Заробітки за кордоном – це не лише важка повсякденнна праця, після якої нічого не мислиш, лишень би розпластатися на ліжку й забутися в сні. Ну-ну, звісна річ, що є і вихідні. Щоправда, всякий проводить їх згідно зі своїми уподобаннями. Дехто цілісінький божий день «валяється» на дивані, не бажаючи навіть телевізор «цикнути» чи в інтернет глипнути. Є й такі, що очікують кінця робочого тижня, щоб «нализатися» до бісиків. Хоча це далеко-далеко не всі. Переважна більщість не лише про хліб насущний думає, але й воліє змістовно провести вільну годину. Я ж у позаробочий час намагаюся не забувати здобутий мною фах «борзописця». Кожному, як небезпідставно твердять, своє. Отож можете уявити моє захоплення, коли довідався, що з 5 по 16 травня 2004 року в іспанській столиці відбуватиметься чемпіонат Європи з водних видів спорту, в якому змагатимуться наші краяни.

Тоді, рівно десять років тому, доріжки басейну «Мадрид-86» виявилися напрочуд успішними для української збірної. Наші спортсмени вибороли перше загальнокомандне місце серед країн Старого Світу, завоювавши одинадцять золотих, три срібних та шість бронзових медалей. Для українських спортсменів такий виступ став найуспішнішим за часів незалежності нашої держави і вселив певний оптимізм напередодні Олімпійських ігор, які повинні були стартувати через три місяці в грецьких Афінах.

Ясно, що я не міг обійти стороною такі змагання, тим паче, що у них брала участь наша всесвітньо відома «золота рибка» Яна Клочкова. Лише один перелік її спортивних здобутків зайняв би, мабуть, зо дві сторінки. Обмежуся найосновнішим. Яна – майстер спорту міжнародного класу з плавання, багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів України, Європи та світу. Переможниця всесвітньої універсіади, чотирьохразова олімпійська чемпіонка. Встановила 50 рекордів України у 25-ти та 50-ти метрових басейнах. Рекордсменка світу на дистанції 400 метрів комплексного плавання. 18 серпня 2004 року їй присвоєно звання «Герой України». Нагороджена орденами: «За заслуги» III ступеня (1999 та 2002 роки), княгині Ольги I ступеня (2000 рік).

Буквально вислідивши її поблизу басейну, насмілився зупинити. І хоча ліміт часу, оскільки поспішала на тренування, не дав можливості довго спілкуватися з уславленою чемпіонкою, проте на пару запитань вона все ж відповіла. А ось у її тренера Ніни Кожух пощастило взяти повноцінне інтерв’ю.

Тож спершу запитання до Яни.

– Іспанська вода і торік, і тепер стала щасливою для тебе. Минулоріч у Барселоні ти здобула золоті медалі на чемпіонаті світу і ось зараз підкорила верхні щаблі на європейському чемпіонаті в Мадриді. Яно, як тобі пливеться тут?
– Добре. Хоча не такі вже й високі секунди показую. Мабуть, пік форми повинен припасти на Олімпійські ігри. А взагалі Іспанія – дуже гарна країна, куди ми завжди радо приїжджаємо. І люди тут надзвичайно приємні й люб’язні.

– Ти відразу ж повернула розмову, зміщуючи акценти на своє замилування Іспанією. Чи в своєму щільному робочому графіку знаходиш віконця, аби ще й ознайомитися з цікавими місцями, архітектурними пам’ятками тощо?
– Звичайно. Ось і нині зранку, коли мала перерву в тренуванні, бо змагатимуся аж завтра, оглянула столицю. Це вже ввійшло в звичку: знайомитися з містами, де ми буваємо. І я обов’язково «викроюю» час для цього. Не сиджу в готелі сиднем, а знайомлюся з іншими традиціями, смаками, уподобаннями, архітектурою і так далі.

– З цієї нагоди мені пригадуються спогади консула Генерального консульства України в Барселоні Дмитра Подойми, котрий ділився враженнями від спілкування з тобою і твоїм тренером під час Х чемпіонату світу з плавання, який відбувся в столиці Каталонії влітку 2003 року. Тоді ви виявили бажання ознайомитися з пам’ятками історії та культури і, сівши на екскурсійний автобус, у супроводі пана Дмитра оглянули місто. Як засвідчив консул: залишилися задоволені. А у нього склалося чудове враження про вас не лише як про видатних спортсменів, а й особистостей з високим культурним рівнем, яким не байдужі здобутки інших народів у всіх сферах діяльності.
– Приємно, звичайно, почути такі компліменти, але… Даруйте, на цьому мушу попрощатися, бо час виходити на водну доріжку. А за мене продовжить Ніна Федорівна.

