Далекі події неподалік від Ходорова: факт і коментар

Далекі події неподалік від Ходорова: факт і коментар

ФАКТ… У Журавні згадали про те, що 340 років тому укладено Журавненський мирний договір

16 жовтня 2016 року у Журавні скромно, проте все ж відзначили 340 років з часу укладення Журавненського мирного договору між Річчю Посполитою та Османською Портою. Договір, укладений між двома імперіями, підписали польський король Ян III Собеський та візир Ібрагім-паша Сталось це 17 жовтня 1676 року в смт. Журавно. На згадку про цю подію встановлено пам’ятний знак – колону, увінчану хрестом та таблицею з написом. За всю подальшу історію цей знак поновлювали лише двічі: 1921 та в 2004 році.

У Журавні згадали про те, що 340 років тому укладено Журавненський мирний договір

Про те, як розгорталися бої, і врешті про умови Журавненського мирного договору цікавий реферат, опираючись на різні історичні джерела та розвідки, підготувала студентка Івано-Франківського університету, уродженка Журавна Андріана Малик.
Про значення цієї події, що відбувалася на українських землях більш як 300 років тому, досі говорилося вкрай мало. За радянських часів про це воліли майже не згадувати. Мабуть, через те мало хто в Журавні й підозрював, епіцентром яких подій світового масштабу свого часу стало його селище. Натомість цілі томи досліджень зібрано польськими істориками, і це недивно, адже це їхнє славне минуле, а вони не звикли розкидатися своєю честю чи применшувати свої досягнення. На противагу нам.
Сьогодні ж з’явилась можливість заговорити про Журавненський мирний договір та його значення у більш ширшому масштабі й врешті замовити слово про нашу історію.
16 жовтня з ініціативи ГО «Асоціація польських підприємців Львівщини» у Журавні пройшли заходи з відзначення 340-річчя укладення Журавненського мирного договору. Програма заходів розпочалась із Богослужіння у римо-католицькій каплиці бл. Михайла Чарторийського, яку відслужив о. Томаш Лябус. Учасники зустрічі, а це представники культурно-просвітницького центру ім. Корнелія Макушинського польської громади м. Стрия, студенти аграрного коледжу м. Стрия, голова Жидачівського осередку польської культури Станіслав Посацький, особлива гостя – уродженка смт. Журавна, донька польського князя Казімєжа Єжи Чарторийського Барбара Чарторийська з племінником, разом із селищним головою Василем Вітром та директором Журавнівського НВК «СЗШ-ліцей» Володимиром Цукорником й кількома жителями селища побували біля пам’ятного знака, встановленого на честь підписання мирного договору. Делегація представників польського земляцтва поклала квіти до підніжжя пам’ятного знака, що вже давно потребує капітального ремонту.
Після цього у приміщенні Народного дому Журавна відбулась коротка презентаційна розповідь про історичну подію, що мала місце на теренах Журавнівщини, (реферат підготувала та зачитала Андріана Малик) про тісний історико-культурний зв’язок між українським та польськими народами, адже відомо, що саме в Журавні народився «батько польської літератури» письменник, поет Миколай Рей.
Голова громадської організації «Асоціація польських підприємців Львівщини» Тетяна Бойко розповіла про проект, реалізація якого розпочалася у жовтні 2016 та триватиме впродовж 2017 року «Журавно – місто історичної та культурної спадщини двох народів – українського та польського». У телефонній розмові п. Тетяна також відзначила, що ГО «Асоціація польських підприємців Львівщини» та Журавнівська селищна рада підписали меморандум про наміри щодо співпраці й популяризації історико-культурної спадщини українського та польського народів, пов’язаних із Журавном.
Лише прикро, що ця подія місцевою владою не афішувалася належним чином навіть серед місцевих мешканців, не кажучи вже про районний чи обласний рівень. Не варто нехтувати історією, що творилася на українських землях.

Оксана ФРАНКІВ.

НОВИЙ ЧАС, 20 жовтня

До 340-річчя битви під Журавном

Всяка війна проти чужоземних загарбників – справа закону і є першим обов’язком кожного народу.

