Лише всього кілька днів минуло відтоді, як я розповів про зустріч на Мадридській площі Колумба з нашою ходорів’янкою Ярославою Крупнак (з роду Сенишинів), яка відбулася 28 листопада. І ось нова здибанка на тому ж самому місці в неділю, 8 грудня. Але ми вже не одинокі. Про тих наших краян, яких довелося зустріти на мітингу, подальша моя розповідь.

Передусім зауважу, що, мабуть, і сам «господар» столичної площі, славетний мореплавець, легендарнй підкорювач Америки Христофор Колумб був приємно подивований таким здвигом українського заробітчанського товариства. Вочевидь, мітинг, що відбувся більше тижня назад, а саме 28 листопада, видався йому не більш, аніж прелюдією недільного зібрання…

Клич, кинутий в Україні, що мав на меті зібрати народне віче на Майдані Незалежності в Києві, знайшов свій лункий відгомін у всьому світі. Прокотилася інформація, що в понад двадцяти країнах планети відбуваються подібні заходи. Вони вивели на площі мільйони наших співвітчизників, які волею долі змушені скитатися по заробітках. І вже вкотре вони доводять, що їм не байдужі болі й прагнення рідної землі…

Цього разу мітинг розпочався зі спільної молитви, яку очолили священнослужителі, що також численно прибули на площу. До місцевих греко-католицьких душпастирів отців Івана Липки та Володимира Нейлюка долучилися священики з міста Стрия: декан Стрийський, парох парафії Всіх святих українського народу отець Іван Барабаш і сотрудник цієї ж парохії отець Віталій Лесів. Власне, останні й стали посланцями нашого краю, які, немов міцною-преміцною ниткою-тятивою перев’язали-переплели всіх нас, присутніх, з батьківськими теренами. А мені стало особливо приємно, що душпастирі служать у недалекому від нашого Ходорова (всього якихось 36 кілометрів) Стрию.

Звичайно, наскрізною темою, що пронизувала всі виступи, стало єднання з нашими земляками в Україні, які виступили проти владної кліки Януковичів-Азарових. Ця банда злочинним способом намагається позбавити нас і наших нащадків прагнення бути в Європі, штовхаючи в лабети наглого і загребущого російського «ведмедя». Як доказ наших бажань, звучали дружні вигуки присутніх, що виливалися у закликах: Банду геть! Януковича на нари! Україно, ми з тобою! Іспанія з Майданом! Росіє, руки геть від України!

А ще поміж промовами лунали патріотичні пісні, які вносили особливий настрій в лави мітингувальників, поєднуючи їхні уста й серця: «А ми тую червону калину підіймемо…», «О, Україно, о, люба ненько, Тобі вірненько присягнем…». Не забули також чи не найпопулярнішу повстанську пісню «Лента за лентою» (її авторами є наші близькі земляки: автор віршів – уродженець Вибранівки Микола Сорокаліта, знаний у підпіллі ОУН-УПА під псевдо «Люлька»; музику написав виходець із сусідніх з Вибранівкою Чижич Василь Заставний-«Шершень»).

Ясна річ, не оминули і такої важливої справи, як збір коштів для Євромайдану в Києві. Кілька разів оголошувалися суми в євро, які щоразу зростали: 5172, 5520, 6544. Насамкінець – 7731! Щоправда і ця цифра виявилася не остаточною. Після збірки в українській греко-католицькій парохії Благовіщення під час щонедільного Богослуження вона зросла до 8812 євро. Цю суму перекажуть на один з рахунків, котрий обслуговує потреби мітингуючих української столиці.

Перебуваючи в епіцентрі подій, а саме на величезному камені, звідки лунали промови виступаючих (звідси мені було добре фотографувати), мій погляд вихопив з гурту кілька знайомих облич. Передусім, вже знайомої вам по попередній публікації Ярослави Крупнак (дівоче прізвище Сенишин), яка з допомогою фотоапарата також фіксувала для історії події, свідками яких ми були.

А також пані Мирослави Голубович і моєї товаришки по спільних виступах у народному ансамблі танцю «Наддністрянка» Тетяни Мончак (в заміжжі Суварян), яка підтримувала плакат з написом «Януковича і банду – геть!» (на світлині праворуч).

Уже після мітингу поставив собі за мету зібрати їх трьох для спільної світлини. Але задумане не вдалося повністю виконати, оскільки Таня розтанула серед велелюддя. Та все ж пані Мирося та Ярослава залюбки позували перед моїм фотоапаратом.

Окрім цього ще й з радістю поспілкувалися. Яра зокрема згадала про свого батька – вояка оунівського підпілля, який походив зі села Васючин Рогатинського району. Перебравшись до Ходорова, він після відходу в потойбічний світ, знайшов спочинок на цвинтарі рідного села. Я ж повідомив Ярославі, що вуйко пані Мирослави Сидір Голубович був членом українського уряду в 1919 році. Тоді ж, під час бурхливих подій українсько-польської війни, він частенько бував у Ходорові.

Від пані Мирослави ми почули ще й сумну новину про дочасну кончину нашого ходорів’янина Віктора Ільїнського, який значний шматок свого життя провів у Мадриді. Я ж з цього приводу зауважив, що його до останку як могла доглядала Галя Курко (дівоче прізвище Швець), яку я обігнав, прямуючи на цей мітинг.

І все ж не хотілося б завершувати цей допис на тужливій ноті. Настрій, що панував на майдані в іспанській столиці, налаштовує на оптимістичні думки про найближче майбутнє нашої держави. На цьому ми й зійшлися поміж нами, ходорівчанами.

Любомир КАЛИНЕЦЬ.