Поетом його навряд чи можна називати. А ось майстром віршованого слова – безсумнівно. Крім цього в теперішнього пенсіонера ще й багато інших достоїнств, не дуже відомих широкому колу. Над ними ми постараємося хоч трішечки привідкрити завісу. То ж знайомтеся.
З нашого досьє.
Іван Григорович Пурій народився 19 квітня 1935 року в селі Затишне Куп’янського району на Харківщині. Проте його дитячі роки протікали згодом у селі Піщане того ж району, куди, власне, перебралася його мама.
1949 року поступив у Куп’янське педагогічне училище. Поступав на вчителя початкових класів, одначе фах довелося змінити. У 1953 році Іван поповнив лави представників спеціального випуску цього навчального закладу. Прикметно, що їх у спішному порядку перекваліфікували у вчителів російської мови та літератури для… Західної України.
Ось так, зі серпня 1953-го, Іван та його земляки зі Слобожанщини опинилися на Ходорівщині. Спершу статний і симпатичний Іван Пурій за скеруванням потрапив у приходорівські Вовчатичі. Одначе не довго там учителював. Наступним місцем його праці став мальовничий Демидів.
У 1954 році довелося йти у військо. І, що цікаво, ось тут доля піднесла йому приємний сюрприз. Потрапив служити не будь-де, а в танкові війська неподалік від рідних сторін: у місто Чугуїв поблизу Харкова.
Після служби в збройних силах повернувся в 1958 році в Демидів. Наступного 1959-го одружився з Іванною – уродженкою Дрогобицького району. Навчався на заочному відділенні Львівського держуніверситету імені Франка (російська мова та література).
Згодом перейшов працювати в Ходорів другим секретарем районного комітету комсомолу. На жаль, як зауважує Іван Григорович, на цій посаді довго не затримався, оскільки, за його ж словами, не спрацювався з «першим».
Наступний щабель його службової драбинки – школа в Загірочку. А ось коли в 1963 році в Ходорові створили восьмирічну школу №3, то він перейшов туди на посаду завідуючого учбовою частиною. Відтоді і аж до виходу на пенсію його життєвий і службовий шлях пов’язаний саме з цим навчальним закладом, з яким він пережив і щасливий момент реорганізації у середню школу.
До написання віршів рука потяглася ще в школі. Розпочинав з привітань учителям. Потім – в педучилищі. Його цікаві поезії зі студентського побуту неодноразово друкувалися у стіннівці. Не припиняв творити і в армії. Цей потяг зберіг і в повсякденні Ходорівської «третьої» школи. Відгукувався на події шкільного життя, писав присвяти вчителям до ювілеїв, інших знаменних дат. Іноді реагував віршовано на злободенні події сьогодення. Звісно, не вважає своє поетичне слово якимось аж надто значущим. Попри це його вірші друкувалися, зокрема, в районній пресі.
Ще одне захоплення Івана Григоровича – шахи. Потягнувся до них ще в армії. Потім у школі продовжив. Суперниками були його добрий приятель по школі Василь Андрійович Ковтало, покійні: годинникар, або як його кликали «дзигєрмайстер», Ярослав Чечіль, директор СШ №2 Микола Пивоваров, партпрацівник Григор’єв та інші.
Ще одним замилуванням його душі є городництво. Йому він, особливо зараз, присвячує практично весь свій вільний час. Кажуть, що в Пурія овочі та фрукти виростають і навдивовижу величенькі, і смачненькі. А може він, пораючись над городиною, свої віршики їй читає? То ж вона відповідним чином і реагує…
Як і личить справжньому дідусеві, Іван Григорович обожнює своїх внучат: Тарасика (сина старшого Ігоря) та Юлю (донечку Світлани).
А зараз з величезним задоволення представляємо творчий багаж героя нашої невеличкої розповіді.
ГОРДІСТЬ
Я є українець, і цим я горджусь,
На гордість цю маю я право:
Моя Батьківщина – Київська Русь,
Велика Вкраїнська держава.
Живуть в моїм серці вовіки віків
Герої і витязі «Слова…»
І плач Ярославни, і клич козаків,
І ніжність співучої мови.
