ІСПАНСЬКА СТОЛИЦЯ ВШАНУВАЛА УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК-МАТЕРІВ

Posted on Тра 28 2017 - 9:57pm by Дорош Тарас

Нехай святиться нині й повсякчас святе ім’я твоє благословенне, мамо, … і в Україні, і в Іспанії, й деінде

Початкові слова в підзаголовку включно до слова «мамо» це – перші рядочки з приспіву відомої пісні «Ода матері», яку виконує знаний в Україні шоумен Михайло Поплавський. Власне, вони, як на мене, увінчали дводенне відзначення Дня матері в Мадриді та його передмістях. Перепрошую: не дводенне, оскільки українці околиць іспанської столиці почали вшановувати найдорожчих у світі осіб ще 30 квітня, коли в місті Торрехоні-де-Ардос відбувся фестиваль творчих колективів українських шкіл мадридського регіону.

Після тих таки перших слів приспіву з «Оди матері», але вже після другого куплета: «… Матусю-мамо, що зростила нас, ясна і світла, рідна наша нене…» учасники і суботньої концертної програми, 13 травня (у культурно-освітньому центрі «Дивосвіт», що в містечку Алькоркон), і недільної в актовому залі української парохії Благовіщення (неподалік від площі Іспанії, що майже в самому центрі Мадрида) вклякнули на праве коліно і так простояли, схиливши голови, весь програш, аж до повторного приспіву. Цим самим віддали належну пошану тим, без кого не можна уявити нашого життя: матерям, бабусям, сестрам, дружинам, тещам, нареченим, донькам, внучкам і т.д. А загалом, жінкам-світочам, жінкам-трудівницям, жінкам-берегиням життя на Землі.

Зауважу, що до поклону вдалися виключно мужчини, які, за поодиноким вкрапленням представниць чарівної половини людства, склали основу концертної програми в обох названих українських острівцях великого іспанського «моря». Саме таким задумом: піднести подарунок до Дня матері нашому жіноцтву, і керувалися ініціатори цих двох концертів, серед яких фігурувало чимало вихідців з Львіщини, зокрема ходорів’янин Ярослав Калинець.

Додам, що пісня «Ода матері», а також уже згадуваний поклін усіх учасників програми, стали заключними і чи не найяскравішими акордами всього дводенного святкування. Не бажаю применшувати вагу іншим номерів – яскравих, оригінальних, хвилюючих, ліричних, романтичних: словом таких, що хапали за серце, – проте останній, неначе логічно підсумував ці два дні, тобто став квінтесенцією свята. А якщо деталізувати, то це означає: як би наші мужчини в повсякденні деколи не заливали нам, жінкам-матерям, сальця поза шкірку, – все одно вони нас люблять, шанують, готові на руках носити, леліяти і догоджати. Підтвердженням цієї тези і стала, власне, концертна програма «Найріднішим, найдорожчим, найчарівнішим», підготовлена мужчинами-заробітчанами і в Алькорконі, і в Мадриді.

Музичну канву цих двох концертів «плели» вже добре знані в українському заробітчанському середовищі мадридського регіону музиканти та співаки: два Ярослави – Допілка та Калинець (перший з Трускавця, другий – наш ходорівський). Клич, кинутий ними,  підхопили їхні колеги-музиканти, котрі, як ніколи, в такій значній кількості виявили бажання взяти участь у програмі. Надіюся, що легко здогадатися чому. Тож можу констатувати той факт, що за моєї пам’яті (а це – відрізок часу практично з 2000-го року) ще не було чутно стільки інструментів в одному концерті. А тут – і два акордеони, і дві «клавіші», і дві гітари, і дві труби, і два саксофони (на одному з них вигравав син Я. Калинця – дев’ятикласник української суботньої школи «Дивосвіт» Михайло), і губна гармошка, і бубон. Звісно, це не могло не вплинути на загальне звучання всього ансамблю, чи то пак оркестру, за яким глядач (а це, як правило, особи середнього віку) так скучив. Адже ніякі «мінусовки» не здатні замінити «живу» музику.