Стендаль

Пересуваючись по українській землі, турецько-татарська орда все на своєму шляху грабувала, знищувала, спалювала. Пустіла, чорніла наша земля, рясно зрошувалась кров’ю своїх захисників.

Перед облогою Журавна турецьке військо знищило Бучач, Чортків, Єзупіль, Тисменицю, здобуло Манявський Скит 6 вересня 1676 року, спалило передмістя Станіслава 12 вересня 1676 року. Переможну ходу орди намагалось зупинити польське військо під проводом короля Яна ІІІ Собеського. На захист Журавна Річ Посполита протиставила 16 тисяч воїнів, в основному поляків, литовців, а також козаків. В цьому бою воювали дрібна українська шляхта, міщани та селяни навколишніх сіл. У складі коронної армії панцерну хоругву очолював львівський єпископ Йосиф Шумлянський.

Переважаючі сили турецького війська у 100 тисяч воїнів знаходились під орудою турецького сердара Ібрагім-паші Шайтана та кримські татари – хана Селім Гірея.

Коронне військо майже місяць (з 25 вересня по 16 жовтня 1676 року) вело бої на «Журавинських полях». В протистоянні супротивників розділяла р. Свіча, права притока р. Дністра. Гул зброї, рев худоби, іржання коней, крики нападників, стогони вмираючих оглушували все навколо. Польська сторона провела кілька успішних боїв, цьому ще й сприяла місцевість, погода, однак сили були нерівні. Побачивши, що потрапив у важке становище, король дав згоду на перемир’я. В процесі оборони в Журавнівському замку було знайдено невідомо ким і коли забуту гармату. Ібрагім-паша став здивований, коли в його табір з боку оточеного коронного війська залетіли ядра далекобійної гармати. Він вважав, що супротивник отримав значну підмогу. Великий візир засумнівався в чесності кримського хана, запідозривши його у зраді – пропуску козаків у польський табір. І так, дощі, рятівна гармата і недовіра до татар схилила візира також піти на переговори. 14 жовтня бої припинились, а договір, після опрацювання, було підписано 17 жовтня 1676 року.

Річ Посполита не змогла нав’язати свої умови трактату про перемир’я. Договір складався з восьми статей. Він передбачав припинення чотирьохлітньої війни (1672-1676 рр.) з Османською імперією. Турки погодилися відпустити 10 тисяч полонених християн і скасувати данину Польщі турецькій Порті. Під протекторат Османської імперії відійшли Правостороння Україна, Поділля. Ці території перейшли під владу турецького васала гетьмана Дорошенка. Він займав протурецьку політику, у Хотинській битві виступав на боці турків. Одним словом, брат бився з братом. В цьому документі твердилось, що Україна має відійти козакам, але це не турбувало турків. З подібним пунктом вони зустрічалися вже при підписанні Бучацьких угод.

Король Ян ІІІ Собеський обдарував Ібрагіма-пашу дорогоцінними подарунками, і великий візир вирушив на Дакію, залишивши на полі бою тисячі загиблих і вмираючих поранених своїх воїнів.

Крапку турецькому загарбнику було поставлено в 1683 році під Віднем, у т.з. «Віденській відсічі». Ця битва за «золоте яблуко» Європи – місто Відень названа «битвою народів». В ній брали участь козацтво, різні прошарки населення України, які складали різні підрозділи коронного війська Речі Посполитої під проводом короля Яна ІІІ Собеського. Цікаво, що битви під Журавном і містом Віднем починалися у вересні, тільки Віденській битві цьогоріч минає 333 роки. Османська імперія зазнала нищівної поразки і більше не «потикалась» у Європу. «Віденська відсіч» врятувала Європу від турецької інвазії і підкорення.

Тільки в об’єднаних силах можна здобути переконливу перемогу.

Цікаво знати, а хто такий король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський? Він походив з старовинного українського шляхетського роду України-Русі. Його батько – знаний державний та військовий діяч, учасник походу на московське царство в 1617-1618 роках. Неодноразово зустрічався з гетьманом Війська Запорозького Петром Конашевичем-Сагайдачним, залишив про нього цінні відомості. До речі, славний гетьман Петро Сагайдачний, оспіваний у піснях, наш земляк, родом з Самбірщини.