Я рідною мовою змалку горджусь,
Із нею живу і радію.
На ній я співаю, люблю та молюсь,
Плекаю і віру, й надію.
Моїй Україні вже без ліку літ –
Вона ж, як зоря світанкова.
Її надиха Кобзаря заповіт
І віщая правда Франкова.
Я вірю в щасливе твоє майбуття,
Народом горджусь працьовитим.
Без тебе, вітчизно, не мислю життя,
Ти в славі приречена жити!
ГІМН УКРАЇНИ (Життєстверджуючий його варіант)
Буде жити Україна, її слава й воля,
Українцям усміхнеться щасливая доля!
Ворогів своїх не пустим до своєї хати,
Самі в рідній Україні будем панувати.
Душу й тіло покладемо за свою свободу:
Ми ж бо справжні спадкоємці козацького роду!
Будем творчо працювати, щиро й безупину,
Піднесемо між народів велич України!
Живемо ми в незалежній славній Україні,
Дорогі нам історичні державні святині:
Княжий тризуб в українців гордість викликає,
Прапор наш жовто-блакитний нас усіх єднає.
ОТЧЕ НАШ ЄДИНИЙ
Отче наш єдиний, Творче всесвіту й людини.
Живеш Ти на небі, ми віримо в Тебе.
Хай вічно палають на небі зірниці,
Хай ім’я твоє навіки святиться.
Хай для християнства прийде Твоє царство,
І для всього люду твоя воля буде.
У кожному місті і в кожнім селі
В Небесному Царстві, й на грішній землі.
Хліб святий насущний дай нам нині сущим,
Ми прощаєм винним, прости й нам провини.
Збережи нас, грішних, від спокус зловтішних,
Захистивши правого, покарай лукавого.
МАТЕРІ-БЕРЕГИНІ
Рідна мати моя, як тебе не любити:
Ти даруєш життя і його бережеш,
Ти для всіх дорога, наймиліша людина на світі,
Зігріваєш ти серце і щастя даєш
Знаєм: будуть в житті і печалі, і втіхи,
І далекі дороги й розлука-туга,
Та як тільки вернусь під тепло материнської стріхи,
Стріне з ласкою мама моя дорога.
Рідна мамо моя, чим тобі відплатити?
Як віддячитись, люба, за щедрість твою?
Я дарую тобі і пошану, і квіти,
І сердечність, і вірність, і вдячність свою.
ЧАРІВНИЦІ
Дівчаткам-однокласницям
Ви – наша тема та ідея,
Життя ви нашого букет.
Ви – подарунок Гіменея,
Кохання нашого сюжет.
Ви – і колеги, й наші друзі,
Подруги милі й дорогі,
Ви – наша пісня, наша муза,
І днів щасливих сторінки.
Ви – часом усміх, часом смуток,
І щастя радості вінець,
Любові нашої ви муки,
Ви – наш початок і кінець.
Ви аксіом и й теореми,
Які нелегко довести,
Найзагадковіші проблеми
І таємниці непрості.
Ви – наші сонечка привітні,
І дум ви наших благодать,
Яскраві зірочки ви літні,
Що нам звабливо мерехтять.
Ви – успіх наш і наша згуба,
Ви – наше світло й наша тінь.
Для нас завжди ви милі й любі, –
Джерело мрій і потрясінь.
МАРІЇ ПАВЛІВНІ ЗОЦЕНКО
На честь 55-річчя з дня народження
Час рікою пливе… і нема вороття,
Лиш частково збуваються мрії.
Та дорожчого в світі нема, чим життя,
І тому – не сумуймо, Маріє!
Як би там не було, але ми живемо,
Не втрачаємо віри й надії,
Світлу юність свою ми в серцях несемо,
Як згадаємо – серце радіє.
Хоч спливають роки, та твоя сивина
Зараз є лише вибриком моди,
І ми бачимо всі – неспроможна вона
Зіпсувати чудової вроди.
Ми вітаєм тебе в цю урочисту мить –
Друзі й подруги з рідної школи,
І бажаєм тобі безліч радісних літ,
Зичим щастя і доброї долі.