Цікаво, що організатори (вони ж і сценаристи, і режисери-постановники, і ведучі-конферансьє, і співаки, і декламатори) побудували програму, базуючись на трьох основних «китах»: в’язанці пісень про маму, «віночку» з творів про жіночі імена та пісенному «букеті», тобто низці пісень про квіти. Скажімо, перший блок сформували такі відомі широкому загалу твори, як «Мамина криниця», «Била мене мати», «Нині, нині мами нема», «Пісня про рушник» («Рідна мати моя»). До другого ввійшли «Гуцулка Ксеня», «Гоп, шіді-ріді, Марічко, люблю тя», «Оксано-Оксано», «Іра, Ірина, Іруся». А ось «Черемшина», «Троянди на пероні», «Барвіночок хрещатий», «Любисток», «Червона рута» склали прегарний букет. Співали їх майже всі учасники в тих, чи інших конфігураціях: сольно, в дуетах, тріо, квартетах і т.п. Одначе, всі ці попурі знаходили відгомін у глядачів (а це було помітно навіть неозброєним оком), які не просто плескали від захоплення в долоні, але й підспівували артистам. А ось поміж цими трьома в’язанками було «вплетено» інші пісенні твори, та створено, таким чином, довершену тематичну композицію.

Виділити якісь окремі  номери, які найдужче сподобалися, – рука не підніметься. Адже чи не кожнісінька пісня, танець, гумореска приваблювали якимось своїм особливим шармом, колоритом, мелодійністю, душевністю й т.д. Тому не залишається нічого іншого як усіх їх перелічити. Упродовж цих двох днів глядачі почули такі пісні: «Матусина хатинка» (у виконанні Андрія Шевчука), «Біля тополі» (гурт «Водограй» у складі двох Романів – Якуб’яка та Демчука, а також Андрія Пилип’яка – уродженця Рудок, що на Самбірщині),  скрябінська «Мам» (Вадим Кучер), «Мати-емігрантка» (її заспівав учень п’ятого класу української суботньої школи «Дивосвіт» Андріан Кашаний), «Бабусина вишиванка» (третьокласник цього ж навчального закладу Сашко Конончук). Дві пісні («Молитва за Ісусика» та «Ось на скрипочці я граю») надзвичайно мило й артистично виконали наймолодші учасники програми – ансамбль учнів суботньої школи при парохії Благовіщення (керівник Лідія Скальська). А далі настала черга пісенних речей, присвячених коханим (дружинам, нареченим). І тоді незрівнянно звучали: «Боже, як я тебе люблю» (Іван Ткачук разом з Ярославом Калинцем), «Лиш тебе одну люблю» (Олег Наумов – корінний самбірчанин), «Тільки ти моя» (Юрій Якимів), «Кличу тебе» (Іван Голяк), «Вовчиця», «Дружині», «Без тебе в’януть у душі моїй квіти» (дует «Меломани» у складі Олексія Васильченка та Володимира Бабія), «Сусідка» (чоловічий квартет хору парохії Благовіщення). А ось Василь Спринь (також зі Самбора, між іншим, сусід вже згаданого Олега Наумова) запропонував усім присутнім свою авторську річ під назвою «Ім’я Оксана» (музику та слова до якої написав самостійно, присвятивши їх своїй дружині). Крім цього неперевершено прозвучали «Донна, мадонна Марія» (Ярослав Калинець), «Ой, гаю, гаю, зелен розмаю» (чоловічий склад гурту «Українські передзвони»), італійська пісня про кохання (Андрій Лобода), «Я піду в далекі гори» (Роман Климко), «Поцілунок» (Андрій Конончук).

Вагомий внесок у хід цих двох концертів внесли їхні ведучі Іван Прокіпчук і Володимир Конончук (татусь вже згаданих співаків Сашка й Андрія, з якими в цілому вони склали найбільш чисельний творчий сімейний колектив).

