Те питання, яке ми піднімали на нашому сайті раніше, почало знаходити реальне вирішення. Хоча, можливо, і не вповні. Ідеться про плачевний стан фасаду Ходорівської ЗОШ №3, який почали частково відновлювати.

Як ми вже повідомляли, приміщення «третьої» (в минулому повітовий суд) несе за собою як цікавий, так і напрочуд важливий історічний фактаж, пов’язаний з подіями українсько-польської війни 1918-1919 років. Тоді в нашому містечку перебувала Начальна Команда Української Галицької Армії (НКУГА) з її очільниками. Тут таки відбувалися важливі історичні події, що мають відношення до встановлення миру поміж двома державами. Сюди в той час навідувалися Головний отаман військ Української Народної Республіки, Голова Директорії УНР Симон Петлюра, президент і диктатор (верховний військово-політичний зверхник в часі війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Євген Петрушевич, керманичі українського уряду та інші відомі особистості. У Ходорові в січні 1919 року відбувались переговори з дипломатичною місією Антанти, де ішлося про припинення українсько-польської війни (цьогоріч минає 95 років від цієї дати). Словом, Ходорів у той час перебував у полі зору світової громадськості.

Одначе не ці надзвичайно вагомі моменти стали поштовхом до відновлення будівлі з боку міської влади. Хоча ініціативу надання будинку історичного значення та встановлення на його відновленому фасаді пам’ятної таблиці про події 1918-1919 років дирекція школи виношує уже п’ять років. І не лише виношує, а проводить відповідну роботу, щоб донести це до владоможців міського та районного масштабу. Проте, м’яко кажучи, це починання не знаходить належного розуміння, або, висловлюючись простіше, багатьом це «по цимбалах». Аж тут…

Приводом для ремонтних робіт послужила трагічна смерть учасника Небесної Сотні, нашого краянина Романа Точина. Віднедавна даний навчальний заклад носить його ім’я, оскільки він тут навчався. Власне, мерія і виступила ініціатором проведення термінового відновлення «обліцовки» і встановлення меморіальної дошки на честь героя. Без жодного сумніву: це – річ важлива і потрібна. Проте є кілька «але».

Усе б нічого, та вкотре тривожать терміни виконання робіт. Розпочавши у другій половині вересня, із задуманим міською управою треба впоратися до 14 жовтня, коли відзначатимемо празник Покрови Пресвятої Богородиці.

Відповідно, маємо те, що маємо. «Аврал», що розпочався, може призвести не до надто якісного виконання запланованого. Потім: не забуваймо, що будівля школи – це споруда історична, оскільки бере свій початок у 1860-х роках. І для її відновлення бажано було б залучити відповідних фахівців, щоб не втратити історичність забудови. Чи це враховано? Не впевнений.

Знову таки: через кілька днів після початку робіт можна було спостерігати за звичною до болю картиною. На допомогу «штатникам», чи то пак «добровольцям» з числа містян, почали «зганяти» учнів коледжу. Зауважте: не в позаурочний час, а під час навчального процесу. Які це часи нагадує, – не потрібно зайвий раз наголошувати.

І ще про один нюанс. Як стало відомо, одна з молодіжних організацій уже виготовила пам’ятну таблицю на честь Романа Точина і нещодавно передала дирекції ЗОШ №3 для встановлення. Однак знаєте що? Вона не влаштувала міське керівництво. Мовляв, «бліденька», маленька за розмірами і тому подібне, і в тому ж дусі. Ми ж до такого в Ходорові не привчені. Нам подавай величне, пафосне, най-най…, щоб усі заздрили і дивувалися. Аналогом такого ставлення може служити хоча б споруджуваний на вулиці Стрийській храм Володимира та Ольги. Скільки часу його будують? А скільки ще це триватиме?.. Згода: на прославу Господню варто робити все якнайкраще, але ж не до такої міри. Чи таке поняття, як «власні можливості» ніхто не враховує?..

У контексті вищесказаного мені пригадалося нещодавнє повідомлення про те, що у Львові хочуть оголосити мораторій на будівництво пам’ятників, меморіальних дощок і т.п. Час, мовляв, для цього не підходящий. А може і в Ходорові подібну процедуру вартувало б запровадити? Бо ми і так, очевидно, не лише утримуємо першість в Україні, але й у цілому світі по кількості пам’ятників на душу населення. Чи хтось сумнівається?.. Якщо такі є, то давайте спільно за допомогою знимок перелічимо наші монументальні споруди:

Не забудьте, до речі, про мікрорайон цукроварні, який незаслужено забули. А там колись було від чого оку милуватися. Покажемо те, що залишилося:

Хтось може доречно зауважити: критикувати найлегше, «шукати шкварки» – також. А от на сподвижницьку та конструктивну працю чи попросту на якісь конкретні дії ти, чоловіче, здатний? Бо ж легше терендіти, ніж мішки носити. Відверто кажучи, якщо б так було, то не смів би «писочок» роззявляти. З цього приводу писав до газет про проблеми школи як історичної будівлі. Не дасть «вішати локшину на вуха» директриса «третьої» Л.М. Мильовська: стукав у двері відділу охорони історичної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації, що по вулиці Винниченка, 14. Там, між іншим, нічогісінько не знали про будівлю колишнього повітового суду та її значення. Приїжджав опісля чоловічок звідтіля, щоб взяти бодай на облік цю споруду. І то добре. А ось коли їй нададуть статус пам’ятки історії та культури і чи взагалі нададуть – це ще надвоє бабця ворожила. Не «заїкаюся» уже про конкретну допомогу в процесі реставрації.

До речі, від 16 вересня 2013 року посаду начальника названого підрозділу облдержадмністрації займає уродженець Кнісела, що неподалік від нашого містечка, Андрій Левик. То, може, б він, як наш найближчий земляк, доклав до цього руки?.. Зрештою, було б файно, якби його хтось підштовхнув до цього.

І ще принаймні одна особа повинна б бути ознайомленою з нашою пам’яткою. Маю на увазі голову ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрія Салюка. Виходець, якщо не помиляюся, з Нового Роздолу, він колись балотувався в обласну раду від нашого округу. Ось до нього ще не звертався, але в наступний свій приїзд додому обов’язково це зроблю.

На завершення нагадаю, що цьогоріч «третя» відзначає 50-річний ювілей своєї діяльності як навчальний заклад. Знаю, що планувалися певні урочистості, які внаслідок об’єктивних причин, не вдалося провести. Тож нехай частково відновлений фасад будівлі та встановлення меморіальної дошки Романові Точину стануть знаменною подією в життєдіяльності школи.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.