Якщо ви уважно стежите за нашим сайтом, то не могли не натрапити на дату, яку наше містечко відзначило 5 листопада. Про що ідеться? Ну, ж бо: сміливіше. Так-так, про 620 літ від дня першої писемної згадки про Ходорів. Власне, в тій інформації ми розповіли про давній рід Ходоровських, який був власником містечка упродовж тривалого часу. На черзі – розповідь про роди, які прийшли йому на зміну.
Понад три століття в Галичині проживав рід Цетнерів, які збільшили свій вплив на початку XVII ст. У різний час їм належали такі населені пункти, як Підкамінь, Накваша, Свірж, Сушне, Лопатин, Кам’янка Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька), Берездівці, Мостиська, Раденичі та Краковець. Саме в останньому вони збудували чудову резиденцію. Окрім того Цетнери залишилися в історії як фундатори монастиря отців-домініканів у Підкамені.
Хочете копнути глибше? Будь ласка, хоч сто порцій. Цетнери (по-польськи – Cetnerowie) – польський шляхетський і графський рід, що походить із Сілезії (Шльонськ). Родовий герб – Пшерова.А найвідомішими його представниками у різні часи були: Бальцер (Балтазар) – перший, хто опинився на службі в Речі Посполитій;Александр – галицький каштелян;Ян – полковник, львівський староста; Александр – староста теребовлянський, щуровицький (його дружина – Гасевська доводилася внучкою гетьману литовському); Домінік з Чертвиць – стоцький староста, дідич Гусятина, Свіржа, Княгинич;
Францішек – смоленський воєвода (дружини котрого: Анна з Ходоровських – підкоморянка львівська, воєводичка любельська; Анна з Тарлів Францішка – дружина подільського воєводи Міхала Жевуського); Ян – староста жидачівський,
кам’янський, генерал королівської армії, кухмістр великий коронний, – у 1727, 1730 роках отримав дозвіл короля на передачу староств Кам’янського, Вербельського від батька.
Але давайте ближче до Ходорова. А то все навколо та по «закамарках». Хоча Анна з Ходоровських – це вже «тепліше». Словом, у XVIII ст. містечко, як і багато інших у Західній Україні, почало занепадати. Війна зі шведами та взаємопоборювання поміж прихильниками Августа ІІ і Станіслава Ліщинського призвели до того, що значну частину міста було зруйновано. Великих збитків завдали постої польських жовнірів.
Важке становище засвідчує зокрема скарга монастиря францисканців з приводу бешкетів, влаштованих під час ярмарку в Ходорові (або по-нашому – базару) підданими смоленського воєводи Франциска (або Францішка) Цетнера в 1721-1723 рр.
Терпіло містечко над Лугом і від родинних усобиць ходорівських власників. Цікавий запис зберігся в Центральному державному істричному архіві Львова. З нього довідуємося, що монахиня, донька колишнього власника Ходорова Цетнера Софія здійснювала наскоки на батькові маєтки, домагаючись сплати за ту частку майна, що буцімто належала її матері. Не перешкодив цій захцянці й «обіт бідності», що склала Софія, вступаючи до монастиря. Справа ще й у тому, що цю частину маєтку вона вирішила пожертвувати згромадженню сестер-сакраменток у Львові. Отож Римо-католицька церква мала мотивацію в отриманні значної грошової суми. В 1783 р. папська канцелярія в Римі дала Софії так звану диспензу, тобто розрішення від «обіту бідності», і за посередництвом коронного канцлера К. Залуського вона таки «вибила» грошики.
Та чи не найстрашнішим лихом для тутешніх мешканців були орендарі, котрим власники маєтків продавали право на побори. Так, на основі контракуту, що його уклав 1744 р. власник Ходорова Жевуський з орендарем Т. Лахмановичем, останньому надавалося право збирати в місті мито під час базарних днів. А ще стягувати так звану акцизу або помірне з усіх товарів, що продавалися під час ярмарку. До того ж міщан змушували купувати горілку лише в орендаря.
Іншим родом, який у XVIII ст. досяг зеніту впливовості, був рід Жевуських. Їхні головні резиденції знаходилися в Підгірцях і Роздолі, а до маєтків належали також Олесько, Дроговиж і Ходорів. Резиденцію у Підгірцях розбудував і наповнив життям гетьман Вацлав Жевускі, що зазнав слави і поета, і авантюрника, і героя, і колекціонера. У Підгірцях народився і його син Северин.
