СЛІДАМИ БЛАЖЕННОМУЧЕНИКА МИКОЛАЯ ЧАРНЕЦЬКОГО В ДОРІ (Частина четверта)

Posted on Жов 5 2015 - 3:18pm by Любомир Калинець

о.Іван Лейб’юк: – Отець Михайло, готуючи нас, семінаристів, привчав не лише до екстремального підпільного служіння, але й до відправ у великих храмах. З цього огляду ми мали практичні заняття, де, наприклад, вчилися літургійній практиці, обкаджуючи «кадилом» умовний престол, рухаючись як диякони в святилищі тощо. Така практика дуже пригодилася семінаристам у майбутньому.

Ректор був справжнім скарбом для нас, оскільки володів, здавалося, всіма талантами, необхідними для навчання майбутнього духовенства: крім теоретичних знань і практичних навиків служіння, якими ділився, він мав ідеальний слух та неабиякі музичні здібності. Співу вчив навіть у поїзді, в тому числі церковно-слов’янською мовою.

Вихованням студентів отець також займався сам, плекаючи у юнаків віру, відвагу, чесність і чисту совість, а також жертовність, адже в будь-який момент хтось міг попастися до рук КДБ і важливо було не згадати жодного іншого імені, крім свого і Божого. Саме призивання подумки Божого імені дарувало неймовірні порятунки з надскладних ситуацій.

Щоб не викликати підозри у влади і прогодувати себе, священики й семінаристи підпільної Церкви влаштовувалися на державні роботи. Дуже часто шукали позмінну роботу, щоб звільнитися на кілька днів. Наприклад, для поїздок у віддалені та розсіяні по містах і селах громади. То ж праця кочегара чи сторожа користувалася серед духовенства популярністю.

Щодо отця-ректора, то він працював на пасіці. Влаштувався офіційно, завдяки допомозі добрих людей. Завжди виконував і перевиконував плани, за що користувався авторитетом у керівництва. Дякувати Богу, пасіка була віддалена і до неї треба було прямувати лісовою дорогою через гори. Дуже часто помічниками пасічника були семінаристи, що дозволяло легально бути разом. Така приємна місія випала й мені. Йдучи з виховником на пасіку, ми жваво спілкувалися, навчаючись історії Церкви, катехизму, Святому Письму, релігієзнавству й сектознавству – всьому тому, що необхідно було для інтелектуального розвитку семінариста. У горах престолом для відправ часто-густо служили… вулики. Всередину поміщалися всі потрібні для богослужіння речі, а ті хто приступав до відправи, просто схилялися над вуликом, щоб це не привертало зайвої уваги.

Коли до отця Михайла приходили хлопці-студенти, то він обов’язково наказував їм спочатку завершити навчання.

Seminarija-1

Зовнішній та внутрішній вигляд будинку о.Косила, в якому знаходилась підпільна семінарія

 

У семінарії ж екзамени виглядали як співбесіда. Отець терпляче готував братів до того моменту, доки вони не освоять весь матеріал. Тому не було оцінок, а лише критерій – «здав» або «не здав». Специфіка навчання полягала ще й у тому, що семінарист не мав права робити будь-які записи і тому доводилося все запам’ятовувати. Оскільки виникала велика проблема з літературою, деякі книги  переписували, а потім їх зберігали у потаємних місцях. Нерідко в пригоді ставала література, якою користувалася Московська патріархія: мінеї, тріодь, інше – ці книги діставалися легально.

Час свячень дияконів та священиків вибирався із прив’язкою до радянських свят. І це не випадково, бо в такі дні пильність КДБ послаблювалася. Свячення відбувалися в підпільній каплиці, яку отець Михайло влаштував на горищі своєї хати.

Kaplycia

Там у визначений час (що було дуже рідко) встановлювався невеличкий розкладний «іконостас», престол – все це отець змайстрував своїми руками. Дальматики у час свячень у дияконів не було, лиш клали на руку орар. Фотографії на пам’ять також робити не дозволялося.

Отець-ректор ще й  чудово куховарив і нас навчав також. Після приготованих ним страв, пальчики можна було облизувати.

о.Петро: – А ще отець Михаїл мав неабиякий талант до віршування і написання пісень. Навіть збірочку вдалося видрукувати під назвою «З тобою, Ісусе!»

Крім цього наш отець-ректор полюбляв «переобляти» вірші інших, навіть видатних поетів. Зокрема його рука «замахувалася» на самого Івана Франка. Він деколи говорив нам: «А ось цю поезію Каменяра я б написав отак». І читав нам свою версію.

Ясна річ, ми не можемо не представити отця Михаїла ще й  як поета. Тому пропонуємо вам, шановні читачі, двійко його віршів.

* * *

Пресвята Маріє Діво,
Спасителя мати,
Не дозволь нам, Твоїм дітям,
В гріхи упадати.

Неустанна скора поміч
Дай нам з неба сили,
Щоб ми все у страсі Божім
Тут на землі жили.

