Всього український футбол Ходорова (під різними назвами – «Зоря», УСТ, «Вій») був присутній у чемпіонаті ЛОСФ три сезони. Якщо проаналізувати результати матчів команди у період 1931-35 років, то у Ходорові вона була чи не найсильнішою. Однак на заваді футболістам постійно ставали економічні чинники, упереджене ставлення з боку арбітрів та футбольної влади, внутрішні протиріччя серед гравців і керманичів команди, плинність кадрів… Тому здобуті на футбольному полі перемоги доволі часто рішеннями відповідних футбольних інстанцій перетворювалися на поразки. Тому клуб то декларував повний розрив з польським футболом, то знову повертався до лав ЛОСФ. У 1934 році залишки від зруйнованого УСТ спробував зібрати до купи «Сокіл», який заявив команду у змаганнях під егідою Українського спортового союзу. Але і тут ходорівчани не здобули лаврів. Їх суперниками у стрийському підокрузі були «одноклубники» із Дрогобича, бориславський «Ропник» та стрийська «Скала». Саме «малиново-зелені», двічі обігравши ходорівську команду, виграли турнір. Після річної відсутності українці знову повернулися до «великого» футболу. Повернулися під новою, «грізною», назвою «Вій»! Кардинальних змін зазнала і команда, до складу якої прийшла молодь: Іван і Євстахій Любинецькі, Василь Семигинівський, Олесь Татомир, Євстахій Дмитрів, Тома Ковалишин, Казимир Кудлик, Володимир Данилюк, Зеновій Бончинський, Ярослав Жмуркевич, Ярослав Смижук, Любомир Саляк, Теофіль Саляк, Мирон Стиранівський, Володимир Лозинський, Іван Кудлик, Гладкий, Лобода. Але і нове покоління не змогло перевершити своїх попередників: знову фініш у групі пліч опліч із «Цукровнею», знову поразка у додатковому матчі, знову «побиті горщики» із ЛОСФ. Сезон-1935 став останнім офіційним для українських футболістів Ходорова. Принаймні протягом наступних чотирьох років немає жодної згадки про матчі за участі українців. А після краху «Ходоровії» єдиним представником міста залишилася «Цукровня».

***

ХОДОРІВ ФУТБОЛЬНИЙ: з погляду неходорівця (Частина перша)

…А потім прийшов «золотий вересень» 1939 року. Нова влада не тільки на власний розсуд переформатувала карту Львівщини (Ходорів опинився у складі новостворенної Дрогобицької області), а й все життя місцевого населення. Не залишився осторонь і футбол, де на зміну клубам прийшли типові радянські «спартаки», «динами», «локомотиви», «харчовики»… За «перших совєтів» відбувся лише один повноційний сезон – 1940 року. Серед претендентів на нагороди першого чемпіонату Дрогобиччини ходорівської команди не було. Не було з цілком об’єктивної причини – ну не «тягнув» Ходорів на один рівень з такими визнаними футбольними центрами, як Дрогобич, Стрий, Борислав, Самбір тощо.

***

Практично нічого не змінилося у ходорівському футболі і з приходом німців. Оскільки новий окупант певною мірою толерантно поставився лише до українців, то з довоєнних клубів дозвіл на відновлення діяльності отримало лише УСТ «Зоря». Протягом 1942-43 років команда змагалася у турнірах, які організовувала Спортова референтура УЦК. Лідерами команди були гравці, які розпочали свій шлях у футболі ще у 30-их – Степан Бучинський, Олесь Татомир, Володимир Сохан…

Свою команду мали і працівники цукрозаводу. Оскільки в її складі переважали футболісти польського походження (а німці заборонили полякам організовувати будь-які товариства), тому «цукровикам» доводилося розігрувати свої матчі в умовах конспірації.

1931 рік.

У дебютному сезоні «сокулам» у групі класу Ц протистояли три представники Стрия – «Скала», ТУР і «Гакоах», команди вже на той час з історією і досвідом участі у серйозних футбольних баталіях. Скласти гідну конкуренцію стриянам новачки не змогли, тому сезон для ходорівчан пройшов під олімпійським гаслом «Головне – не перемога, а участь».

1932 рік.

