У 1920-1939 роках окупаційний польський режим пильно стежив за зародженням української національно-патріотичної свідомості. У Народному домі села Бортники голова «Просвіти» Григорій Білий та молодий диригент Євген Баковський організували селянський хор, який називався «Батута» (диригентська паличка). У 1937 році у хорі співали 36 сільських аматорів – 20 дівчат і 16 хлопців. «Батута» приймав активну участь у всіх дійствах, організованих у Народному домі. Голова «Просвіти» на проведення будь-якого заходу повинен був отримати дозвіл коменданта польської поліції, який пильно перевіряв репертуар заходу з національно-політичних мотивів.

У 1939 році, після Великодніх свят, у селі з дозволу коменданта поліції відбувся концерт «Народна пісня», у програму якого включили твір «Їхав козак на війноньку». Сміливі – голова «Просвіти» Григорій Білий і диригент хору Євген Баковський, тайно від коменданта, у пісню «Їхав козак на війноньку» вмонтували українську національно-патріотичну пісенну вставку невідомих авторів, у якій слухачів закликали до борні за волю України. Автор цієї газетної публікації був присутній на тому концерті. Пам’ятаю слова і три мелодії тої пісні, яку присутні на концерті слухали стоячи. Зміст пісні і сьогодні актуальний.

Їхав козак на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
– Прощай, миленька, чорнобривенька,
Бо я іду вже на війноньку!

Вставка:

– Прощай! Прощай!
Прощай! Прощай!
Ми йдемо в бій за рідний край!
Ми йдемо в бій, кровавий бій,
За Україну, за нарід свій!

Ідуть у похід козаки,
За ними вітер віє,
Сміється сонце з-поза хмар
Україна радіє.

І б’ється серце в грудях,
І пісня лунає,
Хто любить свій родимий край
Хай з нами поспішає!»

– Дай мені, дівчино, хустину,
Не дай Бог в бою загину.
Накриють очі, темної ночі
Легше в могилі спочину!

&nbs

p;

Степан КРЕГЕНБІЛЬД.

ХОДОРІВЩИНА,