– Гаразд, Яно, зичу тобі подальших успішних стартів. А інтерв’ю має всі шанси стати нестандартним. Так би мовити «стрільба дуплетом», тобто починає один, а продовжує інший. Тим не менше, пані Ніно, ви задоволені виступами своєї вихованки? Все ж таки дві золоті медалі вже «спіймала».
– Яна зараз у хорошій формі. Виграла вже вп’яте поспіль на чемпіонатах Європи свою коронну дистанцію – 200 метрів «комплексом». В активі росіянина Попова чотири золоті медалі, і якщо він переможе на дистанції 50 метрів вільним стилем, то вони зрівняються. Тому точитиметься напружена боротьба за перше місце серед переможців на одній дистанції.

– У «комплексі» рівних Яні наразі не видно. А в інших дисциплінах ваша підопічна братиме участь?
– Так. Виступатиме на 400-метрівці вільним стилем в останній день змагань. Ми давно не пливли цю дистанцію, але будемо готуватись. Думаємо, що на Олімпіаді пропливемо також і 800 метрів. На цій дистанції Яна була другою на попередніх іграх. Ми чотири роки на ній не виступали, а тепер спробуємо.

– А чи зустрічаєте тут наших фахівців і спортсменів, які виступають зараз за інші країни? Нашій з вами зустрічі, скажімо, сприяв головний тренер і технічний директор збірної Іспанії зі стрибків у воду, наш земляк Михайло Угрюмов.
– Тішуся, що Михайло так успішно прижився в Іспанії. Його вихованки Долорес Саєс де Ібарра та Лейре Сантос здобули срібні нагороди у синхронних стрибках з десятиметрової вишки. З величезною насолодою прочитала твоє інтерв’ю з Угрюмовим, вміщене на сторінках «Комсомольської правди в Іспанії». Неозброєним оком видно, що Михайло – постать неординарна. Такі, як він, рухають вперед не лише спорт.
Зустрічаємо й інших наших спеціалістів, знайомих ще з часів колишнього союзу. Ось і з росіянкою Ніною Живаневською розмовляли. З усіма підтримуємо добрі стосунки, радіємо їхнім успіхам.

– Ніно Федорівно, а чи надходять привабливі пропозиції Яні з-за кордону?
– Кличуть, звичайно. Але одночасно й бояться. Сильних спортсменів, конкурентів побоюються. В Америку Яну запрошували і вчитися, і тренувати. Але я кажу так: Олімпійські ігри завершиш, а потім вирішуй. Вона ж іще молода. Ось тільки двадцять два роки виповниться в серпні. А після Олімпіади нехай вибирає. У мене ж в Україні нове покоління підростає. Адже чоловік готує зміну, де є дуже здібні дітки.

– Ви часто подорожуєте, змагання відбуваються в багатьох куточках земної кулі. Як і нам заробітчанам, вам, напевно також притаманне почуття ностальгії. Чи скучаєте за рідною домівкою?
– Дуже. Може, ми й Яну так виховали, що і її тягне в Україну. Бо, буваючи на змаганнях за кордоном, думаємо про повернення. Але після Олімпіади Яна буде вибирати чи тренуватися в Україні, чи ні. Заміж їй ще ранувато, як на мене. А дівчина вона гарна, розумна, добра. Тренується ж у мене зі семи років. Привчена до дисципліни, відповідальна. Бо, певно, нам притаманні ці риси. І це від нас передається. В першу чергу виховуємо людей, а вже потім спортсменів. А ще ми добре розуміємо одна одну. І якщо є таке взаєморозуміння, то тоді все й вдається. Хоча і вона, і я допускаємо помилки. Але, очевидно, ми знайшли ту «золоту» серединку, яка нам підходить. Якщо я можу бути дуже емоційною, то вона в той час спокійна. І це нас врівноважує. А ще є одна обов’язкова річ, якої дотримуюся повсякчас: не дозволяю собі принижувати нікого. Хоча ніколи й не дозволяю принизити себе. Не для похвали буде сказано: цінуєш себе – цінуватимеш інших.

– Щиро вдячний вам і вашій підопічній за розмову. Бажаю здобувати лише найвищі вершини, а також сповнення усіх мрій.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.