Майбутній король народився в Олеському замку, в місті Жовква пройшло його дитинство, добре знав не тільки українську мову, але й звичаї та традиції українців. «Задля тимчасової честі і мирської слави відкинув благочестя із Івана Собка, став ляхом Яном Собеським». Чи не про найвидатнішого короля Речі Посполитої так пише літописець Самійло Величко?

У 1668 році Ян Собеський став коронним гетьманом польського війська. Слід зауважити, що традиційно на посаду коронного гетьмана призначались вихідці з терен України-Русі. На час битви під Журавном Ян ІІІ Собеський вже був королем Речі Посполитої, обраний в 1674 році, тобто через рік після Хотинської битви 1673 року.

Два найближчі соратники короля також були вихідцями давніх шляхетських родів України-Русі. Це великий коронний гетьман Станіслав Яблоновський, уродженець міста Львова, якого турки називали «львівським» гетьманом, та великий польний гетьман Миколай Синявський, уродженець міста Бережани. Станіслав Яблоновський був воєводою Руського воєводства, в склад якого входили також землі Жидачівського повіту. Миколай Синявський був воєводою волинським. Обидва відзначилися в боях під Журавном.

Цікаві були взаємовідносини між королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собеським та козацтвом. Ще будучи коронним гетьманом, він дотримувався принципу: «при кому козаки, при тому і залишається Україна». На свою коронацію до королівського замку на Вавелі міста Кракова, в якому проходили урочистості, король запросив наказного гетьмана Правобережної України Гоголя зі старшиною. Він, тим самим, засвідчив заслуги українського козацтва у боротьбі з Османською імперією. У своєму таборі під Журавном для особистої охорони король утримував 4 сотні козаків. З початку свого королювання Ян ІІІ Собеський вів активне листування з кошовим отаманом Запорозької Січі Іваном Сірком. На одному з виступі в у сеймі король нагадував депутатам, для чого Польсько-Литовській державі потрібно підтримувати зв’язки з українськими козаками, що ілюстрував подіями Хотинської битви. Депутати сейму закидали королю, що він не доводить до їхнього відома змісту переговорів з козаками.

Після своїх перших перемог король почав робити замовлення європейським художникам та граверам. Військові успіхи відкривали Яну ІІІ Собеському шлях до трону Польсько-Литовської держави, вимагали їх пропаганди та популяризації.

Першим «українським» твором голландця Ромейна де Хоге став офорт «Уславлення Яна ІІІ Собеського на тлі битви під Хотином» (1673 рік). Крім того, Ромейну де Хоге, або комусь з учнів, належать «Кінний портрет Яна ІІІ Собеського на тлі Журавинського обозу» та сцени битв з турками поблизу цього містечка. Відома також велика картина Романа Постемпського (1808-1878) «Ян ІІІ Собеський підписує в Журавному трактат з турками». Уже після смерті короля, його дружина королівна Марія-Казимира («Марусенька») замовила П’єру де Мартіну серію батальних картин, в яких мали бути відображені сцени різних битв, зокрема і під Журавном. В одному із залів Бережанського замку на плафоні зображено битву під Журавном, тому що власником замку був учасник цих боїв, великий польний гетьман Миколай Синявський.

Наступні покоління урочисто відзначали кожне століття цієї знаменитої битви – «Битви народів» за незалежність під Віднем в 1683 році.

Століття з часу війни (1783 рік) гучно святкували в усіх кутках Австро-Угорщини.

На двохсотлітній ювілей (1883 рік) у місті Львові задумано спорудити пам’ятник королю Яну ІІІ Собеському. Він був встановлений і урочисто відкритий тільки в 1898 році на нинішньому проспекті Шевченка (ближче до оперного театру). У 1949 році за наказом радянського керівництва його було перенесено до міста Варшави, а відтак у 1987 році – до міста Гданська. «Львівський» Ян ІІІ Собеський є однією з найшановніших історичних пам’яток у Польщі. На лівій стороні постаменту була прикріплена бронзова табличка з написом: «Королю Яну ІІІ, місто Львів», а на правій стороні – перелік битв та сутичок коронного війська на чолі з королем Яном, в тому числі біля Журавна. Подібні таблички були встановлені у ряді міст, зокрема і в Жидачеві. З приходом «визволителів» після Другої світової війни усі пам’ятники Яну ІІІ Собеському були демонтовані. Кожен загарбник нищить все національне окупованого народу, щоб позбавити його національної пам’яті, потопити і історичному безпам’ятстві.