Ти є мати скора поміч
Тим, що Тя взивають.
І до Тебе зі сльозами
Руки простягають.

Бо в нещастях й прикрих горях
Нас не опускаєш,
В небезпеках в гріхи впасти
Нас охороняєш.

Небезпека в гріхи впасти
Все нам дошкуляє,
Злобний ворог свої сіті
Все нам підставляє.

Поможи нам, Божа Мати
В ласці Божій жити,
Щоб ніколи злого духа
В душу не впустити.

Поможи нам все побожно
До церкви ходити.
І в католицькій громаді
Господу служити.

Поможи нам свято вмерти,
Вічність заслужити,
Тебе з Отцем й святим Духом
У небі хвалити.

***

В рай небесний твої очі
З щирим духом піднеси
І Марії щиру просьбу
Твого серця принеси.

Приспів:

Бо Марія, добра Мати,
Любить скоро поміч дати.
Хто їй щиро просить все.

Всю журбу свою і прикрість
На Марію передай,
Щирим серцем зі сльозами
В неї помочі благай.

Вона – Мати милосердна,
Не відмовить ласк своїх,
Прийде скоро на рятунок
Не відкине просьб твоїх.

Тож віддайся під опіку
Божій Матері на все,
А вона тебе потішить,
Свою поміч принесе.

О Маріє! Твоя поміч
І могучий Твій покров –
Наша радість, осолода,
Серця нашого любов.

Ти є добра наша мати,
Любиш скоро поміч дати,
Хто Тя щиро просить все.

З-поміж інших отця Косила також вирізняла і євангельська убогість. Як пізніше згадував його учень отець Іван Бойко, «…о.Михаїл був вільний від користолюбства, завжди скромненько одягнений, що в ті часи теперішній владика Семенюк запропонував одного разу семінаристам: «Складімося і купімо отцеві плащ».

о.Петро: – Священиків, які завершили навчання в підпільній семінарії, можна віднести до чотирьох різних генерацій. До першої належить отець-мітрат Іван Бойко, що був висвячений у 1974 році. До другої відносимо отця Івана Качанюка, який теж висвячений за підпілля Церкви. Наступна генерація – о.Богдан Іванюк, який виховувався у підпільні часи, але висвячений вже в 1990 році. До четвертої належу я, котрий підпілля бачив краєм ока та виховувався у легальних умовах, але маю дотичність до тієї школи через спосіб своєї формації як священика. Мені ж цікаво досліджувати історію цього закладу і, таким чином, створювати наукову базу дослідження феномену «косилівської» семінарії.

«Дітище» отця Михайла Косила, виконавши свою надважливу роль у збереженні УГКЦ,  вже у час виходу з підпілля припинило свою діяльність. Вихованці душпастиря почали служити на парафіях Надвірнянщини та Яремчанщини. Дехто поїхав на Тернопільщину, звідки був родом. Ті семінаристи, що не завершили навчання, стали студентами Івано-Франківського духовного катехитично-теологічного інституту (тепер духовна семінарія).

Наприкінці 1990 року на прохання єпископа-коад’ютора Павла Василика о.Михаїл вирушає на Буковину для місійної праці, де докладає багато зусиль для відновлення Церкви. Там на нього очікував непочатий край роботи: творити нові громади, відкривати й ремонтувати занедбані храми, розпочинати регулярні богослужіння. У Чернівцях він організовує ремонт у занедбаному прокатедральному соборі Успення Пресвятої Богородиці, облаштовує церкву Покрови Пресвятої Богородиці (мікрорайон «Садгора»), з якої комуністи зробили контору. До речі, отець Михаїл разом зі своїми учнями власноруч розвалив зведені попередніми «господарями» перестінки всередині храму. У м.Вижниці греко-католицька громада починає почергово відправляти богослужіння разом з римо-католиками в костелі святих Петра і Павла. Отець-ісповідник зі своїми вихованцями реєструє громади в  містах Глибока та Заставна, селищах Путила і Вашківці. В Давидівці під його керівництвом відкрито невелику церковцю Пресвятої Тройці. Його ж стараннями повернуто церкви в селах Рідківці та Топорівці. Не полишає він духовної опіки і вірних села Селятина, яке розташоване в 150 кілометрах від Чернівців.

За ревну працю та заслуги перед Церквою у жовтні 1991 року Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський нагороджує о.Михаїла  нагрудним хрестом з прикрасами та митрою, а єпископ-ординарій Івано-Франківський кир Софрон Дмитерко призначає отця деканом Чернівецьким з правами генерального вікарія на Буковині.

10 листопада 2000 року на 68-му році життя та 43-му році священства отець-митрат Михаїл Косило переходить із земного життя в пенати Всевишнього. Його тлінні останки покояться на подвір’ї церкви Чуда святого архангела Михаїла в Дорі (тепер Яремче), поряд з могилою свого попередника о.Антонія Казновського.