Жевуські (польською мовою Rzewuski – Ржевуські) – польський дворянський рід гербу Крживда. Походить з Підляшшя. Інша версія походження роду – це магнатська родина українського походження, згодом полонізована. Її головні резиденції були у Підгірцях і Роздолі, а до маєтків належали також Олесько, Дроговиж і Ходорів. До речі, митрополит Андрей Щептицький колись говорив, що вчився на діях таких родів як Ржевуські. Не будь їх, а також Потоцьких, Чорторийських, Дідушицьких та Сапіг не було б і Шептицького (про відношення цього роду до нашого містечка – розповідь ще попереду).
Між іншим, серед знайдених у архівах шематизмах часто згадується про фундацію для нужденних (убогих) графа Казимира Жевуського (Fundush dla ubogih hr.KazimierzaRzewuskiegowChodorovie), яка діяла у нашому містечку від 10 листопада 1816 року. Саме цієї дати граф заповів десять тисяч золотих ринських гмінам (управам) Ходорова, Вовчатич, Сугрова, Новосільців, Молодинча, Підлісок, Демидова, Молотова, Бородчиць, Букавини, Жирови, Загірочка, Добрівлян і гміни ізраїльської в Ходорові. Цей запис підтверджено намісництвом 8 серпня 1857 року. Функціонував цей заклад включно до 1913 року.
Перша згадка про Жевуських пов’язана з ім’ям Криштофа в документах 1541 року. Рід славиться багаточисельними старостами, воєводами, офіцерами, єпископами, письменниками.
Онук Криштофа – Михаль Флоріан Жевуський (дата народження невідома – помер 1687 р.) – учасник усіх війн епохи Яна Казимира та Яна Собеського, королівський полковник з 1684 р. Граф тричі одружувався і мав п’ятьох синів і трьох доньок. Один з них, Адам, є давнім предком Кароліни Марії Лянцкоронської – власниці палацу в Комарно. Другий син, Станіслав Матеуш Жевуський, є прапрадідом Евеліни Ганської-Жевуської (1803-1882 рр. ) – коханої видатного французького письменника Оноре де Бальзака.
Тепер спробуємо персоніфікувати ще деяких представників цього роду. Зокрема, син Станіслава – Жевуський Вацлав. Його внук Адам (1760-1825 рр.) разом з дружиною графинею Юстиною Рдультовською виховали дітей, серед яких було чимало відомих особистостей, що залишили вагомий слід в історії краю. Наприклад, Северин – коронний польський гетьман, одружений на Констанції (з роду Любомирських). Адам Вітольд Жевуський, син Адама, (1869-1939 рр.), був одружений на відомій італійській оперній співачці Олімпії з роду Монетті-Бонорат.
Ржевуські – польські магнати, у XVIII-XIXст. володіли значними маєтками на Західній і Правобережній Україні. Найвідоміші: Вацлав Ж. – подільський воєвода, коронний польний гетьман (з 1752 р.), великий коронний гетьман (1773-74 рр.), холмський, долинський, дрогобицький староста (зазнав слави і поета, і авантюриста, і героя, і колекціонера). Северин Ж. – коронний польний гетьман, долинський староста, один із засновників Тарговицькоі конфедерації (1792 р.). Вацлав-Северин (прізвиська – Емір, Козак Ревуха) – мандрівник, поет і мемуарист. Приєднався до польського повстання 1830-31 рр. із загоном, створеним зі своїх дворових козаків. Пропав безвісті в одній із збройних сутичок. Складав музику на вірші Т. Падури.
Якщо я вам заявлю, що Ржевуські були одними з найбільш патріотично налаштованих руських родин, ви мені повірите? Можливо, залізши, наприклад, у Вікіпедію і прочитавши там про цю родину, ви мені категорично заперечите. Ну що ж: спробуйте. А я все ж дещо переповім з того, що знаю про цю магнатську родину. Будете мати привід гордитися українством і у випадку чого дати відсіч ура-патріотично налаштованим полякам у нашому Ходорові.
