Переїжджаючи залізницею зі Львова до Станиславова по дорозі після години їзди почуваємо такий самий вигук кондуктора, як пливучи з Київа до Канева долі Дніпром: «Ходорів!» Є їх два на українських землях й обох їх назви походять здається від одного пня: «ходорком ходити».
/Народна пісня:
Перед паном Хведорком
Ходить жидок ходорком/,
але котрий із них старший – не знати. Цей Ходорів, що про нього мова – буде середньо старий. Могила, що сторчить у східній стороні над містом, була мабуть місцем вічного спочинку козацького відділу гетьмана Богдана Хмельницького, що в часах Хмельниччини проходив тодішнім шляхом з Рогатина на Берездівці і тут правдоподібно попав на замок, що розсівся був серед багнищ річки Лугу й Боберки. Залога зі замку напала на нього несподівано, його побила, а побитих товариші похоронили тодішним звичаєм високо на могилі. Так говорять старі люди. Чи правда воно – не знати, але могила стоїть ще до нині та сама, що на ній мав бути колись напис: «Моїм любим козакам – Хмельницький». І шлях той є, а місце, що на ньому мав стояти цей замок нагадує тільки замкова вулиця і старенький костел.
Нині Ходорів уже досить гарне місточко. Має воно прегарну нову церкву, одну з найкращих у Польщі цукровню й рафінерію цукру, державну різню-беконарню, досить приличні хідники й болотисті вулиці. Кожного четверга зїжджаються сюди люди на торги, а кожного року в Зелений Понеділок гостить Ходорів у себе кільканадцять тисяч нашого люду, що приходить поклонитися тим, що лежать на міськім кладовищі, положенім у північній стороні міста, при дорозі до Оттиневич.
Ходорів невеликий, але він в’яже кілька залізничних шляхів і тому то подорожні хоч-не-хоч запізнаються з ним, особливо тоді, коли доведеться кілька годин ждати на залізничну сполуку. Тоді вони йдуть гарним хідником до міста й недалеко від залізничної стації бачать партеровий дім із написю: Українбанк, а побіч ще нова невикінчена будова. Це новий дім Українбанку, що в ньому приміщена Приватна Всенародня Школа ІІІ ступеня Рідної Школи. Про неї, як і саме товариство, буде тут мова.
Кружок Рідної Школи /Перед війною/.
Рідна Школа в Ходорові, як товариство, існує від 1914 року. Ходорів у тому році був майже селом, дуже болотистим і кацапським. У ньому була читальня Общества Качковського, читальня Просвіти та Народний Дім. Як читальню Просвіти, так і Народний Дім заложили в більшій частині люди, що напливали до Ходорова, як до промислового місточка з усіх сторін тодішньої Галичини, або приділені сюди залізничники, до цеї вузлової залізничної стації та залізничних верстатів. Із цими пришельцями зживалися ходорівчане і помало творили нове громадянство, що йому необхідні були культурно-освітні товариства. І от з цієї необхідности повстала нова читальня Просвіти, Народний Дім а згодом і Рідна Школа.
Трапилося, що зійшлися в Ходорові п. Северина Кабарівська, жінка залізничного урядовця і п. Стефанія Крвавичева, жінка пароха з сусіднього села Оттиневич і вони в 1914 році дали почин до заложення Жіночого Кружка У.П.Т. Рідна Школа в Ходорові. Зібрали охотників, підписали статути й намісництво у Львові дало свою згоду на заложення цього товариства в письмі за числом 1087/914. В червні того року відбулися перші Загальні Збори й на них вибрано п. Северину Кабарівську головою, а п. Стефанію Крвавичеву заступницею голови. Намічено плян праці, але цього пляну не довелося вже реалізувати, бо проголошена небавом загальна мобілізація, а вслід за нею світова війна, були причиною довголітнього застою праці в товаристві. Перша Старшина відбула всього два засідання, а протоколи з них, як і взагалі всі книги, вчасі перемаршів ріжних військ через місто пропали. За кружок Рідної Школи в Ходорові забуто…
Пилип ГОШОВСЬКИЙ. Рідна Школа в Ходорові.
Львів, 1939.
Примітка: у дописі дотримано правопису, характерного для того часу.