Мабуть,усе ж таки треба визнати, що підвищений ажіотаж з-поміж цього переліку викликали три жартівливі пісні, співані «наживо»: спершу «Люблю тебе, моя кохана» у виконанні тріо «Водограй»,  згодом «Теплий дощ», в якій солював один із ведучих Іван Прокіпчук (він же й гуморист). І нарешті «Цьоця Рузя», яку представили Ярослав Допілка, Марія Мирга (уродженка Старосамбірського району), Альберт Павлович, Іван Ткачук. І якщо слова куплетів присутні у залі знали сяко-тако, то приспів мало хто з них не підтримав. Тож під склепіннями доволі звучно розносилося:

Цьоця Рузя воює, цьоця Рузя,

Моя ласточка, ви – мій атас.

Я один у високій напрузі

Третій місяць не сплю через вас…

Взагалі-то, вчителька української мови та літератури Марія Дмитрівна Мирга стала не єдиною представницею жіночої статі у цих святкових дійствах. Окрім неї взяли участь ще й танцюристки Вікторія Аврамчук (разом з Ігорем Чижевським виконала народний танок «Петрусь»), а також тріо жіночок з драматично-танцювальної студії Вадима Кучера при культурно-освітньому центрі «Дивосвіт» у складі Алли Танцюри, Богдани Ковалик-Литвин (уродженки Нових Стрілищ Жидачівського району) і Наталі Держко (сучасний танець «Чікаго-сіті», хоча їхні яскраві червоні капелюшки дали підставу одному з ведучих прирівняти танцюристок до героїні казки «Червона шапочка»). Одначе це було винятком із правила, адже нагадаю, що концерти готувалися як подарунок жінкам від мужчин.

Проте – стоп. Потрібно згадати ще про кількох представниць жіноцтва. Їх можна б було і до співавторів сценарію сміливо віднести, бо вірші з їхнього поетичного доробку використали в програмі. Маю на увазі Надію Карплюк-Залєсову (родинне коріння якої в селі Новий Витків на Радехівщині), Надію Леськів (уродженку Бродів) і Галину Коризму.

І ще про один танець варто конче нагадати. До нього ведучі зробили «класну» підводку, яка прозвучала з чітко окресленим кавказьким акцентом:

Палюбив грузін дивчину, украіначку,

Да душі вана лєзгіну. Грай лєзгіначку!

На Кавказі нарадился, ґенацвалі, вай!

Вільні горці, як гадиться: грай, музика, грай!..

А ось сам танок в надзвичайно експресивній і притаманній саме для кавказького регіону манері виконав імпозантний Вадим Кучер.

Якось само собою так вийшло, що Роману Якуб’якові, його тезкові Демчуку й Андрієві Пилип’яку припало співати дві пісні, присвячені матері-Батьківщині (а як же без неї ріднесенької?). Першу – «Україно, ти зелена, ляно» вони задушевно виконали в культурно-освітньому центрі «Дивосвіт», а другу – з репертуару добре знаного українського гурту «Соколи» «Все це – дари Божі» – не менш зворушливо в столичній українській парохії Благовіщення.

Зрештою, тут проявився ще один надзвичайно важливий задум організаторів: провести благодійну акцію з продажу книги «Заробітки під мікроскопом», щоб вилучені кошти спрямувати на допомогу родині загиблого в боях за село Піски поблизу Донецька колишнього голови Миколаївської райдержадміністрації на Львівщині, члена Конгресу українських націоналістів, журналіста за фахом Василя Кіндрацького. Саме в такий спосіб не перериватиметься наша тяглість до рідних сторін, а ще бажання допомагати, чим можемо.   

Насамкінець варто додати ще й такі важливі деталі, які піднесли емоційний стан жінок-матерів напрочуд високо. В Алькорконі присутнім на святі запропонували після концерту солодкий стіл, а також спільні пісні й танці в більш невимушеній атмосфері. А в українській парохії з ініціативи отця Івана Липки кожній жіночці вручили по живій гвоздиці. Тож і сама чудова концертна програма, і квіти, піднесені кращій половині людства, стали підставою для того, щоб інший наш душпастир, отець Володимир Нейлюк, зробив висновок про повну «реабілітацію» чоловічої гвардії перед жінками.

Мені ж так закортіло, щоб ці дні не були поодинокими упродовж цілого року, а повторювалися якнайчастіше.

Квітка ЛЮБЧЕНКО, Мадрид.