У новозбудованому костелі (1904 рік) в містечку Журавно знаходилась мармурова таблиця «12/9 1883 року в честь 200-ліття перемоги під Віднем» і погруддя короля Яна ІІІ, а також великих розмірів картина художника Суходольського. На ній автор зобразив короля, який приймає турецьку делегацію під час підписання Журавнівського мирного договору (1676 рік). При навмисному підпалі в 1946 році згорів костел, а з ним і картина. У дендропарку палацу Скшинських з ХVIII століття до 1918 року знаходилась п’ятиметрова колона з погруддям Яна ІІІ, споруджена в честь його перемоги під Журавном. На місці підписання перемир’я в 1772 році споруджено пам’ятний знак, а в 1848 році власниця Журавна Евеліна Хаєцька його перебудувала. Кубічної форми основа, колона звужена доверху, яку завершує рівнораменний хрест.

В кінці XIX зрізано дуб, під яким король приймав делегацію турків при підписанні договору, а його пень пристосовано під накувальню. З переказів старожилів килим, на якому підписувалось перемир’я, зберігався у костелі, а напередодні Другої Світової війни вивезений у Варшаву.

При відзначенні 300-ліття Віденської битви (1983 рік) президент Австрії Р. Кірхшлегер заявив, що у коронному війську Речі Посполитої під проводом короля Речі Посполитої воювали численні козаки з України. Таке є визнання історичних заслуг козацтва перед Австро-Угорщиною.

А тепер повернемося знову до пам’ятника, спорудженого в честь підписання договору – Журавнівського перемир’я – 1676 року по вулиці Побережжі.

Пам’ятка реставрувалась в 1921 і 2004 роках, пережила не одне століття, війни, різний державний лад. Нині, на превеликий жаль, пам’ятка історії катастрофічно руйнується, обсипається колона та її основа, навколо все захаращено. І немає нікому до нього діла…

На жаль.

Володимир Лашко, «Новий Час»

… І КОМЕНТАР

1676 рік – не поодинока дата, коли велися запеклі бої з турецькою навалою на наших землях. Пригадаймо бодай ще одну подію приблизно того ж періоду. Маю на увазу відому битву польсько-козацького війська з турками під містом Хотин (тепер Чернівецької області). Це також не так далеко від нашого Ходорова. Відбулася вона на початку вересня 1621 року. Тоді активна оборона у поєднанні з рішучим контрнаступом принесла перемогу загонам, на чолі який стояв гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Після Хотинської битви слава про запорізьких козаків рознеслася по всіх усюдах. Внаслідок поразки у цій битві Туреччина мусила відмовитись від далекосяжних планів завоювання Європи.

Поміж тим, наш Ходорівський край також зазнавав нападів турків. Про це й одна з легенд про наше містечко розповідає. Пригадуєте? Турецькі загарбники одного разу оточили старий замок, де на той час перебував понад десяток запорожців. Вони героїчно боронилися, але сили були нерівні. І все ж, щоб не потрапити в руки переважаючого ворога, козаки прийняли отруту. Загиблих звитяжців, як і бусурманів, поховали на горі за ставом, там де зараз розташована цегельня.

Проте легенда легендою, а є й достовірні факти, за якими не треба далеко ходити. На польовій дорозі між Вовчатичами і Сугровом височить пам’ятний хрест, який повертає нас у 1640-і роки. Ось погляньте на фотографії, і вам усе стане зрозуміло.

Hrest-1

Hrest-2

Тільки ось запитання наостанок. Чи хтось з ходорівців знає, де конкретно знаходиться цей хрест? І чи багато таких осіб набереться? А вартувало б туди навіть екскурсії проводити. Як і близький від того місця хутір Анелівку, який також пов’язаний зі спогадами про запорозьке козацтво.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.