Отже, кар’єра цього роду почалася від такого собі греко-католицього єпископа Льва Ржевуського, що жив у Смоленську. Мешкав і займався діяльністю, якої вимагав його сан. До речі, Лева Ржевуського у 1621 р. обрали генералом ордену отців-Василіан. Про це мало хто знає. Він так виховав своїх дітей, що ті, незважаючи на кар’єрний перехід у католицтво та високі урядові посади, зберегли почуття національної свідомості та повагу до своєї історії.
На відміну від деяких інших родів, вони ніколи не приховували та не заперечували свого руського походження. Родичалися, між іншим, з православними (наприклад, доньку козацього гетьмана Івана Виговського прийняли як свою до родини великого коронного гетьмана Станіслава Ржевуського). Це була родина, яка ніколи не замовляла собі сфальсифікованих генеалогій про походження від литовських князів чи від римських імператорів. Хоча Северин Ржевуський стверджував, що засновницею їх роду є сама… княгиня Ольга.
Задовго до подій 1772 р., тобто до поділу Польщі, Ржевускі не тільки підкреслювали своє непольське походження, а й часом відверто демонстрували відчудження від поляків. Вацлав Ржевуський, тобто великий коронний гетьман, суворо наказав підлеглим не називати себе Вацлавом, а Онуфрієм. Збудував у Холмі православну церкву, запросив у до себе у Підгірці під Львовом найвидатнішого українського художника тих часів Антона Грушевського і вчився у нього малярської справи. Причому малював картини на українську та козацьку тематику. Він же цікавився історією багатовікової боротьби українців проти турків і татар, писав на цю тему поеми й трагедії, що друкувалися у Почаєві.
«Диваками», як кажуть поляки, була вся родина Ржевуських. Їх полякофобія іноді переходила будь-які межі пристойності. Скажімо, Казимир Ржевуський не міг терпіти польського одягу, тож дещо повикидав, а щось спалив. Олександра Ржевуська (з Любомирських) мала звичку лаяти в костелі людей, що розмовляли польською мовою, або співали «Boze, cosPolske».
Найсильніше ж руські гени проявилися у нащадка знаменитого гетьмана Вацлава Северина Ржевуського (1784-1831 рр.), якого прозивали отаманом Ревухою. Народився він у Львові та ще в молоді літа повністтю порвав з польським середовищем. У 1808 р. вступив до австрійської армії і до 1811-го боровся проти відновлення польської державності, за що поляки розгромили всі його маєтки біля Ополя. Одначе антипольські настрої ще не означали, що він був свідомим русином. Після 1811 року, оселився у Саврані, зайнявшись розведенням арабських коней.
Справжній переворот у його свідомості стався лише після зустрічі у 1824 р. з Тимком Падурою та знайомства з членами Товариства Об’єднаних Слов’ян, які походили з революційно налаштованої дрібної української шляхти. Під їхнім впливом у Ржевуського зародилася ідея звільнення України шляхом реанімації козацтва. Відтоді стиль його життя абсолютно змінився: нікого не приймав і сам уникав світського товариства, місяцями пропадав зі своїми козаками в степу. Засинав під звуки бандури та співу козацьких пісень, які писав для нього Падура. Поступово його загін збільшився з 40 до 220 шабель, і у 1830 р. він розпочав відкриту боротьбу з Росією. На жаль, 14 травня 1831 р., був розбитий під Дашовим і зник у невідомому напрямку.
Власне бачення проблеми українсько-польських відносин мав і Леон Ржевуський, який успадкував Підгірці (тепер ми добре знаємо це село через його замок). Він пробував переконати сполонізовану галицьку шляхту в тому, що вона є не польською, а місцевою – українською. Причому мав на меті не протиставляти русинів – полякам, а пробудити в них національну гідність і закликав до порузуміння на засадах взаємної поваги, рівності та партнерства.
Щоб пропагувати свої ідеї, він заснував у Львові газету «Поступ». Але в польському середовищі його позиція викликала різке обурення. Очевидно, тому 1846 року Леону «пришили» організацію «Галицької різанини». Під тиском вкрай негативної громадської думки він був змушений залишити батьківщину. Виїхав за кордон, де слід Ржевуських загубився.
Ще одна відома представниця роду, про який іде мова, Евеліна (Єва) Ганська (в дівоцтві Жевуська (Ржевуська).
(Продовження невдовзі)
Любомир КАЛИНЕЦЬ.