Шляхом «Сокула» вирушили УСТ (Українське спортове товариство, колишня «Зоря») і «Дрор». Потрійне представництво дозволило футбольній владі Львова створити окрему, ходорівську, групу. За результатами зіграних матчів переможцем групи мали стати футболісти УСТ, які набрали 5 пунктів (1:0 і 0:5 – зі «Сокулом», 3:1 і 4:4 – з «Дрором»). Однак через участь у матчах «підставних» гравців українську команду позбавили трьох пунктів. Наслідком такого рішення УСТ втратило першу позицію на користь «Сокула». На завершення сезону чемпіон Ходорова зустрівся у фіналі підокругу з переможцем змагань у Львові – командою «Імператор». У 1928 році цей клуб ще виступав у вищому дивізіоні краю, однак за два сезони знову опинилася у найнижчому класі Ц. У першому матчі «столичні» гості дещо недооцінили суперника. Та й гравці «Сокула» будь-що намагалися не зганьбитися перед власною публікою. Тому результат 1:1 цілком закономірний. Через тиждень команди зустрілися вдруге, вже у Львові, і цього разу жодних несподіванок не було: перемога 3:1 принесла «Імператору» звання чемпіона підокругу і путівку до класу Б.

1933 рік.

Пік представництва Ходорова у чемпіонаті – на старт змагань вийшли «Сокул», УСТ, «Дрор», «Цукровня», «Пломєнь» і ще один дебютант – «Орлєнта» Бібрка. Вже після першого туру знялися «цукровики», протестуючи таким чином проти рішення футбольної влади анулювати результат виграного ними матчу з УСТ. Відверто неготовим до боротьби виявився «Дрор» – команда програла всім своїм опонентам. Здав позиції і минулорічний чемпіон «Сокул». Тому за всю ходорівську п’ятірку довелося «віддуватися» УСТ. Українська команда гідно впоралася зі завданням, фінішувавши у групі першою. Якби не «дружня допомога» сусідів (окрім «Сокула», УСТ «підставив підніжку» ще й «Пломєнь»), то українці гарантовано продовжили б боротьбу за підвищення у класі. А так змушені були першість у групі розділити з «Орлєнтами». Згідно регламенту, команди зіграли між собою додатковий матч. Відбувся він у Львові, на стадіоні клубу «Чарні», і приніс перемогу 1:2 команді з Бібрки.

1934 рік

На відміну від попереднього сезону, чемпіону («Ходоровія») особливо не довелося напружуватися.

По-перше, кількість учасників зменшилася до трьох: команда Бібрки перейшла до класу Б, а УСТ припинив своє членство у ЛОСФ. По-друге, команда «Дрору» остаточно «зійшла на пси». По-третє, у сезоні-1934 переможці груп без стикових матчів отримували право перейти до вищого класу.

1935 рік.

Свій дебютний сезон у класі Б «Ходоровія» завершила на останньому місці з-посеред десяти учасників. Але безнадійним аутсайдером ходорівська команда зовсім не була. Вдома команда поступилася лише двічі, натомість зіграла внічию 1:1 з майбутнім переможцем «Знєсєчанкою» та переконливо обіграла 4:1 «срібного» призера «Поціск» (обидві команди зі Львова). А от у гостях всі здобутки «Ходоровії» обмежилися одним пунктом. Серед Ц-класових клубів резервна команда «Ходоровії» виступала поза конкурсом, тому боротьба за першість у групі точилася між «Цукровнею» та українським «Вієм». Обмінявшись перемогами у двобоях між собою і «розтрощивши» третього учасника зі загальним рахунком 26:2, обидві команди фінішували з однаковою кількістю здобутих пунктів.

Як і у 1933 році, довелося грати додатковий матч, який знову завершився перемогою суперника українців. Навіть «нечиста сила» не допомогла. А «цукровики», окрилені звитягою на місцевому рівні, надалі впевнено подолали своїх опонентів («Макабі» Львів і «Стшелєц» Перемишляни) у  півфінальному турнірі. І, попри поразку у двоматчовому фінальному двобої від «Ягєлонії» Городок (3:4 і 1:4), здобули перепустку до класу Б. Оскільки цей рік був перехідним на систему «осінь-весна», то перші матчі нового чемпіонату відбулися лише у серпні. Аби команди не «сумували» без футболу, у першій половині сезону для них були організовані різноманітні кубкові турніри. Після командного різноманіття попередніх років у Ходорові залишилося лише два «живі» клуби – «Ходоровія» та «Цукровня». У кубку їм компанію (але не конкуренцію) склав «Стшелєц» із Перемишлян. Перемігши в усіх матчах, «Цукровня» впевнено виборола кубковий трофей.

