічається дуже рідко. Але про неї знає лише невелике коло дослідників. Проте навіть і вони не знайшли чіткої відповіді на запитання, коли ж написано Оранту, і як вона потрапила до Жидачева.
На звороті іконної дошки зберігся напис: «Образ цей воплочення Пречистої Приснодіви Марії Богородиці, намальований і відданий до монастиря Жидачівського в році Божому 1406. Єромонах Вениамин». Незважаючи на вказаний рік, ця дата видається сумнівною. Донька професора Іларіона Свєнціцького Віра, беручи до уваги стиль виконання та характер орнаменту, відносить ікону до серединиXVI ст. Відомий український мистецтвознавець Володимир Вуйцик, аналізуючи напис з погляду палеології, стверджує, що начерк літер можна віднести до XVII ст., або й до пізнішого часу. Щодо особи єромонаха Вениамина, то мистецтвознавці схиляються до думки, що саме він писав ікону.
Є кілька версій про те, як святиня потрапила до Жидачева. Згідно з деякими переказами вона спочатку з’явилася на груші. На тому місці, де вона росла, пізніше збудовано церкву і монастир, в якому жило сім монахів-Василіян. Невдовзі ікону перенесли до церкви в село Лисятичі (тепер Стрийський район). Але звідти вона дивним чином повернулась на своє місце. Проте, ненадовго. Ріка Стрий, що протікала поблизу, підмулила береги, і монастирська церква завалилась. Але за наказом жидачівського священика Івана Жигаловича ікону встигли перенести до іншої церкви. У 1772 році коломийський стольник Дмитро Шумлянський подарував дуба для встановлення фігури на місці храму, який зруйнувала ріка. Того ж року цуцилівський староста Каетан Шептицький купив для Жидачівської Богородиці дві срібні корони з дорогоцінними каменями.
Згідно з іншою легендою, ікона приплила рікою, і знайшли її біля мосту. Кажуть, що місцем, де її підхопили хвилі, а отже й місцем її народження був оборонний василіянський монастир у селі П’ятничани Стрийського району.
Велика пожежа 14 травня 1888 року знищила майже три чверті міста, в тому числі Воскресенську церкву, побудовану в 1848 році. Чудом були врятовані деякі церковні книги, утвар та чудотворна ікона Богородиці Воплочення. Після пожежі святу ікону Богоматері було передано до римо-католицького костелу Успіння Діви Марії. Тільки через тринадцять років після пожежі парафіяни змогли збудувати прекрасний мурований храм Воскресіння Господнього і 21 вересня 1901 року урочисто освятили його. Чудотворну ікону Матері Божої помістили у святилищі за престолом і заслонили образом Непорочного Зачаття. Ще з XVIII ст. Благодатну ікону нарядили у деревяні золочені і посріблені шати та увінчали розкішною металевою короною. Невід’ємним її атрибутом стали і коралі.
Про те, що ікона користувалася величезною шаною в містечку свідчить хоча б такий факт: до 1939 року територію за іконою Пречистої Діви називали «Запречисте». А на відпусти, які відбувались від суботи перед Зісланням Святого Духа до суботи після Зіслання, збиралось дуже багато людей з найвіддаленіших куточків Галичини.
Відомо, що хроніку чудес і ласк Богородиці під заголовком «Руно орошеное пречистой Діви Марії чудодійственная бладати роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві» ведено від 1750 року. Однак книга, в якій вони були занотовані, не збереглася. Жидачівська Оранта як чудотворна ікона увійшла в літературу ще в минулому столітті. Вперше інформацію про неї подав відомий вчений отець Антін Петрушевич у своїй «Сводній Галицько-Руській літописі». Згодом ікону згадували у своїх працях В.Щурат, А.Мельник, М.Голубець та інші. Перший хто звернув увагу на цю незвичайну пам’ятку українського малярства з наукового погляду, був професор Іларіон Свєнціцький.
Ще одним феноменом чудотворної ікони є давнє щорічне вшанування Жидачівського образу на празник Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) у діброві села П’ятничани Стрийського району біля дерев’яної каплички, де б’є цілюще джерело. Тут колись знаходився василіянський монастир «Стриянець». У 2000 році в капличці помістили копію чудотворного образу Жидачівської Оранти без шат. Побувайте тут і відчуєте благодать, напившись цілющої води.
Нині, коли поступово відроджується духовність, важливим завданням є також возвеличення і почитання наших святинь. Звичайно, організовувати прощі до Люрду, Фатіми, Ченстохови (Ясна Гора), Кальварії – справа потрібна. Але ми інколи забуваємо, а то й не знаємо взагалі, про свої власні. І якщо Зарваниця, Гошів, Крехів, поступово стають місцями великолюдних паломництв, то Жидачеву ще треба відродити минулу славу.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.