Mogyla

Звичайно, все те найкраще, що закладали у своїх вірянах ці два мужі нашої Церкви, яскраво проявилося у їхніх послідовниках. З особливою гідністю несуть усі благочестиві якості

ТРИ ВЛАДИКИ З ДОРИ

Не всяке, навіть величезне місто, може похвалитися таким надбанням. А тут гірське село, яке виплекало відразу трьох ієрархів УГКЦ. Судіть бо самі.

Правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії Василь Івасюк народився тут  21 січня 1960 року.

vl.Ivasiuk

Розповідаючи про свою малу батьківщину, владика згадує: «Дора завжди була територіально більшою від Яремче. Це – чудове містечко серед Карпат, де можна подихати гірським повітрям. Ті чудові полонини надихають людей на добро. Люди в горах – ближчі до Бога. В 30-их роках одні з таких людей подарували землю отцям-студитам. Там поселились монахи від Бога – о.Мирон, о.Порфирій – знані серед людей, які багато молились.  Радянська влада їх переслідувала, садила у в’язниці. Проте вони героїчно, як мученики, робили свою справу, тобто проголошували Слово Боже. Вони були народними пастирями, їхні слова були законом. А  тепер ми пожинаємо плоди їхнього служіння і мученичого терпіння. Ми маємо вже третього єпископа з Дори, численні покликання до жіночих та чоловічих монастирів, до священства».

Владика Теодор Мартинюк побачив світ Божий 1 лютого 1974 року. З 2001 по 2005 роки служив в Унівській лаврі та в монастирі святого Михаїла у Львові. Впродовж наступних п’яти років навчався у Римі, де захистив 2010 року докторат з канонічного права у Папському Східному Інституті. Того ж року його обрали ігуменом лаври в Уневі.

vl.Martynuk

«Я з дитинства був пов’язаний зі Студійським чернецтвом, – ділиться владика Теодор. – Народився в в Дорі, де був підпільний монастир. Моя перша сповідь, моє перше святе Причастя були в підпільній церкві у моєї бабусі й діда вдома. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій Чучман, який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід на православ’я…

І в мене з дитинства сформувалося прагнення монашого життя. Для мене бути ченцем – означає цілковито присвятити своє життя Христові. Іти туди, куди Він мене посилає. І робити те, що Він від мене хоче. Іти за Христом – це мій девіз. А вже куди Він поведе, в який спосіб, – це треба просто прийняти».

Найцікавіше те, що ставши єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської митрополії УГКЦ, владика Теодор допомагатиме правити  іншому уродженцю Дори владиці Василеві Семенюку.

vl.Semeniuk

За словами владики В.Івасюка «…Василь Семенюк дуже рано втратив батьків, зростав сиротою разом із братом та сестрою. Його дитинство було дуже важким, але він завжди мав велику набожність до Богородиці. З 1990-их років, як тільки Церква вийшла з підпілля, він почав розбудовувати свій улюблений з дитинства Марійський центр – Зарваницю.  І тепер це місце щороку відвідують сотні тисяч паломників».

ЕПІЛОГ

Нещодавно засоби масової інформації повідомили, що 8 березня при парафії святої Параскеви, що в селі Фитьків на Надвірнянщині, відкрито й освячено музей «Історія підпільної Української Греко-Католицької Церкви».

Переконаний, що в ще один подібний музей повинні оформитися зібрані експонати в яремчанській (дорянській) хатині, де колись мешкав отець Михаїл Косило, і де розміщувалася підпільна духовна семінарія, яку він очолював. Повірте, матеріалів для експозиції – предостатньо. Вони чимало розкажуть молодому поколінню, котре має знати свою історію та культуру.

Додам, що теперішній Глава УГКЦ Святослав Шевчук, перебуваючи нещодавно в Іспанії з душпастирським візитом і спілкуючись зі мною, зауважив: «Цього року, наприкінці літа, відбудеться Патріарший собор у Івано-Франківську. Це – подія всецерковного масштабу, яка проходить раз на пять років. Її темою буде «Жива парафія як місце зустрічі з Христом».

У рамках цього заходу хочемо організувати цілу низку краєзнавчих поїздок, адже сподіваємося на приїзд багатьох людей з цілого світу. І ось ця підпільна семінарія в Дорі є однією з точок, куди будуть приїжджати делегати собору для того, щоби побачити обставини життя та функціонування підпільної семінарії. Щоби зрозуміти як наша Церква змогла вижити в таких складних обставинах».

Ну що ж, сподіваємося, що Дора, разом з Яремчем, з нетерпінням чекатиме гостей. Урешті-решт як і село Семаківці Городенківського району, де народився ісповідник віри владика Миколай Чарнецький і де збудовано храм його імені.

Semakivci

Цим населеним пунктам є що показати приїжджим. Отож, мабуть, невдовзі сюди попрямують численні потічки прочан, наповнюючи одну величезну повноводну ріку.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.