1936/37 роки.

Вперше Ходорів був представлений у класі Б двома командами. Організатори змагань «розвели» ходорівські команди по різних групах. Після чудового старту (дві перемоги й одна нічия у трьох турах) «Ходоровія» несподівано відмовилася від змагань. Причина банальна – відсутність коштів. «Цукровня» сезон дограла без проблем, однак закінчила змагання на третій позиції серед чотирьох команд. Знову свою роль зіграв фактор чужого поля: у гостях «цукровики» не взяли жодного пункту.

1937/38 роки.

Через борги «Сокул» виключили з ЛОСФ. Так що вся боротьба у чемпіонаті звелася до двобою «Цукровні» та «Орлєнт». За традицією для визначення переможця знадобився третій матч, у якому перемогу святкувала ходорівська команда. А от у фіналі підокругу «цукровики», програвши три матчі з чотирьох, фінішували на останньому місці.

1938/39 роки.

У місті залишився лише один клуб – «Цукровня». Однак ані концентрація найкращих гравців в одній команді, ані фінансова підтримка з боку цукрозаводу не допомогли представнику Ходорова навіть виграти змагання у групі. Вкотре для визначення переможця знадобився третій матч, у якому «Цукровня» не змогла подолати «Стшелєц» Перемишляни – 0:3.

1939/40 роки.

Склад учасників групи залишився без змін: «Цукровня», «Стшелєц» Перемишляни, «Орлєнта» Бібрка. Однак зіграти жодного матчу команди так і не встигли: 1-го вересня почалася Друга світова війна, яка повністю змінила футбольну карту Львівщини.

1942 рік.

У рамках чемпіонату Галичини відновлена «Зоря» змагалася у першості Бережанської округи разом із командами «Лисоня» Бережани, «Роксоляна» Рогатин та «Юнак» Підгайці. Після першого кола ходорівчани впевнено лідирували, здобувши три перемоги зі загальним рахунком 12:4. А от про підсумковий розподіл місць інформації знайти не вдалося. Значно гірше зіграла «Зоря» у кубковому турнірі за чашу УЦК, поступившись «Лисоні» 1:3 і 1:5 на стадії 1/32 фіналу.

1943 рік.

Другий воєнний сезон для «Зорі» закінчився передчасно. Команду перевели до Стрийської округи, де суперники були «на голову» сильніше. У стартових турах «Зоря» поступилася з непристойними рахунками 1:7 та 0:6 миколаївському «Дністру» та резервістам стрийської «Скали» відповідно. А домашній матч проти «Ватри» з Дрогобича був зупинений на 60-ій хвилині за «сухого» рахунку: його продовженню завадила публіка, невдоволена діями арбітра. Оскільки подібні «вибрики» сталися не вперше, то покарали клуб суворо: «Зорю» зняли зі змагань за неспроможність забезпечити порядок на стадіоні. У кубку перший кваліфікаційний етап «Зоря» успішно подолала, обігравши жидачівську «Хортицю» 4:1. Наступним мав бути виїзд до Старого Самбора. Але фронт стрімко просувався на захід.

Команди Ходорова різних років

«Сокул» – 1931-33, 37.

«Зоря» (УСТ, «Вій») – 1931-33, 35, 42-43.

«Цукровня» – 1932-39.

«Пломєнь» – 1932-33.

«Дрор» – 1932-34.

«Ходоровія» – 1934-37.

«Сокіл» – 1934.

«Ганоар» – 1935.

«Харчовик» – 1950-51-?

«Авангард» – 1959.

«Колгоспник» – 1959.

«Спартак» – 1959-?-68.

«Сокіл» – 1969-73.

«Цукровик» – 1974-99.

«Зоря» («Будівельник») – 1987-96.

«Ходорів» – 2001-02, 12-15.

Найвищі досягнення ходорівського «Цукровика» 

Чемпіонат УРСР ДСТ «Колос» – III місце (1970 рік).

Кубок «Укрбурякоцукроагропрому» – володарі (1987 рік).

Чемпіонат Львівщини – II місце (1975 рік); ІІІ місце (1974,1977, 1984, 1993/94 роки).

Кубок Львівщини – фіналісти (1970 рік).

Кубок ДСТ «Колос» (газети «Вільна Україна») – володарі (1978 рік).