ОСОБИСТА ДУМКА ЧЛЕНА АТЕСТАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ
(В ГУМОРИСТИЧНОМУ ЖАНРІ)
На цім засіданні сьогодні
Можемо уздріти
Педагогів ультрамодних –
Всю шкільну еліту.
Тут за партою сидить
Анатолій-ерудит.
Він усе на світі знає,
Вдало розклади складає.
Педпроцесу він куратор,
Вчителів організатор.
Ось Вакула. Він «в натурі»
Супервчитель фізкультури.
Окрім спорту й фізкультур
Він – дотепний балагур.
Це – Вербовський, наш Володя,
Він також спортсменів плодить.
І немає в тім секрету,
Що часом бува в декреті.
Ось Андрій – учитель праці,
Він працює без сенсацій.
Змайстрував диво-дитину,
Ще б здалось встругати сина.
Якщо ж сам цього не зможе,
Ми не горді – допоможем!
Де таке побачиш нині,
У якій шкільній родині:
Геть всі хлопці, щоб зібрались
І разом атестувались?
Але ще й цього замало,
І ще вище усіх мрій:
В цій компанії – Ковтало,
А також Іван Пурій.
У цих хлопців-аксакалів,
Особлива місія:
Вони трудяться в цій залі
Як члени комісії.
Ось таке в нас дружнє коло,
Ось така в нас гарна школа.
Буде гріх, щоб не сказати,
Які ж милі в нас дівчата!
Ось Оленка англомовна,
Справжня леді, безумовно.
Вона мудра, добра й строга,
Словом, в неї все від Бога.
Далі – перспективна Оля,
Вона вчилась в нашій школі,
А тепер діток навчає
І чималий успіх має.
І про нашу Любу Гриців
Скажем без патетики:
Їй пасує, їй годиться
Християнська етика.
А про Зобків, про Наталю,
Щоб не мовив, буде мало.
І за формою, й за змістом
Все окей у неї, звісно.
Ну, а хто з учнів не мріяв
Бути учнем у Марії?
Хто учитись не ліниться,
В неї «спікати» навчиться.
Отже, всі – непересічні,
Сіють добре, мудре й вічне,
Йдуть у ногу з нашим часом,
Наша гордість і окраса!
Тому нічого мудрити –
Треба всіх нагородити!
І урочисто сказати
В цій аудиторії:
«Необхідно всім надати
Вищу категорію!»
ЮВІЛЕЙНЕ ВІТАННЯ В.А.КОВТАЛУ
«Розпрягайте, хлопці, коней,
Та й лягайте спочивать…»
А ми підем до Василька
Ювілей його стрічать.
Будем пити оковиту,
Їсти шинку й ковбасу,
Як посмієм попросити,
Може й сала принесуть.
Хочем, друже, побажати,
Хоч тобі вже й сімдесят.
Ще сто років майструвати,
Гиблювати і пилять.
І щоб довго й міцно Вася
Міг стояти на руках:
Фізкультури не цурайся,
Бо вона ж твій другий фах.
Хай здоровим буде тіло
І бадьорі почуття,
Щоб моглося і кортіло
Упродовж всього життя.
Твоя Стефа хай довіку
Буде ладна й молода,
З нетерпінням чоловіка
Хай з роботи вигляда.
Хай тебе шанують діти,
І невістка, і зяті,
Хай зростають і мужніють
Твої внуки золоті.
І на заздрість всім невдахам
Оптимізму не втрачай,
Призові місця із шахів
Ти постійно посідай.
Не біда, коли мужчина
Оковитої хильне…
Вип’єм, друзі, по чарчині
І повненько ще наллєм!
Бо біда, коли хлопака
Вже не може…, вже не п’є.
Поки годні ще, хлопаки,
Вип’ємо і ще наллєм!
Веселіться, любі гості,
Хай радіє вся земля!
Хай звучать заздравні тости
За Ковтало Василя!
Приспів:
Ну ж бо, раз-два калина
Хай весела пісня лине:
Ми ще хлопці – ого-го!
У цій пісні побажання
Від усіх ходорівчан.
А задумав це вітання
Твій дружбан – Пурій Іван.
Рубрику веде Калина МИРСЬКА.